Робота — вовк: Як живуть рятувальники звірів у Києві

День рятувальників зазвичай починається о шостій годині ранку. Але сьогодні перше повідомлення приходить тільки о десятій: «Допомогти підняти і донести собаку до клініки. У соби температура, судоми». Я та зміна рятувальників — Таня і Вова — сідаємо у старий «крайслер» і їдемо до Вишгорода, маленького містечка під Києвом.

Господині на вигляд не більше п’ятдесяти, вона виглядає пом’ятою і насилу розмовляє. Таня непомітно відправляє мені повідомлення в телеграмі: «Вона п’яна, по-моєму». Тані 29 років, у неї запорошені руки, скуйовджене волосся та яскрава футболка Kyiv Animal Rescue Group. Вона каже чітко і дохідливо, якщо потрібно — терпляче повторює по кілька разів, як вчителька або співробітниця кол-центру.

Собака лежить на голій підлозі в під’їзді, її сильно трясе — за словами господині, з учорашнього вечора. На людей, які кладуть її в контейнер-переноску, собака не реагує. Біля машини рятувальників сусіди уповільнюють ходу, навколо збираються цікаві діти.

Собака лежить на голій підлозі в під’їзді, її сильно трясе — за словами господині, з учорашнього вечора.

Господиня тицяє рятувальникам 400 гривень (це небагато, самі аналізи можуть коштувати близько 200 гривень) і відмовляється їхати до клініки. Таня мнеться: з твариною повинен бути власник, проте часу на вмовляння немає. Доводиться везти собаку як бездомну — а отже, до більшості клінік можна навіть не потикатися.

У першій клініці, яка працює з «підібранцями», тварині роблять укол, і судоми припиняються. Але залишити на стаціонарне лікування її не можна. «Це бізнес, їм вигідніше залишити у себе кілька котів, ніж велику собаку без господаря», — пояснює Таня. Друга підходяща клініка знаходиться на іншому кінці міста. Ми їдемо туди так швидко, що через шум дороги, який б’є у відчинені вікна, майже не чуємо одне одного.

У Kyiv Animal Rescue Group (KARG), як правило, працює 10-20 людей. Вони рятують тварин уже шість років: щодня на добову зміну виїжджають дві машини з двома-трьома співробітниками в кожній. Усього у фонді чотири легкові й одна пожежна машина — зазвичай у команді є один-два пожежники, які знаходять на супутниковій мапі та гасять дрібні вогнища в безлюдних місцях.

Робота не цукор: кожного дня рятувальники дістають застряглих у підвалі кошенят, ловлять собак, що втекли, виходжують білок і кажанів. Зміна триває добу; за цей час одна машина фонду долає 200-300 кілометрів. Учитися рятувати тварин доводиться на практиці, а обладнання — переробляти з будматеріалів.

Кожного дня рятувальники дістають застряглих у підвалі кошенят, ловлять собак, що втекли, виходжують білок і кажанів.

Команду зібрали Михайло Сторожук і його дружина Любов. Він, колишній дигер, знімав котів із дерев за гроші; вона зооволонтерка, лікувала тварин. Познайомилися на даху, рятуючи кажанів. Волонтерам у середньому 25-30 років, приблизно половина — колишні дигери, як Міша. Дигери використовують замість імен прізвиська, тому швидко звикаєш, що в команді працюють Мега, Шнайдер або Фійка. Але не полишає відчуття, що перебуваєш в якійсь закритій рольовій спільноті, де кожен — той-кого-не можна-називати.

Міша і Таня присвятили себе волонтерству майже повністю. Інші поєднують порятунок тварин із роботою — наприклад, заступають на зміну у вихідні. Стажери часто йдуть, отримавши на руки першу зарплатню або побачивши, наскільки робота у KARG відрізняється від восьмигодинного дня в офісі з перервою на обід.

Чи обов’язково любити тварин, якщо займаєшся їхнім порятунком? Міша впевнений, що ні. Зайва сентиментальність може тільки нашкодити, якщо потрібно завдати собаці або кішці болю, щоб врятувати життя. У першу чергу допомагають тим, кого з більшою імовірністю можна врятувати.

— У Києві мільйон ворон, це не зникаючий вид. Якщо одна з них болісно вмирає, потрібно полегшити її страждання, ось і все, — каже він. З власниками домашніх тварин Міша теж не церемониться: якщо випещений кіт утік, господарі одразу почують, що улюбленець може бути в глибокому колодязі, з якого сам не вибереться.

*****
Виклик команди не безкоштовний. На сайті вказані тарифи — від 200 до 500 гривень у залежності від складності завдання. Якщо за виклик платять більше, то 60% надлишку належить віддати до фонду, а решту можна залишити собі — але на практиці переплачують дуже рідко. Зате часто не дають нічого: при мені за два дні й сім викликів із рятувальниками розплатилися тільки двічі. Однак команда допомагає тварині, навіть якщо у господаря або перехожого, який зробив виклик, немає грошей.

При мені за два дні й сім викликів із рятувальниками розплатилися тільки двічі.

У середньому рятувальники отримують на викликах кілька тисяч гривень на місяць, ще близько тисячі євро надходить на патреон та інші інтернет-гаманці. З цих грошей фонд платить клінікам (деякі з них іноді лікують у борг, якщо сума велика), купує бензин і обладнання, покриває витрати рятувальників на мобільний зв’язок і лікування травм, отриманих на викликах. Зарплату платять із пожертвувань спонсора — київського програміста, який раз на місяць надсилає 25 тисяч гривень. Звіти про витрачені гроші команда публікує на сайті.

Ми їдемо на околицю Києва, де на одному з балконів оселилися стрижі. Міша за кермом із сигаретою в зубах. Один із пальців руки у нього погано згинається: кішка вкусила під час порятунку, в кістку потрапила інфекція — палець ледь не довелося ампутувати.

Щілина, де нібито оселилися стрижі, виявляється на зовнішній стіні під балконом. Міша кріпить мотузку за петлі вхідних дверей, простягає через усю квартиру і, як слід обв’язавшись, вислизає на вулицю. Так простіше і безпечніше, ніж спускатися з даху: гострі козирки можуть перерізати мотузку. Гнізда в щілині немає, але господиня квартири просить її закрити «про всяк випадок». Вона дратується, коли Міша каже, що рятує тварин, а не ремонтує балкони.

Операція зайняла не більше десяти хвилин, дорога — близько години. Ми йдемо ні з чим, за роботу господиня не заплатила. Настрій у рятувальників псується, а я прощаюся одразу з двома ілюзіями: що волонтерам не потрібно матеріальне заохочення, а клієнти завжди їм вдячні.

***
Я тримаю виснажене голуб’ятко, поки Таня вставляє йому в зоб катетер — глибше, щоб пташеня не захлинулося зерновою сумішшю. Укритий тонкою шкіркою живіт потроху надувається під моїми пальцями. Я завжди гадала, що люблю тварин, але в цей момент починаю сумніватися: можливо, власний комфорт мені подобається більше?

Я питаю Таню, що об’єднує рятувальників. Любов до тварин і жага гострих відчуттів, відповідає вона. Я киваю, дивлячись, як її напарник без страховки дереться під дах складу, де оселився сич. Будівельники, які приїхали латати покрівлю, дивляться на операцію з кривою усмішкою — вони не розуміють, навіщо витрачати час на птахів. «Треба цих сичів забетонувати, і все», — кидає один із них. Рятувальники не дивуються такому коментарю: вони знають, що коли повідомлення про їхню операцію потрапляє на новинний сайт, багато читачів не розуміють або навіть засуджують таку роботу.

У правилах команди — не ставити під загрозу життя рятувальника заради тварини. Але волонтери ризикують охоче. Наймолодша рятівниця, 22-річна Аліса, на моїх очах просочується у вентиляцію в підвалі. Здається, навіть не кожен кіт сюди пролізе; місця для маневру зовсім не залишається. Восени минулого року команда їздила до Запоріжжя, де в підземній шахті п’ять місяців просидів собака. Там Тані довелося забратися в тунель настільки вузький, що лізти можна було тільки на видиху. Якби щось пішло не так, ніхто не зміг би прийти їй на допомогу.

У підземній шахті п’ять місяців просидів собака. Тані довелося забратися в тунель настільки вузький, що лізти можна було тільки на видиху.

Ми на дачі одного з учасників команди, де на перетримці живуть врятовані їжачиха з їжаченятами, білченя з порушеною координацією і дитинча кажана, яке пів години тому волонтерам передали у взуттєвій коробці. Об одинадцятій вечора Таня збирає їх на годівлю. Вона магістриня фізико-математичних наук; була найкращою студенткою у групі, але ще в університеті почала займатися порятунком тварин і поступово залишила наукову роботу. Тепер в її холодильнику переживають зимову сплячку кажани, а влітку вона ділить квартиру з білченятами, котами і птахами, що одужують. Вона зізнається мені, що іноді шкодує про втрачені можливості, і на мить смутніє.

Напередодні 30-річчя Міша написав у фейсбуці невеселий пост — про доньку зі спінальною м’язовою атрофією, професійне вигоряння і в цілому втому від життя. Він каже, у рятувальників вигоряння нерідкі: крім важкої роботи позначаються сварки через різний підхід до виконання обов’язків і почуття провини, якщо тварині не вдалося допомогти. Один із колег Міші пробув у KARG кілька років і пішов, коли на його очах кошеня придавило бетонною плитою.

Торік команда врятувала більше двох тисяч тварин.

Аліса відкидає з плечей яскраве, майже червоне волосся і одну за одною розповідає байки з життя рятівників. Вона багато сміється і каже, що ще не знайшла себе. Мені здається, вона лукавить. За даними фонду, торік команда врятувала більше двох тисяч тварин. У майбутньому її учасники сподіваються працювати по всій Україні. Коли я питаю волонтерів про втому — тут же відмахуються: мовляв, тимчасові труднощі.

Я відхиляюся на спинку сидіння; в бік упираються вогнегасник, сачки, мотки мотузок та інші інструменти, про призначення яких я не здогадуюся. Аліса каже, що собака, з якої почалося моє перше чергування, померла у клініці. Її господиня ще довго телефонувала рятівникам і звинувачувала їх у крадіжці 400 гривень.

Фінансово підтримати Kyiv Animal Rescue Group можна на патреоні або перевести гроші на один із рахунків команди.

Фото: Мішка Бочкарьов спеціально для Bird in Flight