Архітектура

Малий, та завзятий: Чи можуть МАФи поліпшити місто

Історія боротьби з кіосками в Україні триває ще з 90-х, а уявити Київ без МАФів уже неможливо. Городяни купують у кіосках, але не люблять їх за зовнішній вигляд і за те, що вони перетворюють виходи з метро на ринки. Однак кіоск — не завжди споруда сумнівної краси, заклеєна рекламою газованої води. Bird in Flight заглибився в історію міського дизайну і розповідає про культові МАФи.

Мабуть, немає більш популярного терміна, який пішов у народ зі сторінок технічної документації, ніж абревіатура МАФ (мала архітектурна форма). Незважаючи на те що під це визначення підпадає все що завгодно, від вуличної скульптури до сміттєвої урни, кажучи «МАФ», ми найчастіше маємо на увазі кіоск. Причому зазвичай це слово вживають у негативному ключі, що пов’язано з хаотичним розповсюдженням ларків у пострадянських містах. Bird in Flight розповідає історію МАФів і з’ясовує, чи бувають хороші кіоски.

У липні 2021 року соціологічна група «Рейтинг» провела опитування серед киян про їхнє ставлення до МАФів. 70% жителів вважають, що тимчасові павільйони псують зовнішній вигляд міста, приблизно стільки ж висловилися за те, щоб усі кіоски у столиці мали єдиний архітектурний стиль. Заборону розміщення МАФів уздовж основних магістралей і на виходах зі станцій метро підтримала половина респондентів.

maf_alexey_zverey киевские мафы
Київські МАФи. Фото: Олексій Звєрєй
maf_alexey_zverey киевские мафы
Київські МАФи. Фото: Олексій Звєрєй
maf_alexey_zverey киевские мафы
Київські МАФи. Фото: Олексій Звєрєй
maf_alexey_zverey киевские мафы
Київські МАФи. Фото: Олексій Звєрєй

Напередодні міська влада презентувала проєкт рішення, яке, за задумом авторів, повинно остаточно врегулювати правила встановлення МАФів у Києві. Документ визначить зони, де розміщення МАФів заборонено, і багато кіосків, які роками працюють і, можливо, навіть мають усі дозвільні документи, опиняться поза законом. Підприємці, чий бізнес тримається на таких торгових точках, передбачувано вийшли на протест і обіцяють відстоювати свої робочі місця.

У Києві з 2014 року діє мораторій на встановлення МАФів, але вони продовжують з’являтися.

Боротьба за МАФи, як і проти них, — уже своєрідна київська традиція. У місті з 2014 року діє мораторій на встановлення нових тимчасових конструкцій, проте ларки продовжують з’являтися, їх часто легалізують заднім числом. Разом із тим відбувається й масове знесення незаконних конструкцій, що часто супроводжується протестами. Так, у березні 2021-го під час демонтажу МАФів на Троєщині чоловік забрався на дах кіоску, облив себе бензином і погрожував самоспаленням, якщо його разом із ларком спробують зрушити з місця. Тоді йому вдалося захистити МАФ від знесення, проте станом на вересень у цьому місці всі МАФи були прибрані.

Від забави аристократів до соціального клубу

Кіоск як архітектурна форма прийшов до Європи зі Сходу. Ще в XV столітті в Османській імперії були популярними невеликі прибудови-альтанки, які зводили поруч із мечетями. Турки, можливо, запозичили цей прийом у персів, оскільки називали такі споруди словом köşk, яке походить від перського kōšk («портик», «палац»). Згодом османська знать стала використовувати кіоски як паркові павільйони, в яких можна було відпочити, насолоджуючись виглядом свого квітучого саду.

Багдадський павільйон (Bağdat Köşkü) у палаці султана в Стамбулі, XVII століття
Багдадський павільйон (Bağdat Köşkü) у палаці султана в Стамбулі, XVII століття. Фото: Moonik / Wikimedia Commons

У XVII столітті, коли відносини між християнською Європою та Османською імперією стали налагоджуватися і почався культурний обмін, кіоски відкрили для себе і європейські аристократи. Але вже до ХІХ століття паркові павільйони вийшли з моди, як і сам аристократичний стиль життя. У європейських містах формувався новий клас буржуа, забезпечених і освічених людей. Преса розвивалася, а кіоски — точки продажу газет — ставали важливими центрами суспільного життя.

Перші масові й уніфіковані кіоски з’явилися в Парижі після масштабного перепланування міста бароном Еженом Османом у 1850-х, їх якраз і встановлювали для поширення газет. Модернізацію міста проводили за часів авторитарного правління імператора Наполеона ІІІ, який не особливо шанував своїх політичних опонентів, але навіть він не зміг залишити парижан без щоденної порції свіжої преси.

Typical_Parisian_conrner_with_kiosk_maf киоск париж
Газетний кіоск на вулицях Парижа, кінець XIX століття. Фото: Wikimedia Commons
maf киоск париж kiosk paris
Збільшений паризький кіоск, який встановлювали до 2018 року. У нього був характерний купол на даху і декорований фриз по його контуру. Фото: Xiquinhosilva / Wikimedia Commons
kiosk paris maf маф париж киоск
Новий паризький кіоск 2018 року. Покупець заходить усередину, як до магазину. Фото: Benoit Prieur / Wikimedia Commons

Пишно декоровані (як і вся архітектура Другої імперії, згодом названа ампір) металеві кіоски спроєктував архітектор Габріель Дав’ю, який також залишив після себе в Парижі кілька театральних будівель і барокових фонтанів. У 2018 році мерія прийняла рішення замінити кіоски на більш сучасні конструкції з перероблених матеріалів із великими шибками, але це викликало бурхливе невдоволення городян.

Знаменита червона будка

З розвитком телефонної мережі на початку ХХ століття на вулицях стали з’являтися нові типи МАФів, а перед архітекторами і дизайнерами постало завдання спроєктувати таксофонні будки. Дизайн, придуманий у Британії, через деякий час перетворився на один із символів Сполученого Королівства — йдеться про червону телефонну будку.

Вигляд перших червоних телефонних будок сподобався не всім — і питання дизайну вийшло на загальнонаціональний рівень.

Першу таку будку К1 розробила Королівська пошта в 1921 році, конструкцію виготовили з бетону. Дизайн кіоску сподобався далеко не всім, а оскільки телефон ставав масовим засобом зв’язку, питання вийшло на загальнонаціональний рівень. У 1923 році Королівська комісія витончених мистецтв провела конкурс на новий дизайн, і переміг проєкт архітектора Жиля Жильбера Скотта, що отримав назву К2.

Скотт у той час працював у музеї архітектора-неокласициста Джона Соуна. Можливо, надихнувшись творчістю Соуна, він вирішив накрити в цілому сувору і стриману конструкцію кіоску купольним дахом. Примітно, що автор проєкту не збирався фарбувати будки в червоний колір, який здавався йому занадто різким, а пропонував синій і сріблястий, але Королівська пошта наполягла на червоному.

Телефонна будка серії К1 англійська
Телефонна будка серії К1. Фото: Telephone kiosk / Wikimedia Commons
Телефонна будка серії К3
Телефонна будка серії К3. Фото: Karen Roe / Flickr
Телефонна будка серії К2 британська
Телефонна будка серії К2. Фото: King Jarry1250 / Wikimedia Commons
Телефонна будка серії К6 англійська
Телефонна будка серії К6. Фото: Юрій Артюхов

Проєкт К2 виявився настільки успішним, що Жиль Жильбер Скотт продовжив роботу над будками, створивши цілу серію аж до К6, випущеної в 1935 році спеціально до ювілею короля Георга V. У другій половині століття британські дизайнери створили більш сучасні модифікації К7 і К8, проте символом Великої Британії нарівні з двоповерховими автобусами, вартовими у ведмежих шапках і Біг-Беном стали будки серії К6, і саме їх виготовили найбільше.

Незважаючи на відсутність потреби у стаціонарних вуличних телефонах у наш час, ці червоні будки залишаються культовими. Їх перепрофілюють під вуличні бібліотеки і мінігалереї, в них можуть встановити дефібрилятор або просто залишити порожніми для охочих сфотографуватися.

Коріння українських МАФів

На території України перші кіоски з’явилися наприкінці ХІХ століття у Львові, який входив до складу Австро-Угорської імперії та швидко переймав модні європейські віяння в дизайні міського простору. У той період у Львові втановлювали одразу кілька різних типів МАФів: трамвайні зупинки, газетні кіоски, точки продажу содової та навіть літнє кафе. Архітектори проєктували львівські МАФи так, щоб вони вписувалися в міський простір і гармоніювали з навколишньою архітектурою.

Кіоск із содовою водою на площі Галицькій (поблизу нин. пам. Данила Галицького). Фото 1894 року Фотографії старого львова
Кіоск із содовою у Львові, кінець XIX століття. Фото: «Фотографії старого Львова»

У Києві кіоски з’явилися вже після революції, торгували в них в основному газетами, а якогось спеціального дизайну у конструкцій не було. Як і раніше в Європі, їх поширенню сприяло зростання ролі преси в суспільному житті. Валер’ян Підмогильний згадує кіоски у своєму романі «Місто», що описує життя в Києві 20-х років минулого століття: «На площі Інтернаціоналу він купив у кіоску, своїм звичаєм, пук газет і, відійшовши, завмер з несподіванки».

Подібні об’єкти за оригінальними архітектурними проєктами почали встановлювати в Києві тільки після перенесення туди столиці УРСР у 1935 році. Центр міста суттєво оновили, звівши будівлі для чиновників. Тоді ж там з’явилося кілька кіосків, спроєктованих під стать пишній сталінській архітектурі.

Коли Хрещатик відновлювали після Другої світової, на ньому розмістили нові кіоски, пишно прикрашені, як і довоєнні. Один із таких кіосків 1949 року зберігся на розі Хрещатика і Прорізної. Автор проєкту — архітектор Анатолій Добровольський, у доробку якого також готель «Україна» і будівля станції метро «Хрещатик». Кіоск донедавна виконував свою пряму функцію — торгову, а наразі не працює.

У 2007 році на Хрещатику знесли основну частину різномастих ларків, замінивши їх МАФами, стилізованими під післявоєнні.

Кіоск 1949 року на розі Прорізної та Хрещатика мафи
Кіоск 1949 року на розі Прорізної та Хрещатика. Фото: Анастасія Тимченко

Ларковий модернізм

У другій половині ХХ століття прийшла епоха практичного модернізму, дизайн малих архітектурних форм став простим і стриманим. Найпопулярнішу модель модерністського кіоску, К67, придумав словенський архітектор Саша Махтіг у 1966 році. Конструкція з поліфібри, сталі та скла виявилася настільки популярною, що К67 експортували не тільки до усіх країн Східного блоку, але також до США, Японії, Нової Зеландії та інших держав. Виробництво К67 було призупинено тільки з розпадом Югославії та війною, яка за ним послідувала.

Однак це дизайнерське рішення мало друге втілення. Після розпаду СРСР країни Східної та Центральної Європи накрила хвиля підприємництва та вільної торгівлі, найпростішою одиницею якої був, зрозуміло, кіоск. У Польщі швидко усвідомили, що вседозволеність у питаннях дизайну ларків може спотворити міський простір, від торговців стали вимагати, щоб їхні кіоски були саме К67. Виробництво аналогічних югославським моделей налагодили в Лодзі під брендом Kami.

Кіоск К67
Кіоск К67. Фото: Juandev / Wikimedia Commons

За перше десятиліття капіталістичної економіки такі кіоски поширилися всією країною, ставши свого роду символом польських 90-х. Зараз їх виводять з експлуатації або змінюють на більш сучасні конструкції. Дизайн К67, тим не менш, не зник: у Берліні в такому павільйоні працює вуличний ресторан Kioski, а нью-йоркський Музей сучасного мистецтва у 2018-му зробив К67 частиною виставки, присвяченої архітектурі Югославії 1949—1980 років. У 2019-му К67 тимчасово було встановлено в центрі Нью-Йорка на Таймс-сквер у рамках відкритої експозиції, яка розповідала про інноваційні дизайнерські рішення міського простору.

Як гриби після дощу

Незалежно від місця перехід від соціалізму до капіталізму супроводжувався появою нових торгових площ і відповідних змін у міському просторі. Однак якщо в Польщі, наприклад, намагалися контролювати цей процес, то в пострадянських країнах на вулицях міст стали з’являтися торговельні ларки, які не становили естетичної цінності. Функції «бути красивим» ці кіоски не мали.

Перші кіоски не мали функції «бути красивим».

Російська архітекторка Дар’я Парамонова однією з перших почала досліджувати феномен пострадянської архітектури. У своїй книзі «Гриби, мутанти й інші: архітектура ери Лужкова» Парамонова доходить висновку, що одним із головних чинників, які вплинули на розвиток архітектури в 90-х роках, був комерційний функціоналізм — повальне перетворення міських просторів на комерційні площі, викликане зняттям майже всіх обмежень на торгівлю для малих підприємців. До слова, «грибами» у своїй книзі Парамонова називає саме ларки, що виникли раптово і у великих кількостях, немов гриби після дощу.

Капіталізм оголив загальну проблему всіх пострадянських міст: простори виявилися не готові до вільного ринку. Якісних місць для торгівлі не вистачало. На початку 90-х МАФи встановлювали хаотично, але вже в першій половині 2000-х цей процес стали брати під контроль. Наприклад, у Києві за часів мерства Олександра Омельченка отримання дозволу на МАФ могло зайняти до двох років. Відтоді без обіцянок боротися з кіосками не обходиться жодна передвиборча кампанія в українських містах. Однак такий бізнес має своїх лобістів серед політиків і підтримку з боку населення, яке в ньому задіяне.

Проблема не в самих кіосках як таких, а у відсутності регулювання їх встановлення і зовнішнього вигляду. Змусити власника МАФа візуально оформити його якимось особливим чином практично неможливо, оскільки чітких правил у цьому відношенні не існує поки в жодному українському місті. На сторінці з вимогами до зовнішнього вигляду тимчасових конструкцій на офіційному порталі міськадміністрації немає жодного графічного зображення.


Фото на обкладинці: Sasha India / Flickr

138

14

45
437

Більше матеріалів