Світ

Брудна справа: Хто такі мадларки і що вони шукають на берегах Темзи

Темза береже історію Лондона з моменту заснування міста римлянами. Протягом століть річку використовували як водний шлях до моря, джерело їжі та, що найважливіше для мадларків, як смітник. Розповідаємо, хто вони і що знаходять на берегах найдовшої річки Англії.

Темза тече з заходу на схід, розсікаючи Лондон навпіл, петляючи повз його сучасні хмарочоси та старі доки. Двічі на добу завдяки відливу рівень води падає, відкриваючи історію британської столиці у деталях. У цей момент на береги виходять мадларки.

Термін «мадларк» з’явився у XVIII столітті й поширився у Вікторіанську епоху. Так називали лондонських волоцюг, які прочісували береги Темзи у пошуках цінних предметів для подальшого продажу. Це заняття було малоприємним і небезпечним: у ті часи в Темзу зливали відходи, й мадларки часто отримували порізи від розбитого скла та металевих уламків. Однак легкий заробіток приваблював безпритульних дітей і столичних бідняків.

від слів mud — «бруд» та lark — «вештатися»

«Мадларки вікторіанського Лондона», ілюстрація з журналу The Headington Magazine, 1871 рік. Зображення: Wikimedia Commons

На початку XX століття мадларками називали вже лондонських школярів, які заробляли кишенькові гроші на літніх канікулах. Діти просили перехожих кидати в мул Темзи монети, за якими вони потім бігли на потіху публіки.

Сьогодні мадларкінг перетворився на популярне хобі для ентузіастів, які цікавляться історією. У Лондоні є ціла спільнота для них. Її заснували наприкінці 1970-х, назвавши Товариством мадларків Темзи. Тоді столична влада видала ентузіастам пів сотні дозволів на дослідження берегів річки. У 2019-му кількість мадларків з ліцензією становила 200 осіб, а зараз їх уже 5 тисяч. Побоюючись, що активні розкопки можуть пошкодити берегову зону, Адміністрація порту Лондона (PLA) навіть припинила видачу нових дозволів.

Сучасні мадларки виходять на полювання з лопатками, кельнями та металошукачами. Хтось досліджує поверхню, хтось просіює через сито, хтось копає. Найчастіше їм трапляються римські монети, ґудзики, прикраси, шматки керамічних виробів, мундштуки від курильних трубок і середньовічні значки релігійних паломників. Своїми відкриттями шукачі діляться у соцмережах.

The Society of Thames Mudlarks

Жетон каторжника, 1677 рік. Courtesy of Steve Brooker & Terry Seddon
Чаша для глиняної трубки у вигляді голови раба, середина XIX століття. Courtesy of Susie White, The National Pipe Archive
Свинцевий жетон і форма для жетонів, вирізьблена в камені, приблизно XIV—XVII століття. Courtesy of Jason Sandy
Середньовічний значок пілігрима із зображенням мученицької смерті Томаса Бекета, архієпископа Кентерберійського. Courtesy of Tony Thira
Ігрові фігури з кістки ручної роботи, приблизно XVII століття. Courtesy of Jason Sandy
Литі скляні ґудзики у стилі ар-деко, 1920—1940-ві роки. Courtesy of Florrie Evans

Іноді на узбережжі Темзи виявляють об’єкти археологічної цінності. Про такі знахідки за законом необхідно інформувати уряд або ж надсилати їх для аналізу Британському музею. Однак, за даними PLA, більшість шукачів скарбів одразу викладають артефакти на продаж. Порушення закону суворо карається: у 2019-му чоловіка, який виявив у полі графства Герефордшир скарб вікінгів і не повідомив владу, засудили до десяти років в’язниці.

Розкопками на берегах Темзи займаються дуже різні люди. Сьогодні приблизно половину копачів складають жінки, хоча ще двадцять років тому їх було лише 5%.

Подобається матеріал? Підтримай нас фінансово

Археологиня Фіона Хоугі працює на Темзі з початку 90-х. Вона каже, що поки деякі мадларки сподіваються знайти цінні речі, інші зосереджені на пошуку повсякденних предметів минулого, які можуть розповісти щось про їх власника. Свою техніку жінка називає «пляжним розчісуванням». Багато років Хоугі досліджує ділянку Бенксайд, але зізнається, що локація не перестає її дивувати. «Ви можете ходити в одне й те саме географічне місце день за днем, тиждень за тижнем, рік за роком, і воно ніколи не буде однаковим», — зазначає археологиня.

Анна Борзелло
Джейсон Сенді
Саймон Борн
Нікола Вайт
Люсі Комманс
Френ-Джой Сібторп

Мотивація у всіх різна. Хтось займається мадларкінгом, аби відродити дитячу пристрасть до археології, хтось — аби на деякий час втекти від родини і побути наодинці. Однак бувають і серйозніші причини.

«Я почав займатися цим, щоб відволіктися після смерті близького друга, — каже історик Малкольм Рассел, автор книги „Мадларки: приховані історії з річки Темзи“. — Традиційно минуле уявляється нам як акуратні періоди, організовані у хронологічному порядку, тобто продукт чиїхось упереджень. Мішанина ж об’єктів, які можна знайти на березі, порушує таке уявлення. Мені подобається дозволяти випадковості мадларкінгу диктувати, які нові історії з минулого я відкрию, знаходити зв’язки між ними і таким чином краще розуміти сьогодення. А ще я просто кайфую від процесу пошуку».

Террі Седдон


На обкладинці: Малкольм Рассел. Усі фотографії: Ханна Смайлс

Сподобався матеріал? Підтримай нас фінансово

Нове та Найкраще

764

653

652
1 029

Більше матеріалів