Архітектура

«Тут про всяк випадок заборонено все»: Архітекторка з України про влаштування міст у Китаї та Сингапурі

Катя Конєва вивчала урбаністику в Німеччині та Китаї, зараз вчиться і працює в Сингапурі. Bird in Flight вона розповіла про те, як за кордоном по-різному розуміють цю науку, організовують громадські простори, ставляться до місцевих жителів, іноземців та їхньої безпеки. А також — про міста без центру, огороджені парканом житлові квартали, приватні виходи з метро, ​​ліцензованих вуличних музикантів та інші відмінності від України.

Катя вчилася у Дніпрі на архітектурному факультеті, а після магістратури в Україні вирішила продовжити навчання за кордоном. Вона обрала німецько-китайську програму: рік провчилася в Німеччині, ще рік — у Китаї. Потім поїхала працювати до Сингапуру, де зараз пише докторську. Bird in Flight розпитав Катю про відмінності в навчанні, роботу та міста в різних країнах.

Катя Конєва

Дослідниця в галузі міського планування. Живе і працює в Сингапурі.

Про навчання та урбаністику в різних країнах

Головна відмінність навчальної програми в Німеччині та Китаї — в самому розумінні урбаністики. Якщо для нас це досі про радянське містобудування або фантазії про міста майбутнього, то в Німеччині урбаністика — про дослідження територій і партиципації, тобто про залучення жителів до проєктування. Більшість предметів вчать не дизайну, а спілкуванню з людьми і обробці даних досліджень. Студенти вчаться також один у одного, оскільки всі представляють різні культури. У той же час для урбаністики в Китаї набагато важливіша ефективність, а не компроміси з населенням. Лектор із транспортного планування нам так і говорив: «питати людей — трата часу».

Іноземцю легше вступити до китайського університету, ніж місцевим. Більшість найкращих вузів світу, у тому числі китайських, підтримують свій рейтинг, а його складова — різноманітність, тож узяти можуть у тому числі для diversity. Такі навчальні заклади у змозі дозволити собі запрошувати відомих лекторів: до нас приїздили професори зі Stuart Weitzman School of Design у Пенсильванії та один із представників архітектурного бюро MVRDV.

Я не залишилася там працювати, тому що в міському плануванні в Китаї іноземцю без знання мови робити нічого, — це дуже політизована сфера. Але мене запросили працювати до Сингапуру, де я зараз викладаю і навчаюся в аспірантурі.

Читайте також: «У цьому місті тисячі людей талановитіші, ніж ви» — український дизайнер про роботу за кордоном

Про громадські простори

В Україні за громадськими просторами стежить місто, а в Китаї в більшості випадків вони приватні й належать торговельним центрам. Тому у нас такі простори завжди відкриті та безкоштовні, а в Китаї можуть зачинятися після десятої вечора. На вулиці навіть складно знайти лавочки — китайці проводять вільний час у шопінг-молах.

Через велику чисельність населення в Китаї намагаються уникати скупчення людей, адже в натовпі небезпечно. Роблять це і з політичних причин, тому, наприклад, у Пекіні на підході до великої площі перевіряють речі, як в аеропорту. В інших містах часто взагалі немає «центру», як ми звикли.

Суспільний простір в Китаї
Площа Тяньаньмень у Пекіні Китай урбанізм
Площа Тяньаньмень у Пекіні

Сумки сканують і в метро — одного разу я не змогла туди потрапити, тому що у мене з собою був балончик дезодоранту. До речі, в Шанхаї та Сингапурі виходи з метро іноді належать шопінг-молам. Це плюс до безпеки, але дратує, тому що доводиться довго шукати вихід на вулицю.

У Китаї я вивчала тему підземних просторів, чого в українській програмі немає. У Шанхаї ж поширені не просто підземні переходи — там можна пройти підземним шопінг-молом кілька кварталів.

Підземний торговельний центр у Китаї
Підземний торговельний центр у Китаї

Про житлові райони

Житлові райони Китаю з висоти виглядають як радянські: це розкидані кварталом типові будинки. Тільки вони зазвичай оточені парканом — нібито для безпеки, але насправді за нього легко потрапити. Швидше, девелопери так захищають своє майно, адже територія забудови — їх відповідальність, а ще в китайській культурі огороджений простір вважається більш статусним. Тому для пішоходів у нових районах нічого цікавого і зручного немає, гуляти можна тільки тротуаром між дорогою та парканом.

У Китаї найприємніше гуляти старими малоповерховими районами міст
Житлові будинки в Китаї

У Сингапурі житлові квартали теж великі й огороджені, але тут створюють мережу парків. У чомусь це нагадує радянську ідею про те, що всі парки повинні бути пов’язані скверами і бульварами. У Сингапурі мережа доріг не завжди перетинається з пішохідною: є звичайні вулиці з дорогою і тротуаром, є просто дороги для машин без тротуарів, а є альтернативні вело-пішохідні маршрути з великою кількістю зелені.

Озеленені пішохідні набережні Сингапуру
Шлях від зупинки громадського транспорту до самого входу в житловий будинок зазвичай накритий навісом
Це характерна риса Сингапуру — такі навіси захищають від дощів, які тут бувають дуже сильними
Пішохідні доріжки часто підняті над землею. Тут — щоб можна було перейти дорогу
Пішохідна доріжка через парк
Пішохідний шлях над водою

Тут дуже дбають про баланс і різноманітність, кожна культура в Сингапурі (китайська, католицька, мусульманська, індійська) має свою частку державних свят. Різноманітність підтримують і в державному житлі (а це 80% всього житла у країні). Наприклад, місцеві не можуть купити там квартиру, якщо вони малайці, а квота на малайську расу в цьому комплексі вже досягнута. Іноземці ж у держжитлі взагалі не можуть придбати квартиру. Коли ти виріс навіть не знаючи, як називається твоя раса — «європеоїд» у місцевій класифікації, — дуже незвично, що її тут потрібно вписувати в будь-який документ, у тому числі і для отримання абонемента до спортзалу.

Житлові будинки в Сингапурі

Про життя в Сингапурі

Після Шанхаю в Сингапурі нудно і тихо, тут дійсно величезна кількість правил і про всяк випадок заборонили все. Навіть вуличні музиканти повинні пройти прослуховування, отримати дозвіл і виступати лише у відведених місцях. У парках не можна нічого прив’язувати до дерев — ні гамаки, ні навіси від сонця. У своїй квартирі заборонено ходити голим, якщо відкриті штори. Щоб зняти фотопроєкт у міському середовищі, потрібно взяти дозвіл і спланувати кожен крок, щоб випадково нічого не порушити. Тут дуже рідко дають дозволи на те, щоб якось облаштувати загальні зони в житлових будинках — висадити квіти, обладнати місця для сидіння, повісити декор. Усюди знаки, що забороняють кататися на скейті, велосипеді, роликах, грати в м’яч.

У Сингапурі закон дозволяє карати палицею не тільки за тяжкі злочини, а й за вуаєризм, перебування у країні нелегально і вживання наркотиків, однак усе ж за жуйку, всупереч стереотипам, тебе тут ніхто бити не стане. І хоча не можна пити та їсти у громадському транспорті, якщо ти не будеш смітити або розмахувати своїм напоєм, тебе не оштрафують.

Заборонні таблички на першому поверсі житлового будинку

Ці обмеження, звичайно, вбивають креативний дух, свободу і спонтанність. Ти навіть не можеш просто піти і назбирати листя для гербарію або букета — треба спочатку пояснити, що це з освітньою, дослідницькою або якоюсь іншою метою, подати заявку і отримати дозвіл. Проте тут дуже безпечно: я не пам’ятаю, коли ми востаннє замикали квартиру.

У всіх громадських просторів Сингапуру є власник або керуючий, якому в електронному вигляді можна відправити відгук, і це дійсно працює. Одного разу в ресторанному дворику мене сильно покусали комарі, і я написала керівництву будівлі. Через кілька днів мені відповіли, що провели обробку від комах і дбатимуть про це в майбутньому. Комарі в Південно-Східній Азії можуть нести смертельну загрозу, і це серйозна проблема.

Поліція Сингапуру сповіщає, якщо в якомусь районі почастішали злочини

Обмеження, пов’язані з коронавірусом, у Сингапурі дуже жорсткі, в той же час їх дотримуються і все працює. Наприклад, від самого початку QR-коди потрібно було сканувати навіть у парках на випадок, якщо поруч зафіксують хворого. В університеті за студентами закріплювали місця, всіх ділили на дві групи, які не повинні були перетинатися навіть за межами вузу. Викладати дозволялося тільки в масці. У результаті смертність дуже низька і нових випадків може не бути місяцями. Зараз правила для тих, хто прибуває до країни, не послаблюють навіть у разі повної вакцинації — багато емігрантів бояться з’їздити додому, тому що потім їх можуть не впустити до Сингапуру.

Громадські простори Сингапуру


Усі фото, якщо не вказано інше: Катя Конєва
Фото на обкладинці: Frédéric Soreau / Photononstop / Photononstop via AFP

167

5

701
3 140

Більше матеріалів