Кіно

Олег Сенцов: «Сцену, яку я зняв, через десять років будуть викладати в кіношколах»

Перший повнометражний фільм режисер зняв на фотоапарат, вклавши у проєкт свої гроші. Робота над другим затягнулася на десять років, шість з яких Сенцов провів у російській в’язниці за сфабрикованою справою про тероризм. Нарешті стрічка виходить на екрани. Напередодні прем’єри режисер розповів, чому він не змушує акторів завчити текст і пробачає їм перегравання і чому не хотів би залишитися в історії як політв’язень.

Сюжет «Носорога» простий: не знаходячи собі кращого застосування, головний герой картини починає займатися рекетом. Він швидко підіймається на вершину кримінального світу, залишаючи за собою гори трупів. Але у фіналі так само стрімко падає вниз.

Незважаючи на типовість, як для гангстерської стрічки, історії, фільм Сенцова можна вважати однією з перших в українському кіно спроб осмислити похмурі 1990-і й першою українською кримінальною драмою 2020-х.

Напередодні прем’єри «Носорога» Олег Сенцов розповів Bird in Flight про те, як після перших невдалих короткометражок він вирішив знімати повний метр, чому зрікся картини, над якою працював, і чому йому не по дорозі з Вуді Алленом і Педро Альмодоваром.

Подивитися «Носорога» можна буде на фестивалі «Київський тиждень критики», який пройде 21—27 жовтня в кінотеатрі «Жовтень».

Якось ви сказали, що з вами як із політичним в’язнем будуть носитися не вічно і скоро забудуть. Як думаєте, коли це станеться?

Я не знаю свого майбутнього — буде як буде. Ще вийшовши з літака, я зрозумів, що колись ажіотаж пройде і про мене перестануть говорити як про політв’язня, а будуть згадувати вже як режисера.

Зараз уваги не так багато, як раніше. Моє життя стало спокійнішим, чому я радий. Але, на жаль, моя фігура політв’язня все ще більша, ніж фігура режисера, а мої фільми взагалі дуже маленькі.

Моя фігура політв’язня все ще більша, ніж фігура режисера, а мої фільми взагалі дуже маленькі.

Пам’ятаєте день, коли вирішили знімати кіно?

Я з дитинства дивився радянські фільми, а коли в 90-х з’явилися відеосалони, почав дивитися Голлівуд. Творча жилка в мене завжди була, але я вирішив зайнятися бізнесом. Так тривало до мого тридцятиріччя. Того дня я зрозумів, що гроші — це не цікаво. І вирішив знімати кіно.

Спочатку я хотів вступати на московські Найвищі курси сценаристів та режисерів, де свого часу навчалася більшість радянських режисерів. Я подав документи, мене запросили на співбесіду. На ній я почав сперечатися про кіно з приймальною комісією, через що і не пройшов. Тоді я вирішив знімати кіно самостійно.

У своїх спогадах Тарантіно і Звягінцев пишуть, що дивилися багато фільмів, я робив так само: передивлявся все, що міг, інколи по п’ять фільмів на день.

А як же робота?

Мій бізнес працював і не потребував активного втручання.

Були моменти, коли відсутність професійної освіти заважала?

Спочатку так. Було важко зайти у світ кіно, нікого не знаючи. Я не міг потрапити на жодний знімальний майданчик. Це було неприємно: я — дорослий, сформований чоловік, маю двох дітей, бізнес, хорошу машину — готовий працювати на знімальному майданчику ким завгодно, але мене не беруть.

Тоді я зібрав таких самих ентузіастів, узяв свої гроші й почав знімати короткометражки. Перша вийшла поганою. Друга — теж. Через пів року вирішив зняти повний метр. Мені сказали: «Ти знімаєш погані короткометражки, куди тобі повний метр?»

Справді, навіщо братися за складний формат, якщо з простим не виходить?

Бо я завжди ставлю собі високу планку, до якої намагаюся дотягнутися.

«Вікіпедія» каже, що у вас дві картини: «Гамер» і «Носоріг». Але ж є ще один фільм — «Номери», які ви знімали разом із Ахтемом Сеітаблаєвим.

«Знімали» — не зовсім точне слово. Я написав п’єсу, за якою був зроблений сценарій. У той час я сидів у в’язниці, тому в листах писав, як усе потрібно зробити. Режисурою займався Ахтем. «Номери» — це проєкт, у якого два автори.

Але ні на вашій сторінці, ні на сторінці Ахтема Сеітаблаєва цей фільм не вказаний.

«Номери» — дитя без батьків.

Як так сталося?

Я дуже вдячний тим, хто займався проєктом, коли я був у в’язниці. Проте його не треба розглядати як художній, бо перш за все він соціальний. Коли я вийшов, кіно вже зняли, навіть монтаж закінчили. Але мене в тому кіно нема. Ахтема теж нема. Це спільна робота, яка могла б вийти і якіснішою, і цікавішою.

«Номери» — це спільна робота, яка могла б вийти і якіснішою, і цікавішою.

Це повинна була бути весела буфонада, комедія з дурним світом, без зовнішнього трагізму. Тобто трагедія мала бути прихованою, а фільм її витяг на поверхню і показує.

Як ви ставитеся до критики?

Нормально. Тому що самостійно ти не можеш оцінити свій фільм адекватно.

Це добре, тому що я хочу поговорити про ваші роботи. Почнімо з «Гамера». Ви задоволені тим, що вийшло?

«Гамер» — це кіно, яке треба було зробити, щоб чомусь навчитися. У мене було п’ять людей, фотоапарат, 20 тисяч доларів і десять знімальних днів досвіду. Під час роботи над «Гамером» я багато помилявся, але дуже швидко вчився.

Чому вас навчила робота над «Гамером»?

Що сценарій — дуже важлива річ, над якою потрібно працювати.

Які художні цілі ви ставили, коли знімали «Носорога»?

В основі фільму — реальна історія мого знайомого, який пройшов через певні випробування. Багато жахливого, що трапляється з персонажем фільму, сталося із ним насправді. Якось він підвозив мене додому, і ми розговорилися. Виявилося, що він змінив своє життя.

Тому я звертаю увагу в «Носорогу» на те, як людина може змінюватися. Моїм завданням було показати трагедію особливого персонажа. Я не знімав кіно про хороших бандитів — це історія про справжніх поганих хлопців.

Більш глобальне завдання полягало в тому, щоб показати, як 90-ті вплинули на всіх нас. На жаль, цю тему ніхто не порушує, тому часто молодь має романтичне уявлення про той час. А я не романтизую 90-ті. Це був важкий період, відбувалися жахливі речі. Його вплив відчутний в Україні й сьогодні: ми не віримо в державні інституції, не любимо платити податки, телефонувати до поліції, коли хтось скоїв злочин. Ці звички родом із 90-х.

Як гадаєте, ви впоралися із цими завданнями?

Важко сказати. З художньої точки зору вплив трагедії на героя можна було зробити потужнішим. Можливо, є проблеми сценарію, але він так побудований, що змінювати хоч щось було неможливо.

З актора, який грав головну роль, я витиснув максимум. Можливо, якби Носорога зіграв професійний актор із більшим діапазоном, було б краще, але не факт.

Тобто перше завдання не провалене, але можна було б зробити краще. Що ж стосується реконструкції 90-х, я думаю, в «Носорогу» вони показані правдиво.

Щодо змін, які відбуваються у герої. Ваш фільм про бандита, який робить багато страшних речей. Потім, під кінець стрічки, він починає змінюватися. Але, якщо чесно, здається, що це відбувається ні з того ні з сього. Що його змусило каятися?

Там багато чого трапилося, але я не можу спойлерити. Хай люди дивляться й роблять свої висновки.

Повірте, я дивився дуже уважно і не побачив переломних моментів. Ви впевнені, що вони там є?

Є. Комусь може здатися, що ці моменти не працюють. Це нормально.

перший повнометражний фільм Олега Сенцова, знятий у 2011 році

Фільм починається крутим кадром. Ми бачимо батьківську хату головного героя. Бачимо, як він дорослішає, які сімейні події його формують. І це все за десять хвилин, в одній локації: камера просто кружляє по хаті. Як ви це придумали?

Придумав — і все. Цей епізод усім подобається. Він зроблений так, щоб виглядало, наче все знято одним планом. Але насправді там 16 шотів та 16 окремих планів.
Коли я вирішив знімати, команда сказала, що це неможливо зробити. Я їм кажу: «Будемо знімати». Витратили на сцену шість знімальних днів. Насиченість кадрів, вимоги до процесу та акторів були дуже високими. Це була дуже тяжка зйомка. Одна помилка — і все повалиться, не буде цього відчуття цілісності.

Коли я зустрівся з директором Венеційського фестивалю, головним відбірником, який дійсно знається на кіно, він мені сказав: «Ти зробив те, що до тебе ніхто не робив».
Але вся група не розуміла, навіщо ми це знімаємо, боялася, що ми не склеїмо. Я казав, що цю сцену через десять років будуть викладати в кіношколах, на неї будуть рівнятися у контексті гри з простором та часом.

Ви дійсно впевнені в цьому?

Тоді був упевнений, а зараз тим більше.

Ви мислите масштабами історії.

Так. Іноді відчуваєш, що робиш щось серйозне. Разом із тим «Носоріг» — простий фільм, лише сходинка. Це не мій максимум навіть близько.

«Носоріг» — простий фільм, лише сходинка. Це не мій максимум навіть близько.

Коли буде максимум?

Я не знаю. Сподіваюся, що кожен мій фільм — це крок уперед. Коли ти виходиш на максимум і починаєш робити однакові фільми, це означає, що ти спускаєшся вниз. Останні картини Альмодовара всі однакові, не чіпляють узагалі. Вуді Аллен прекрасний режисер, але однаково знімає.

Тепер поговорімо про акторів. Розкажіть, коли і як ви познайомилися з Сергієм Філімоновим, який зіграв головну роль у вашому фільмі.

Мене з ним познайомила наша кастинг-директорка наприкінці 2019-го.

Ви знали, що Філімонов був членом ультраправого угруповання?

Це дуже слизька тема. По-перше, я не несу відповідальності за його позицію та його дії. «Носоріг» — не фільм про політичні вподобання Філімонова.

По-друге, в мене знімалася купа людей, цілком можливо, що хтось із них колись робив речі, які мені можуть не подобатися.

Але Філімонов — виконавець головної ролі. У мережі є світлина, де він поряд із хлопцем, в якого татуювання у вигляді свастики. Крім того, він керував київським осередком «Національного корпусу» — ультраправої організації, яка, крім іншого, займалася розгоном ромського табору у Києві. Ця акція дуже нагадувала погром.

Про ромські погроми я вперше чую.

Хай там як, Сергій Філімонов уже давно цим не займається. Він просуває громадські ініціативи, які стосуються Києва та захисту прав людини. Він отримав стипендію за громадську позицію імені Каті Гандзюк. Він навчається у школі лідерства. Він росте. Його історія схожа на історію Носорога, який відійшов від свого минулого і тепер прагне іншого.

Крім того, Філімонов був на війні, вміє тримати зброю, брав участь у бійках. Мені такий герой і був потрібен. Я знав, що він був у правому русі. Де б я ще знайшов такого, як не там?

Серед бандитів, можливо?

Бандити не знімаються в таких фільмах. Ми шукали, але ви можете уявити людину, яка зізнається, що вона кримінальний авторитет чи член банди?

З людьми яких поглядів ви точно не працювали б?

З тими, хто підтримує Російську Федерацію та її агресію. З ґвалтівником, убивцею.
Але ж якщо людина фотографується біля чувака зі свастикою, це теж багато про неї говорить. Хіба ні?

Я не бачив фотографій, де Філімонов бігає зі свастикою.

А він і не бігав. Він стояв поруч із тим, хто бігав. І зі світлини зрозуміло, що ці люди зустрілися не випадково.

Це свіжа фотографія?

Не знаю.

Запитую, тому що російська пропаганда часто спирається на такі світлини. Гадаю, фото було зроблене в довоєнні часи, коли Філімонов був членом фанатських угруповань.

Ти спілкувався з азовцями чи «Правим сектором»? Серед них є дуже різні люди з досить різними поглядами. Інколи ці люди опиняються поряд.

Повторюся: Філімонов воював проти нашого ворога, Росії, а зараз займається громадською активністю. Це, звичайно, не виправдовує людину, яка відкрито займає нацистські позиції. Але я ніколи не чув від нього нічого, що вказувало б на це. Я бачив його наколки, коли ми гримували його, — він набив герб України.

А якби на ньому була свастика?

Ми б не працювали разом.

Чому на головну роль ви не взяли професійного актора?

За всієї поваги до українських акторів, на жаль, вони ще у великому боргу перед мистецтвом.

Перші кастинги ми провели у 2013 році. Уже тоді я знав, що мені потрібен непрофесійний актор, який зіграє самого себе. Він мав пройти через війну, в’язницю, вуличні бійки.

Коли нас познайомили з Філімоновим, він був такий скромний, у костюмчику, з борідкою. Я тоді сказав, що він нам не підходить. Я шукав якусь тварину, а він був занадто спокійний. Потім мені сказали: подивися на нього ще раз. Я з ним спілкувався. Він погодився набрати вагу, на пробах довів, що він найкращий. Тому я його і взяв. Хоча я вагався до самого кінця — завжди шукаєш когось ідеального у своїй голові. Зараз можу сказати, що я задоволений його роботою.

безпосередньо розгоном табору займалися представники «Національної дружини» — підрозділу «Нацкорпусу»

У фільмі є сцена, де герой Філімонова, дізнавшись про загибель близьких людей, заламує руки, наче грає у дешевому серіалі. Як ви пропустили її?

Ми дійсно довго її знімали. З семи дублів я взяв у фільм шостий. Річ у тому, що відіграти таку сцену непрофесійному актору складно. Але мені потрібно було витиснути з нього емоції, щоб показати потрясіння.

Звичайно, можна було не взяти цю сцену, як і не взяти інші, де він говорить філософські тексти. Але тоді це буде документальне кіно про 90-ті. А навіщо про це знімати?

Васянович теж знімав «Атлантиду» з непрофесійними акторами. Але у нього була асистентка, яка підтягувала їх.

Допомогло?

Хіба ні?

Я не хочу оцінювати роботу мого друга. Тим паче «Атлантида» — це більш візуальне кіно, ніж акторське.

Скільки часу ви зараз приділяєте кіно?

Я займаюся ним постійно. На жаль, громадська діяльність відволікає. Але я не можу відмовитися від неї, тому що війна триває, в Росії ще є наші полонені.

Публічність обтяжує?

У кожного свій хрест. Свого я не хотів, але так склалася доля. Тепер я несу його і роблю все, що можу.

У мережі часто пишуть, що режисер Сенцов став відомим тільки тому, що сидів у в’язниці. Це вас ображає?

Чого ображатися, якщо це правда. А от коли люди кажуть, що Сенцов зняв два херових фільми, один з яких вони ще не бачили, — це вже перекручування.

Коли люди кажуть, що Сенцов зняв два херових фільми, один з яких вони ще не бачили, — це вже перекручування.

«Гамер», незважаючи на те, що він маленький і дешевий, зібрав багато призів.
Я був першим, але не єдиним, звичайно, режисером, хто їздив із кіно Європою після провалу 90-х років.

«Носорога» теж показують на фестивалях у Венеції, Варшаві, Батумі. Ми підписали контракти з трьома європейськими телеканалами на прокат, дистриб’ютори вже уклали контракт із великою платформою. Ми багато чого зробили.

Ви кажете, що кожен ваш фільм — це крок уперед. У візуальній частині кроки помітні. Але, на мою профанську думку, з діалогами біда. Досить часто в «Носорогу» герої просто констатують те, що бачить глядач.

По-перше, це дійсно прості фільми. І «Гамер», і «Носоріг». По-друге, я намагаюся бути максимально реалістичним.

Але ж живі люди так не говорять.

Люди по-різному говорять. А я постійно працюю над діалогами. Наприклад, зараз переписую свій новий сценарій.

На майданчику мої актори не мають сценарію. Вони знають, про що говорити, проте не кажуть вилизаний текст. Часом вони спрощують, але при цьому звучать природно.

Про що буде ваша наступна стрічка?

Мій наступний фільм називається «Кай». Це драма про сім’ю, яка знаходиться на межі розлучення. У них є хвора дитина, чоловік переживає кризу середнього віку і трішки захоплюється творчістю. Для цього кіно я взяв щось від себе, щось від інших.

Це знову буде повний метр?

Так. Але фільм буде складнішим за інші мої роботи, тому я буду працювати з професійними акторами.

Мені ще треба викристалізовувати сценарій, драматургію і текст. Я хочу зберегти в ньому природність, але щоб він був чітким і нерозмазаним.

Ким би ви хотіли лишитися в історії: політв’язнем чи режисером?

Посидіти у в’язниці — не досягнення.

Але ж ваше ув’язнення було політичним.

То й що?

Мені важко обрати щось одне. Мабуть, саме тому, коли мене запитують «Як вас підписати?», я відповідаю: Олег Сенцов.

Узагалі, в житті кожної людини може бути багато граней, тому я займаюся різними речами. І поки не знаю, що буду робити через п’ять років.

Тобто не виключено, що режисура — це не фінальна зупинка?

Так. Зараз я займаюся яхтингом, тому, можливо, через десять років куплю яхту і попливу навколо світу. Життя одне, і прожити його треба так, як хочеш ти, а не так, як від тебе чекають інші.


Фото: Світлана Левченко

1 993

118

103
12

Більше матеріалів