Музика

Чому День хіп-хопу — свято всенародне

Серпень 2021 року оголошено Місяцем визнання хіп-хопу, а 11 серпня — відтепер його офіційний день в американському календарі. Музичний критик і засновник формації DJBuro Влад Фісун пояснює, чому насправді це свято — всенародне, а ті, хто стверджують, що на них не вплинула хіп-хоп-культура, обманюють себе.

Не минуло й пів століття, як Сенат США вирішив save the date на державному рівні. Відтепер 11 серпня — офіційний День хіп-хопу у Штатах, і цікаво, як його відзначить країна, яка подарувала світу найвпливовішу культуру на межі століть. Якщо на слові «найвпливовіша» ви скривилися, зараз я розгладжу ці зморшки.

Сьогодні «хіп-хоп» часто така ж лайка, як у 2000-х «рок-музика» або у 1990-х — «джаз». Мовляв, щось, що приїлося, штучне, кон’юнктурне до нудоти. Те, що відживає свій вік, поїдає себе, люто шукає, чим би ще таким здивувати, але начебто вже і нічим. І тому ручки пультів і фільтрів вивернуті за межі — так і бормашина, що зупиняється, продовжує свердлити, поки ще є оберти. У цій парадигмі хіп-хоп немов монстр наприкінці фантастичного бойовика, який потрапив під промінь бластера кіногероя, — ще трохи, і той врятує планету від різнокольорових малюків із татуйованими обличчями, що кричать свою пубертатну лірику з недорогих блютус-колоночок. Ось тільки спасу від нього немає.

Але щось таке ж погане можна подумати про будь-яку культуру, якщо спиратися лише на продукт, який нам підсовують маркетингові стратегії окремих найактивніших її представників. Чи то культуру пиття вина або культуру швидкої моди, чи то культуру автопрому або культуру ресторанів, де наймоторніші — попереду.

Особисто мені не подобався хіп-хоп аж до 1999-го, поки друг у темі, який прибув до Києва з Бостона пожити, дещо не прояснив. Виявилося, що я на той час слухав хіп-хоп років п’ятнадцять, просто робив це несвідомо. А ще — одягався, танцював, малював у зошитах комікси про скейтерів, і все це було по хіп-хопу.

Багато що з того, що оточує нас у повсякденному житті, сталося саме завдяки цій культурі, яка відзначає свій початок 11 серпня. Саме тоді, в погожий день 1973 року, у звичайному житловому будинку в Нью-Йорку, Бронкс, за адресою 1520 Sedgwick Avenue, виходець з Ямайки DJ Kool Herc (за паспортом — Клайв Кепмбелл), влаштував вечірку. Її він затіяв, щоб допомогти зібрати гроші своїй молодшій сестрі Сінді: їй було нічого надіти до початку шкільного сезону.

Багато що з того, що оточує нас у повсякденному житті, сталося саме завдяки культурі, яка відзначає свій початок 11 серпня.

історія хіп-хопу
Та сама будівля у Нью-Йорку, де в 1973 році відбулася вечірка, з якої й почалася історія хіп-хопу. Фото: AFP

Вечірка Back to School Jam проходила на першому поверсі дванадцятиповерхової будівлі й зібрала публіку, яка любила брейкувати, тобто використовувати у фанкових композиціях барабанні брейки, додаючи танцювальну експресію до інструментальної. Прийшло людей двісті або чотириста — неважливо; головним було те, що 18-річний «Крутий Геркулес» ставив однакові платівки на дві вертушки і за допомогою недорогого мікшера і небачених трюків зробив сет практично з брейків. Можливо, в тому числі щоб швидше геть змучити танцюристів і закінчити вечірку з прибутком, адже галасувати після десятої вечора було не можна.

Ось у цьому документальному уривку винахідник хіп-хопу ділиться враженнями і ставить ті самі платівки, з яких і склалося потім глобальне поняття «хіп-хоп».

збивання, удари для переходу між ритмами

Глобальна ж суть цього поняття в тому, щоб використовувати будь-які привабливі досягнення у сфері культури в особистому контексті. Але використовувати їх не як готові об’єкти, а як ресурс і середовище, в якому доречне самовираження. Так, із платівок з фанком, диско, соулом і психоделіком хіп-хопу знадобилися тільки їхні частини, пізніше названі семплами. До цієї нової музики і бойових танців швидко долучилися вуличні поети-зазивали, вони ж МС. А незабаром у культури з’явилася і візуальна складова — графіті. Спершу це був вуличний тег Taki 183, а потім забомблені іменами художників і назвами банд наркодилерів вагони метро і водокачки.

Суть хіп-хопу в тому, щоб використовувати будь-які досягнення у сфері культури як ресурс і середовище, в якому доречне самовираження.

Один з основоположників субкультури графіті в Нью-Йорку і сучасних графіті в цілому. Він працював кур’єром і під час переміщень містом писав свій нікнейм на стінах та інших поверхнях.

Збірників-посібників із раннього хіп-хопу, документалок, які варто подивитися, серіалів і фільмів — сотні. Але хіба ви витратите час або тиждень, якщо не зацікавитеся явищем, а головне, не зрозумієте, що ви вже давно під його впливом? Наприклад, скільки у вас удома пар кросівок і чи є серед них Puma або Adidas? Чи ходите ви у спортивному костюмі куди-небудь ще, крім як на заняття спортом? Слухали ви або танцювали хоч раз під якийсь діджей-сет, чи то хаус, чи то техно або ар-н-бі? Як вважаєте, чи присутня у вашому житті якась частина хіп-хопу? Якщо ви відповідаєте «ні», то, швидше за все, обманюєте себе.

Адже це бібої з гетто стали надівати на танці спортивне взуття й трьохсмугові костюми, а слідом за ними так почали робити всі, хто переймав їхні рухи. І неважливо, переймали вони це через телепрограму Soul Train у Штатах або через викривальний радянський політогляд «Камера дивиться у світ».

ті, хто танцюють брейк-данс

радянська інформаційно-публіцистична телепередача з явно вираженим політичним, прорадянським забарвленням

У перебудовному СРСР середини 80-х дивні танці «на картонці» комсомол прийняв. Було дозволено і слухати таке, і грати в усіченій інструментальній формі електрик-бугі, й танцювати — навіть у молодіжному кіно, наприклад у фільмі «Кур’єр». Якщо ви це бачили, вам точно сподобалося — а як інакше?

Нашому менталітету зрозумілий і той сумний факт, що в хіп-хопі крали. У 1977-му дві блискавки вдарили в систему електрозабезпечення Нью-Йорка, через що швидко вилетіли всі генератори мегаполісу. Хлопці з неблагополучних районів розносили знеструмлені магазини товарів народного споживання у пух і прах, а схильні до музики, відповідно, робили це з магазинами музичними. Багато діячів сцени згодом визнали, що важке отроцтво навряд чи дозволило б їм обзавестися саунд-системами та музичними інструментами настільки стрімко у якийсь інший спосіб. І судячи з динаміки релізів, крадіжки ці були плідними.

У хіп-хопі крали не тільки буквально, але і як художники: брали платівки з пристойних хіт-парадів і робили з них свої хіти. Так, у 1979-му продюсерка Сільвія Робінсон зібрала зграю The Sugarhill Gang, підрізала басову партію у Good Times, сезонного хіта гурту Chic, і отримала свій Rapper’s Delight — гімн хіп-хопу і предмет багаторічної судової тяганини, що закінчилася перемогою авторів вихідного твору лише у 2014 році.

У хіп-хопі крали не тільки буквально, але і як художники: брали платівки з пристойних хіт-парадів і робили з них свої хіти.

У 1981-му Grandmaster Flash записав з чужих платівок свою, і його композиція The Adventures of Grandmaster Flash on the Wheels of Steel, яка моментально стала культовою, показала світові, що таке скретч, бекспіни та інші діджейські хитрощі.

Фактично відтворивши біт із Trans-Europe Express, нетлінного хіта Kraftwerk 1977 року, Африка Бамбаатаа вистрілив композицією Planet Rock у 1982-му. «Як бачите, американцям знадобилося років п’ять, щоб наздогнати нашу музику», — одного разу за чашкою кави на Бессарабці посміявся з цього Ральф Гюттер, засновник головного електронного гурту ХХ століття Kraftwerk.

Чи не нагадують ці підходи те, як сьогодні створюється поп-культура? Ремейки, колаборації, ревіжни та інші цікаві збіги, які генерує постмодернізм унаслідок доступності оригінальних початкових кодів. Популярна музика перетворилася на самокопіювання, коли один вдалий хук продається на весь світ, щоб будь-який артист, що подає бізнес-план і надії, одразу опинився серед прибуткових завдяки впізнаваності стартового хіта.

Від милих хвалькуватих віршиків про уявні кабріолети з басейном на задньому дивані хіп-хоп пройшов дуже багато. Поетизуючи гангстерів і сутенерів, принижуючи опонентів біфами і вбиваючи чужих — із пістолетів, а своїх — креком, кокаїном і фентанілом. Але навряд чи, якби все було так однозначно, 29 липня 2021 року Сенат США прийняв би резолюцію 331, в якій хіп-хоп уперше згаданий узагалі за всю історію інституції.

Хіп-хоп — не музика, це визнаний і великий спосіб реалізації, завдяки якому кожен може стати і твором, і виробником нової форми мистецтва. Кожен може сказати іншому: «Мій хіп-хоп не такий, як твій» — і буде правий, неважливо, справа в образі чи захопленні.

Завдяки хіп-хопу кожен може стати і твором, і виробником нової форми мистецтва.

Якщо серйозно і без полеміки, то очевидно, що хіп-хоп став філософією цього дня, яка розчинила в собі всі інші. Можливо, тому що так виразно і не оформила себе в конкретний постулат. Зате отримала свій законний день-свято по заслузі.

Це ж рекомендації особисто від мене — з усього того красивого, дотепного, ліричного, абстрактного і вражаючого, що теж є хіп-хопом. А ви послухаєте і вирішите, велике це чи смішне.


Фото на обкладинці: Кадр із музичного серіалу «Відпал» / Everett Collection

Нове та Найкраще

618

439

62
256

Більше матеріалів