Поглянь на сина божого: Міфологія інків у сучасному Перу
Іспанська колонізація Перу, що почалася в XVI столітті, призвела до загибелі 90% корінного населення — інків і вплинула на релігію та вірування наступних поколінь. Один зі стародавніх текстів перуанців, який зберігся з того періоду, — «Рукопис Уарочірі». Цей важливий документ описує побут, соціальний устрій і релігійні вірування жителів країни на початку XVII століття. У тому числі він розповідає і про богів інків.
Фотографка. Живе і працює в Перу. Публікувалася в The British Journal of Photography, WePresent, GUP Magazine, PHmuseum. Виставлялася в Перу і Чилі.
— Проєкт починається з метафоричного зображення сина бога Пар’якаки, про якого я дізналася з «Рукопису Уарочірі». Відповідно до джерела, сини Пар’якаки уособлюють усе чоловіче, їхні образи і стали відправною точкою проєкту. Це сталося природно, ніби моя жіноча енергія доповнювала їх.
Для мене важливо розглядати духовність Анд як живу, мінливу і відкриту. Фундаментальним тут є зв’язок із Матір’ю-Землею, Пачамамою, а пошук балансу з природою відбувається не через антропоцентричне бачення, а в гармонії з усім сущим — тваринами, рослинами, водою, камінням, дощем.
При цьому моя потреба дізнатися більше про андську духовність — особистий процес, який починається з вивчення історії власної родини. Будучи донькою мігрантів, я хотіла зустрітися з людьми, що, як і я, намагаються відшукати своє коріння і дізнатися про нього більше. Я не прагнула вловити щось буквально, але хотіла поринути у знання і досвід, засновані на почуттях та інтуїції. Своїм проєктом я спробувала передати візуальну міць, поетичність міфів та історій, які оточують священні місця Перу і пов’язують нас із універсальністю духовних пошуків людини. Я намагалася створити світ мрії, де краса і вітальність перемагають біль минулого. У ньому є сила і надія на майбутнє, уособлене синами Пар’якаки.
Я намагалася створити світ мрії, де краса і вітальність перемагають біль минулого.
Мене цікавило співіснування протилежних концепцій або уявлень, які в андському світогляді доповнюють одне одного. Наприклад, зустріч натурального, справжнього зі штучним, природного ландшафту та міського пейзажу, а також спроби людини наслідувати природу в місті. У той же час я намагалася показати нашу потребу якимось чином осмислювати природні символи. Діти Пар’якаки пов’язані і зі священними місцями, і з містами, в яких ми живемо.
Цей проєкт допоміг мені розібратися в питаннях про мою ідентичність та країну. Я медитувала, відчувала справжній екстаз, поринала в себе і віддавалася процесу творчості. Усе це продовжує підтримувати мене в такі складні моменти, які ми переживаємо сьогодні всім світом.
