Музика

І щоб ні звуку тут: Як музика Афганістану виживає під заборонами

Після повернення талібів музиці знову не місце в Афганістані. З 1996 по 2001 рік вони вже спалювали інструменти, переслідували виконавців, знищували аудіокасети та карали тих, хто насмілювався програвати дивом уцілілі записи. Але процес викорінення музики у країні почався набагато раніше, й артистам доводилося виживати в умовах цензури за різних режимів. Bird in Flight розбирається, що собою являє афганська музика і звідки у радикальних ісламістів така нелюбов до інструментів.

Що було до цензури

Музика — найважливіший елемент ідентичності Афганістану, вона завжди об’єднувала безліч етнічних груп, які там жили: пуштунів, таджиків, узбеків, белуджів, туркменів, памирців та інших. Незважаючи на те що в афганських школах дітей, як правило, не вчили співати або грати на інструментах, у країні сформувався багатий музичний ландшафт. Його головними елементами стали регіональний фолк, що увібрав у себе особливості культур різних народностей; сцени великих міст, таких як Кабул, Герат, Кандагар і Мазарі-Шариф; а також популярні жанри.

Музика Афганістану
Афганські музиканти з традиційними інструментами. Фото: Wikimedia Commons

Окрема, але не менш важлива частина — релігійні пісні, заклики і молитви. Оскільки їх виконують без інструментального супроводу, то вони не вважаються музикою, що пояснює, чому деякі голосові перформанси дозволені на публіці навіть за талібів. Приклад подібного «виключення» — читання Корану. Рецитація священного слова професійними читачами карі на публіці схожа на справжній виступ, як за емоційним напруженням, так і за мелодикою, ритмікою та вокальною майстерністю виконавця. Для афганських мусульман же це в першу чергу найважливіший священний ритуал в ісламі, але ніяк не музичне мистецтво.

читання віршів та інших писань перед аудиторією

Більшу частину своєї історії Афганістан був країною з досить авторитарним режимом, однак у 1964-му король Мухаммед Захір-шах прийняв конституцію, що проголосила нову форму правління — конституційну монархію з парламентською демократією. Роком пізніше в силу вступив закон про пресу, почали відкриватися приватні видання, стало поширюватися радіомовлення. Завдяки станції «Радіо Афганістан» у країні з’явилася й активно розвивалася локальна поп-музика, виникли перші професійні оркестри. На радіо звучала поезія дарі й пушту/пашто з мелодіями пуштунів і музичною теорією Північної Індії. Слухачі особливо любили пісні з індійських та пакистанських кінофільмів.

Мова афганських таджиків, хазарейців, чараймаків та деяких інших етнічних груп. Одна з двох державних мов Афганістану.

Мова пуштунів, одна зі східноіранських мов. Офіційна мова Афганістану і деяких регіонів Пакистану.

Музика Афганістану
Афганські музиканти у Гераті, 1973 рік. Фото: Wikimedia Commons

Статус артистів теж підвищувався, з’являлися справжні зірки, причому як чоловіки, так і жінки, що свідчило про зміну настроїв у суспільстві, в якому раніше музику вважали негідним заняттям для жінки. Одна з найвідоміших афганських співачок Фаріда Махваш спершу працювала секретаркою на радіостанції, але в 1960-му почала свою музичну кар’єру і в 1976 році отримала почесне звання устад.

З’являлися справжні зірки, причому як чоловіки, так і жінки, що свідчило про зміну настроїв у суспільстві.

«Майстер», «ремісник». Зазвичай цим званням відзначали шанованих художників, діячів культури і вчителів.

«Афганістан» давав нове життя і народній музиці, випускаючи в ефір регіональні традиційні композиції, перероблені на сучасний лад. Згодом у станції з’явилися і власні сонграйтери та поети, які складали тексти майбутніх хітів.

Ринок аудіозаписів також процвітав, а живі виступи були невід’ємною частиною афганських весіль. Для чоловіків і жінок спочатку влаштовували окремі затяжні вечірки, на яких звучали газелі, регіональні мелодії й танцювальні радіокомпозиції. Саме ж святкування тривало цілу добу з невеликою перервою на сон. А ще музикантів запрошували, щоб відзначити народження дитини. І навіть під час Рамадану кафе і ресторани у великих містах організовували у себе нічні концерти.

строфа арабського віршування, а також музична форма її виконання

Комуністи та їхній контроль

У 1973-му в Афганістані стався державний переворот. Король Захір був повалений своїм двоюрідним братом Мухаммедом Даудом і вигнаний із країни. Але вже через п’ять років у результаті Саурскої революції в Афганістані проголосили демократичну республіку, а на посту керівника держави опинився голова комуністичної партії (НДПА) Нур Мохаммад Таракі. За військової підтримки СРСР комуністи залишалися при владі в Афганістані 14 років.

Не можна сказати, що вони забороняли музику або не фінансували її, але те, якою вона була, контролювали досить жорстко. За радіо- й телемовленням стежило Міністерство інформації та культури. В ефірі прославляли комуністичний режим, а також налаштовували суспільство проти моджахедів, які оголосили джихад офіційному уряду. Музиканти, які не хотіли співати дифірамби партії та її лідерам, залишали країну.

учасник священної війни джихад

поняття в ісламі, що означає боротьбу за віру

Музика Афганістану
Афганці слухають концерт. Кабул, 1987 рік. Фото: Derrick Ceyrac / AFP

Цікаво, що в умовах, коли цензура посилювалася, в Афганістані зростав вплив західної музики. Ось як описана весільна урочистість в International Herald Tribune у 1986 році: «Диско, оглушливий оркестр, горді батьки і молоді, що хвилюються, — тут є всі елементи свята в будь-якій точці світу… Вокаліст гурту сказав, що більшість заходів, на яких вони виступають, схожі на сьогоднішній вечір. Крім західної музики і мелодій з індійських фільмів у репертуарі їхнього колективу — патріотичні пісні про комуністичну партію і проти контрреволюціонерів».

Музиканти, які не хотіли співати дифірамби партії та її лідерам, залишали країну.

Таракі був повалений Хафізуллою Аміном усього через рік свого правління. Щоб вшанувати пам’ять тих, кого вбили в ході чергового перевороту, по радіо і телебаченню крутили запис Raag Malhar у виконанні знаменитого індійського сітариста і композитора Раві Шанкара. Як зазначає британський етномузиколог Джон Бейлі, пісню часто ставили в ефір, коли у країні змінювалася влада. Так було після вигнання короля Захіра, смерті Таракі, а потім і Аміна.

У таборах афганських біженців

Поки в Афганістані тривала війна і боротьба за владу, в Пакистані та Ірані множилися табори афганських біженців. І не було нічого, що допомогло б їм хоч ненадовго відволіктися від своїх проблем, навіть музики: в Ірані вона опинилася поза законом після революції 1979 року. І ця заборона залишалася в силі протягом багаторічної війни з Іраком.

У Пакистані ситуація була не кращою. Країна має багаті музичні традиції, які варіюються від регіону до регіону, однак біженців з Афганістану ізолювали в таборах на кордоні з ним. Ці кволі міста були пов’язані з деякими угрупованнями моджахедів і знаходилися під контролем мулл, які забороняли будь-які музичні дійства, чи то виступи, чи то прослуховування аудіозаписів або радіо. Це пояснювалося тим, що таким розвагам немає місця у важкі часи, коли більшість людей, які вимушено залишили Афганістан, втратили свою сім’ю і сумують. Джон Бейлі зазначає, що «Талібан» і негативне ставлення його представників до музики зароджувалися саме в таких поселеннях афганських біженців.

У таборах біженців були заборонені будь-які музичні дійства, чи то виступи, чи то прослуховування аудіозаписів або радіо.

Бажаючи продовжувати займатися улюбленою справою без побоювання бути покараним, деякі музиканти вирішували піти з табору. Вони заробляли на життя граючи на пакистанських, рідше афганських весіллях. Їх добре приймали в музичній спільноті міста Пешавара, яка також говорила мовою пушту.

перша війна у Перській затоці 1980—1988 років

ісламський священнослужитель, знавець Корану і релігійних обрядів

Нова цензура

У 1988 році СРСР вивів війська з Афганістану. Після повалення комуністичного режиму посаду президента країни обійняв Бурхануддін Раббані, правління якого ознаменувалося кровопролитною боротьбою воєначальників за владу. Кабул, який щойно пережив війну, тепер перетворювався на руїни, а столичний квартал музикантів раз у раз потрапляв під удари ракет. Багато тих, хто залишився в місті, тікали.

Кожен командир встановлював власні правила у підвладному йому регіоні, при цьому слово високопоставлених релігійних діячів завжди відігравало велику роль. Музична цензура посилилася. Доктор Бейлі пише, що в Гераті, який він відвідував у 1994 році, професійні музиканти повинні були отримувати ліцензію і зазначати, які конкретно пісні вони виконують. З дозволених варіантів залишилися лише композиції, що вихваляють моджахедів, а також суфійські поетичні тексти.

Чоловіки-музиканти, як і раніше, виступали на приватних вечірках і весіллях, жінок же за таке карали, могли посадити до в’язниці. Відтепер ніхто не мав права використовувати підсилювачі звуку під час перформансу. Але навіть за виконання всіх умов, запропонованих новою цензурою, не було впевненості, що на урочистості не нагряне релігійна поліція, не конфіскує інструменти і не заарештує запрошених артистів. Музикантам ставало все складніше заробляти собі на життя.

Ні у кого не було впевненості, що на урочистості не нагряне релігійна поліція, не конфіскує інструменти і не заарештує запрошених артистів.

Музика Афганістану Ахмад Захір Сафіла Собат
2019 рік, поет Сафіла Собат показує постер із Ахмадом Захіром, відомим як «афганський Елвіс». Захір був популярний у 70-х, але його пам’ятають досі. Фото: Wakil Kohsar / AFP

Не кращим чином складалася ситуація на радіо і телебаченні. Мало того що час мовлення різко скоротився, так ще й музики в ефірі було практично не чути, а якщо вона і звучала, то без згадки виконавця: на екрані телевізора замість артиста показували вазу з квітами.

«Талібан» проти інструментальної музики

У 1996 році таліби увійшли до Кабула і одразу ж встановили жорсткий контроль над життям населення. Новий режим у тому числі не визнавав ніяких розваг, відтак музика опинилася поза законом. Її не можна було виконувати або слухати, також заборонялося зберігати вдома музичні інструменти або аудіозаписи. Таліби потрошили магнітофонні касети та закидали їх бовтатися на дереві, чіпляючи розпущеною плівкою гілки. Такий акт «повішення» повинен був служити пересторогою для будь-кого, хто вирішить порушити встановлені правила.

Таліби потрошили магнітофонні касети та закидали їх бовтатися на дереві.

Але не на всі записи чекала подібна доля. Замість музики на базарах і в магазинах відтепер продавали касети з ісламськими релігійними співами або хвалебними одами на честь загиблих у боях талібів. На записах звучали виключно чоловічі голоси і, зрозуміло, ніяких інструментів. Такі касети часто обклеювали стікерами з фотографіями зброї, оскільки за «Талібану» діяла заборона на використання зображень будь-яких живих істот. Це поширювалося і на медіа, в тому числі телебачення і кіно.

Усі свої дії проти культури таліби пояснюють догмами ісламу. Зокрема, вони стверджують, що музика у мусульман заборонена, оскільки вона відволікає їх від молитви і прославляння Аллаха. Однак суперечки довкола цього точаться тисячоліттями, як серед дослідників Корану, так і серед самих мусульман. Один із найстаріших музикантів Афганістану Садік Фітрат поділився із The Guardian, що «уважно прочитав кожне слово Корану» і не знайшов там жодної згадки, ніби музика — це погано. Видання Arzamas у матеріалі «Музика ісламу» наводить довід дуже шанованого мусульманського мислителя і богослова Абу Хаміда Мухаммада ал-Газалі. На його думку, «…виносити судження про сама потрібно виходячи з серця, оскільки воно не привносить у серце нічого, чого б там не було, але надає руху тому, що там уже є».

Джон Бейлі у своєму звіті «Хіба можна зупинити спів птахів?» пише, що раніше в Кабулі, а іноді й в інших частинах Афганістану мешкали послідовники стародавнього суфійського ордену чиштійя, який бере початок і поширений переважно в Індії та Пакистані. Ритуали цієї спільноти включали в себе не тільки молитви, але і гру на традиційних інструментах. Чиштійя навіть винайшли власну музичну традицію під назвою каввалі, вони вірили, що «музика — це пожива для душі».

буквально «слухання», оскільки поняття «музика» в ісламі не еквівалентне європейському

І все ж мешканці Афганістану знаходили можливість зберігати музику у своєму житті. У віддалених районах обережно організовували звичні весільні урочистості, люди ховали інструменти, іноді буквально закопували їх у землю, як і записи улюблених виконавців. Афганці слухали музику в машині, а коли їх зупиняли на контрольних постах, різко змінювали касету на читання Корану або політичні співи. Матері продовжували співати немовлятам колискові. І мусульманський заклик до молитви азан, що увібрав стародавні музичні традиції Сходу, все так же розносився з гучномовців над напівзруйнованими містами.

Розквіт сцени і повернення до заборон

Після теракту 11 вересня 2001 року США з союзниками вторглися до Афганістану, який був притулком для терористичної організації «Аль-Каїда», і скинули талібів. Як тільки угруповання залишило Кабул, у містах знову зазвучали мелодії афганських, індійських та іранських пісень.

Першою на радіостанції «Афганістан», коли вона опинилася в руках опозиційних сил, поставили композицію відомого місцевого співака Фархада Дар’ї. Музиканти почали повертатися додому зі свого тривалого вигнання. Торговці на ринках нарешті витягли незаконні записи, викинувши касети з одноманітними піснями, що вихваляють моджахедів. Артисти знову грали на весіллях та інших урочистостях. Доктор Бейлі зазначає, що для місцевих жителів можливість слухати і виконувати інструментальну музику ознаменувала відновлення нормального життя, в якому вони знову могли бути гуманними і дуже гостинними людьми.

Для пуштунської традиційної пісні настав золотий час. Фолк-колектив Kabul Ensemble гастролював світом, зберігаючи культурну спадщину Афганістану і просуваючи її за межами країни. Розвивалися і популярні жанри. Так, у 2008 році був сформований один із перших локальних рок-гуртів Kabul Dreams. У хіп-хопі проривом стала виконавиця з Кабула Soosan Firooz — перша реперка в Афганістані. Ще одна цікава реп-артистка Sonita Alizadeh прославилася тим, що у своїх текстах почала виступати проти примусових шлюбів. Велику роль у становленні нових зірок на афганській поп-сцені відіграли пісенні телеконкурси Afghan Star та The Voice of Afghanistan.

Афганська реп-артистка Sonita Alizadeh у своїх текстах почала виступати проти примусових шлюбів.

Поки невідомо, чи втратить Афганістан усю музичну свободу, але зараз артистів знову не можна почути ні на урочистостях, ні по радіо, ні навіть у стінах Національного інституту музики в Кабулі. Офіційний представник талібів Забіхулла Муджахід сказав The New York Times, що відтепер вони «хочуть побудувати майбутнє і забути про те, що відбувалося в минулому». «Музика в ісламі заборонена. Але ми сподіваємося, що зможемо переконати людей не робити таких речей, замість того щоб чинити на них тиск», — додав він. Матеріал вийшов 25 серпня 2021 року. Менш ніж через тиждень таліби витягли афганського фолк-співака Фавада Андарабі з його будинку у провінції на північ від Кабула і вбили.


Фото на обкладинці: Wakhil Kohsar / AFP

Нове та Найкраще

647

576

602
921

Більше матеріалів