Фотопроект

Пройти за посиланням: Проєкт про табірне минуле Сибіру

Фотографії, малюнки, інсталяції, відео та вірші проєкту «Теплушка» — це історія колективної травми, що впливає на сьогодення. З їхньою допомогою сибірська художниця Яніна Болдирєва намагається розповісти про регіон, де система виправно-трудових таборів зруйнувала долю мільйонів.

Слово «травма» походить від грецького τραῦμα — «рана», а комфортне існування з незагоєною раною неможливе. Неодмінною умовою роботи з травматичним досвідом, у тому числі колективним, є осмислення того, що сталося, промовляння складного минулого замість замовчування і заперечення. Про те, що важко висловити словами, ми можемо говорити мовою образів і метафор завдяки мистецтву. Проєкт «Теплушка» — це якраз спроба осмислити травму цілого регіону і декількох поколінь.

Яніна Болдирєва 34 роки

Фотографка, художниця. Закінчила Новосибірський державний університет архітектури, дизайну і мистецтв. Авторка 5 фотокниг, учасниця близько 30 виставок у Словаччині, Португалії, Латвії та інших країнах. Володарка нагород конкурсів і фестивалів Cosmos PDF (Арль, Франція), Video Art Review by The Video Community (Краків, Польща), Photovisa (Краснодар, Росія).

— Своє існування в Сибіру як якийсь досвід, що розтягнувся на покоління, я усвідомила тільки нещодавно. Одного з моїх прадідів відправили до таборів, а його дружину і трьох дітей депортували в поселення під Томськом, звідки роки по тому їм вдалося вибратися в Новосибірськ. Багато жителів Сибіру так чи інакше пов’язані з регіоном через заслання, втечу або, навпаки, гонитву за кращим життям.

teplushka_14_yana_boldyreva

Багато жителів Сибіру так чи інакше пов’язані з регіоном через заслання, втечу або, навпаки, гонитву за кращим життям.

Коли я почала вивчати історію таборів і евакуації під час війни, то краще зрозуміла і Сибір, і тутешніх людей. Вони не звикли до комфорту, до турботи про себе і оточуючих, проте при зближенні багато хто з них виявляються дуже теплими і душевними. Тут не склалася традиція бути милим з незнайомцями і любити всіх просто за те, що вони є. Любові і турботи вистачало тільки на найближчих, потрібно було виживати. На щастя, ситуація змінюється, і нинішнє покоління більш відкрите.

Проєкт «Теплушка» рясніє відсилками до історичного минулого Сибіру, ​​але є в ньому і зв’язок з сучасними подіями. Усі елементи проєкту — арт-книга з фотографіями і малюнками, інсталяції, відео, розписи, гравюри і вірші — являють собою щоденник екзистенціального виживання. Це подорож всередину темного лісу, солдатський сон в окопі, хроніка боротьби з абсурдом.

teplushka_9_yana_boldyreva
teplushka_1_yana_boldyreva
teplushka_2_yana_boldyreva
teplushka_3_yana_boldyreva
teplushka_4_yana_boldyreva
teplushka_8_yana_boldyreva

Усі елементи проєкту є щоденником екзистенціального виживання. Це подорож всередину темного лісу, солдатський сон в окопі, хроніка боротьби з абсурдом.

Саме слово «теплушка» означає товарний вагон, пристосований для переправлення людей. Для мене це і про щось військово-табірне, і про те, як мало треба людині для виживання. З одного боку, теплушка — первинний, найпримітивніший дімк, з іншого — частина тоталітарної системи. При цьому слово звучить ніжно і лагідно, як російські «варежка», «бабушка» або «избушка». Тобто «Теплушка» — це і про людське ставлення до цього житла.

Інверсії того, що відбувається, — одна з тем, до яких я звертаюся у проєкті. У більшості з нас звичайне спокійне життя, ми більш-менш справляємося, і все, взагалі-то, зрозуміло. Але майже всім доля підносить момент немислимого, шокуючого, і як би далі життя не склалося, воно вже не буде колишнім. Жах пережитого змушує перебудовуватися і звикати до стану катастрофи. Необхідність виживати психічно і фізично перетворює існування на постійну боротьбу.

Також у проєкті є тема абсурду тоталітарної системи і війни як головного її прояву, тема смерті, тема блукання в невідомості. Звідси мотив лісу, ідея надії та збереження себе.

teplushka_6_yana_boldyreva
teplushka_7_yana_boldyreva
teplushka_5_yana_boldyreva
teplushka_11_yana_boldyreva

Щоб не збожеволіти, потрібно створювати мапу навігації в новому світі, шукати свої особисті точки відліку — ось цими речами я і займаюся в «Теплушці». Однією з таких точок є любов, причому не конкретна любов між двома людьми, а скоріше пристрасть до життя. Насправді неважливо, куди саме вона спрямована, любов — завжди рятувальний круг. Думка банальна, але, як і будь-яка банальність, вона стає відчутною і значущою, коли ти сам її проживаєш.

Щоб не збожеволіти, потрібно створювати мапу навігації в новому світі, шукати свої особисті точки відліку.

У «Теплушці» мапа є не тільки метафорою, вона присутня і буквально: зафіксована в різних форматах «документів», фотографіях і малюнках. Образ мапи — це надія, що ти витримаєш всі випробування неушкодженим. І це додаткова структура, стрижень, без якого складно осмислити проєкт. В основу виставкової частини «Теплушки» лягла недомальована мапа мого діда-геофізика, який займався освоєнням Сибіру. Гадаю, мапа повинна була відповідати розміщенню якихось північних геологічних порід, але чи то він помилився, чи то вона не знадобилася — на аркуші залишилася лише структура, жоден об’єкт не підписаний. Вийшов дуже сюрреалістичний ліс-лабіринт із парканів.

Мені не хочеться прямих аналогій, але у проєкті є відсилка до численних описів у фольклорі подорожей до загробного світу. Щоб побачити його, і вмирати не обов’язково: людина непогано справляється зі створенням пекла на землі.

teplushka_13_yana_boldyreva
teplushka_12_yana_boldyreva

Колективна травма, пов’язана з важким радянським минулим, — дуже сумна історія, якої ні в Росії, ні в Сибіру зокрема не приділяють належної уваги. Мало хто з моїх ровесників знає про репресії — чули, звичайно, але немов про події на іншій планеті. «Звідки у тебе такий інтерес до цієї теми?» — запитують знайомі. А я от не розумію, як цього інтересу може не бути. Уся актуальна політика російської влади — прямий наслідок репресивної школи й апарату, сформованих за часів Сталіна.

Травматичне минуле наклало відбиток на наше сприйняття влади, яка стала для нас чимось неминучим і тотальним, чимось, що не можна поміняти і налаштувати під себе, чого неодмінно треба боятися.

Родини репресованих дуже різні: хтось вміє говорити про своє минуле з дітьми, хтось ні. Але в основному цей досвід намагаються замовчувати або переосмислювати, іноді зовсім парадоксальним чином. Наприклад, моя бабуся до кінця життя залишалася відданою сталіністкою, хоча вона була дуже доброю людиною. Просто фігура Сталіна замінила їй фігуру засланого до таборів батька, який став в її очах зрадником, а Сталін, навпаки, — героєм, напівбогом, міфологічним персонажем.

teplushka_10_yana_boldyreva

Травматичне минуле наклало відбиток на наше сприйняття влади, яка стала для нас чимось неминучим і тотальним, чимось, що не можна поміняти.

Зараз політика Росії веде до усвідомленого стирання пам’яті та перекроювання історії. Єдине, що нас об’єднує, на думку Кремля, — це Велика Перемога у ВВВ. Згідно культу предків, майбутнє уявляється небезпечним, а минуле ідеалізується. Формування такого світогляду вигідне для влади, тому що він не передбачає змін.

75

144

972
2

Більше матеріалів