Надзвичайно близько: Інтимний щоденник фотографки та її музи

«Підійди ближче» — це проєкт і книга про кохання до жінки, яку звати Паола. Вона в цій історії — муза, а Діная, яка намагається вловити і відобразити кожен момент їхнього зв’язку, — спостерігачка. До серії увійшли кольорові та чорно-білі плівкові знімки, полароїди, нотатки та контактні листи, а також кілька відео.

— Коли я познайомилася з Паолою близько чотирьох років тому, була весна, і я одразу відчула потяг. На першій зустрічі я сфотографувала її. Тоді я все ще працювала над своєю попередньою книгою «Особиста колекція», для якої знімала всіх своїх друзів та коханих, тому камера завжди була зі мною.

Паолі подобалося, що я постійно її фотографую, бо раніше у неї було мало знімків. Коли я показувала їй результат, вона вивчала картинку, і це змушувало її посміхатися. Іноді я питала, чи не заперечує вона, що я завжди поряд зі своєю камерою. Вона казала: «Мені просто подобається, що ти любиш мене фотографувати». Знімки — це щось, що було тільки між нами.

Я не збиралася перетворювати серію про Паолу на книгу, все сталося природним чином. Спочатку це було схоже на продовження попередньої книги: наприкінці «Особистої колекції» є три контактні листи із зображеннями Паоли.

Я робила багато портретів, але у проєкті можна побачити світлини з повсякденного життя. Мені здається, фотограф повинен вміти відчути потрібний для зйомки момент. Якщо з героєм не встановився зв’язок або людині незручно, неможливо створити хороше зображення. Таким чином, сама фотографія ніколи особливо не впливала на наші стосунки, я завжди поважала рішення Паоли не зніматися. Я просто бачила це по тому, як вона дивилася на мене.

Фотографувала я здебільшого на мильницю. Вона була така маленька, що її можна було легко сховати в момент, що підходить для близькості, але не для зйомки. Коли я робила портрети на іншу камеру, ми перетворювали це на невелику фотосесію, однак у таких ситуаціях я завжди переконувалася, що Паола не проти.

Якщо з героєм не встановився зв’язок або людині незручно, неможливо створити хороше зображення.

Тепер, коли серія трансформувалася у книгу, все трохи змінилося. Той факт, що більш широка публіка також побачить, хто ми, означає для Паоли втрату близькості між нами. З іншого боку, їй все ж таки було дуже цікаво спостерігати за тим, як результат перетворився на книгу. Тож, гадаю, для Паоли це стало стосунками кохання й ненависті.

Звісно, ​​стосунки змінюються згодом навіть без камери. Близькість переростає із закоханості у кохання. І ми з Паолою можемо бачити ці зміни на всіх зображеннях.

Свою попередню книгу я публікувала самостійно, але цього разу хотіла набути досвіду роботи з видавцем. Я зв’язалася з dienacht Publishing and Magazine, видавництвом у Лейпцигу, яким керують Калін та Яна Крузе. Прийшла до них із коробкою, в якій були найкращі знімки (я зробила понад 1,2 тисячі фотографій), і ми вирішили створювати книгу разом. Вони мені допомогли з доопрацюванням зображень, дизайну та концепцією, підказали, як зробити обкладинку, як розмістити нотатки всередині та як розповісти історію.

Перш ніж співпрацювати з видавцем, ми з Паолою разом переглядали всі знімки. І щоразу, коли відбувається виставка «Підійди ближче», ми робимо відбір разом. Це наша робота, а не лише моя. Крім видавничої у нас було багато емоційної роботи, розмов. Але я гадаю, це неминуче, коли ви фотографуєте людей та особисте життя.

Досі мій досвід зводився в основному до зйомки тих, кого я знаю. Ось чому мій наступний проєкт може бути пов’язаний із дослідженням різниці між фотографіями моделей та близьких людей. Як ви будуєте стосунки зі своїм об’єктом та камерою? Чи може ваша камера стати інструментом для зміцнення цього зв’язку і наскільки тонка межа між відстанню та близькістю, коли йдеться про ваш об’єкт? Я думаю, що термін «професійні відносини» вже суперечить самому собі, якщо ви розкриваєте те, ким є, комусь іншому.

Обмін досвідом і формує серцевину проєкту: щоразу, коли ви плануєте фотографувати одну людину протягом тривалого часу, будьте готові зблизитися та задіяти емоції.