Кіно

У війни — буденне обличчя: П’ять історій про українців у фільмі «Погані дороги»

20 травня в українському прокаті почався показ стрічки «Погані дороги» — режисерського дебюту сценаристки і драматургині Наталії Ворожбит. Широкій аудиторії вона відома за військовою драмою «Кіборги» і торішнім серіальним хітом «Спіймати Кайдаша», однак її нова робота — про життя пліч-о-пліч із війною — лише віддалено схожа на попередні. Яким вийшов фільм, розповідає Марія Педоренко.

Український блокпост, ранок. Військовий з автоматом напереваги гальмує авто. З вікна червонощокий чоловік, мружачись на сонці, простягає свої документи. Усередині жіноче фото та ім’я Галина Сергіївна — паспорт дружини, помилково схоплений з дому. До того ж водій не такий уже й тверезий, а в багажнику авто лежить не мало не багато калаш. Ситуація — майже анекдотична, але на блокпосту жартам не місце. Є тільки надія, що зброя в руках військового не виявиться тією самою чехівською рушницею, що має обов’язково вистрілити.

Так починаються «Погані дороги» — двогодинна історія з п’яти новел про українців, які живуть у тіні війни по обидва боки від лінії розмежування. Написала сценарій і зрежисирувала фільм Наталія Ворожбит — раніше відома авторством театральних п’єс, а останні роки — ще й як сценаристка в кіно і на телебаченні. Вона адаптувала для великого екрану Жадана і шкільну класику Нечуя-Левицького, її текстами говорять кіборги в однойменному фільмі Ахтема Сеітаблаєва. За історіями для «Кіборгів» Ворожбит кілька років їздила на Донбас, а те, що не увійшло до фільму 2017 року, лягло в основу п’єси «Погані дороги», яку тепер можна побачити не тільки на театральній сцені, а й у кіно.

фільм 2018 року «Дике поле», заснований на романі «Ворошиловград»

серіал 2020 року «Спіймати Кайдаша», сучасне перекладення повісті «Кайдашева сім’я»

Погані дороги Наталка Ворожбит

«Погані дороги» просувають зараз у зв’язці з гучною назвою «Спіймати Кайдаша», але схожість цих двох робіт хіба що стилістична. Чекати від нового фільму Ворожбит того ж трагікомізму не варто — «Погані дороги» не розважають, а елементи гумору, ніби нервові смішки, лише підкреслюють постійну напругу. Від військового пафосу «Кіборгів» тут теж немає і сліду. На зміну гучним розмовам про долю України в «Поганих дорогах» приходять діалоги про особисте — часом прямо-таки надривні рефлексії, які звужують трагедію однієї країни до особистих бід, одна страшніша за іншу.

Читайте також: Сценаристка серіалу «Спіймати Кайдаша» Наталія Ворожбит: «На українському телебаченні дуже рідко говорять чесно»

У більшості історій, показаних Ворожбит на екрані, у війни — буденне обличчя. Тут вибір, як провести вечір, лежить між переглядом російського ТБ і походом до укриття. Тут у машині, що везе труп без голови, з колонок співає Макс Барських. Тут навіть у, здавалося б, абсолютного зла є банний день за розкладом. Для героїв «Поганих доріг» війна стала звичною справою. Як і нова мова, що, таке враження, була завжди: «бомбосховище», «блокпост», «двохсотий», «трьохсотий», «укроп» і «сєпар», позивні замість імен.

Тут у машині, що везе труп без голови, з колонок співає Макс Барських. І навіть у, здавалося б, абсолютного зла є банний день за розкладом.

У персонажів, яких виписує Ворожбит, це звикання до війни — свого роду захисний механізм, який примирює з викривленою дійсністю. Але для далеких від страшного нового світу людей, у тому числі для кіноглядачів, ця звичка шкідлива, вона позбавляє емпатії. Після нещодавніх новин про те, що Москва масово стягує війська до кордону з Україною, в коментарях часто можна було побачити схвильовані вигуки: «Невже буде війна?!» І слідом за ними — обов’язково — нагадування: «Війна йде вже сім років». «Погані дороги» — це фільм-нагадування. Некомфортний, тривожний, місцями шокуючий, який тицяє в обличчя дійсністю, далекою від сухих інформаційних випусків.

Погані дороги Наталка Ворожбит

Однак нагадування це — не тільки для українців. Серед глядацьких відгуків на сайті Letterboxd можна побачити словосполучення torture porn — такий термін найчастіше застосовують по відношенню до хорорів, що експлуатують на екрані тортури і садизм. Це реакція на новелу, в якій українська журналістка опиняється у полоні в ополченця. Дивитися, як той впивається насильством, б’є і примушує до сексу ридаючу дівчину, м’яко кажучи, важко. Але в ситуації, коли це не художнє перебільшення, а переказ реальних історій, Ворожбит обирає максимальну прямолінійність — а з нею страх, жах і огиду.

Коли це не художнє перебільшення, а переказ реальних історій, Ворожбит обирає максимальну прямолінійність.

Сексуалізоване насильство в зоні військових дій поширене, і показаний на екрані випадок далеко не поодинокий. За останніми даними правозахисників, серед полонених у місцях незаконного позбавлення волі на Донбасі сексуалізованому насильству піддавався кожен третій. І це тільки ті, хто набрався сміливості розповісти про пережите. Ці історії так і кричать про зловживання владою, але постановниця показує ще й інший бік, про який не говорять узагалі.

соціальна мережа для фанатів кіно, де можна вести щоденник переглянутих фільмів і залишати свої відгуки про побачене

Погані дороги Наталка Ворожбит

Головний герой першої новели, той самий водій з паспортом дружини, мигцем бачить на блокпосту знайоме обличчя — восьмикласницю зі школи, якою він завідує. Український військовий дає «слово командира» — ніякої дівчинки там немає, привиділося. І Ворожбит говорила УНІАН, що ця незрозумілість навмисна, хоч і сама вірить, що восьмикласниці на блокпосту не було. Щоправда, потім додає: «Знаю, що вони [школярки] були на інших блокпостах, і тому у директора виникає підозра». Уже в наступній історії три однокласниці на автобусній зупинці обговорюватимуть, як зустрічаються з військовими, жартома називаючи одна одну «підстилками фашистів» і радячи, куди треба «давати», щоб «залишитися целкою».

Останні сім років кінематограф планомірно перетравлює події 2014-го — чи не найбільш переломного в сучасній українській історії. Євромайдан, захоплення Криму і початок війни на Донбасі глибоко пустили коріння в усі можливі сфери життя країни, не кажучи вже про культуру. Її, однак, за ці роки не раз пробували загнати в рамки «поза політикою» хоча б на словах — та виглядає це як спроба не помічати слона в посудній лавці.

Тим не менш війна перезавантажила українське кіно і стала магістральною темою для багатьох режисерів. «Черкаси» Тимура Ященка показували початок російської окупації Криму, «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва — бої за донецький аеропорт у травні 2014-го, «Вулкан» Романа Бондарчука — сусідню з Кримом Херсонщину, яка живе як на пороховій бочці, «Додому» Нарімана Алієва — трагедію однієї кримськотатарської родини, «Атлантида» Валентина Васяновича — Україну після війни. І це тільки ігрове кіно. «Погані дороги» вбудовуються в цей спектр зі своїм поглядом на Донбас наших днів — Донбас, що застряг у військовому лихолітті.


Кадри з фільму надані кінокомпанією «Артхаус Трафік»

1 121

18

398
48

Більше матеріалів