Натхнення

Переможниця Bird in Flight Prize ’20 Паола Хіменез Кіспе: «Фотографії недостатньо, щоб розповісти складну історію»

Батька Паоли Хіменез Кіспе з Перу вбили, коли їй було п’ять. Її проєкт, що складається з архівних знімків родини, фотографій з місця злочину і щоденникових записів, став переможцем Bird in Flight Prize ’20. Цього року вона увійшла до складу журі премії. Ася Жетвіна поговорила з Паолою про становище жінок в індустрії, її нову серію, присвячену сексуальному насильству в сім’ї, кризу у фотографії, а також про художників із Латинської Америки, за якими варто стежити.
Паола Хіменез Кіспе

Фотографка, переможниця Bird in Flight Prize ’20, член журі Bird in Flight Prize ‘21. Народилася в Лімі, Перу. Вивчала мистецтво в університеті Нансі, отримала диплом бакалавра фотографії. Її проєкти виставлялися в Перу, Латвії та Японії.

У листопаді 2020-го ти стала переможницею Bird in Flight Prize ’20. Чим ти займалася упродовж цього року?

Я багато працювала над фотокнигою. Отримала почесну згадку у конкурсі Images Vevey Book Award, журі якого зацікавлене в тому, щоб надрукувати мою книгу. А ще продовжувала збирати матеріал для проєкту про сексуальне насильство в сім’ї, який почала минулого року. Я зрозуміла, що мені дуже подобається розкривати родинні секрети. Крім того, мій проєкт був відібраний для участі у Helsinki Photo Festival у Фінляндії.

Читайте також: Переможець Bird in Flight Prize ‘20: Проєкт «Правила сварки»

З сексуальним насильством я зіткнулася після смерті батька. Провела розслідування і з’ясувала, що багато жінок із моєї родини теж пережили подібне: мама, сестра, бабуся та інші родички. Проєкт ще у процесі, але я думаю, що через кілька місяців закінчу його. Хочу поговорити з якомога більшою кількістю постраждалих жінок — не тільки в Лімі, а й у всьому Перу. Ця робота допомагає мені зцілитися.

Паола Хіменез Киспе
Із серії Паоли Хіменез Кіспе «Коли небо рожевіє, я ні про що не шкодую»


Що ще, крім фотографії, ти будеш використовувати в новому проєкті?

За рік я зрозуміла, що фотографія — це дуже добре, проте її недостатньо, щоб розповідати складні історії. Тому я роблю знімки і комбіную їх із текстом і відео. Для мене фотографія — відправна точка, проте я прагну досліджувати й інші речі. Наприклад, для нового проєкту я б хотіла створити сайт, щоб було зручніше збирати історії та ділитися ними.

Багато фотографів говорили мені, що зіткнулися з подібною проблемою. Ми всі поступово усвідомлюємо, що фотографії замало, — і художники, і фотографічні установи.

Чи можна в Латинській Америці отримати фотографічну освіту?

У Перу є один університет, де можна отримати ступінь бакалавра фотографії, і два технічних інститути, де викладають фотографію. Є школи в Аргентині, Чилі та Уругваї. Найбільше підтримки від уряду отримують фотографи в Мексиці. Велика Ана Касас Брода засновувала та координувала навчальну програму в мексиканському Centro de la Imagen.

Можна було б сказати, що в Латинській Америці зараз бум фотографії, але здобути вищу освіту в цій галузі, як і раніше, складно. Цю професію все ще вважають чимось несерйозним. Мої друзі вивчали антропологію, соціологію чи теорію комунікації, а тільки потім прийшли до фотографії. У Латинській Америці багато художників із двома спеціальностями: тією, яку для них обрали батьки, і фотографічною, якій вони вчилися самі.

Читайте також: Паола Хіменез Кіспе: «Вбивця мого батька був другом нашої родини»

Мексиканська фотографка. Найбільшу популярність здобула завдяки проєкту 2013 року Kinderwunsch, що вивчає тему материнства.

Паола Хіменез Киспе
Із серії Паоли Хіменез Кіспе «Коли небо рожевіє, я ні про що не шкодую»
Паола Хіменез Киспе
Із серії Паоли Хіменез Кіспе «Коли небо рожевіє, я ні про що не шкодую»
Паола Хіменез Киспе
Із серії Паоли Хіменез Кіспе «Коли небо рожевіє, я ні про що не шкодую»
Паола Хіменез Киспе
Із серії Паоли Хіменез Кіспе «Коли небо рожевіє, я ні про що не шкодую»

На початку цього року я повернулася до перуанського інституту фотографії Centro de la Imagen, щоб отримати ступінь бакалавра. Багато відомих фотографів теж навчалися тут.

Уряд Перу не підтримує художників. Є спільнота фотографів, але вона дуже маленька. До неї важко потрапити, якщо ви не дружите з цими людьми. У галереях виставляються одні й ті самі автори. Напевне, так відбувається у кожній країні Латинської Америки. Однак, роблячи проєкт, я зрозуміла, що мені не так уже й потрібні інституції. Я можу показати свої роботи в медіа, навіть не будучи відомою.

Раніше фотографи намагалися зробити один хороший знімок, який би шокував і запам’ятовувався. Але тепер усе більше уваги приділяють історіям.

Чи є у латиноамериканських фотографів стиль, який відрізняє їх від європейських?

Багато відомих фотографів із Латинської Америки вивчали фотографію в Європі та орієнтуються на європейських авторів. Але місцеві фотожурналісти все частіше фокусуються на корінних народах, що проживають у джунглях, або тих місцях, звідки родом їхня родина (моя, наприклад, із Куско).

Раніше фотографи мого віку часто намагалися зробити один хороший знімок, який би шокував і запам’ятовувався. Але тепер усе більше уваги приділяють історіям, і це чудово: не можна охопити складну тему одним кадром. Розповідь — ключ до створення більш цікавих проєктів.

Ще молоді фотографи частіше за старших авторів супроводжують знімки текстом і відео.

В індустрії, як і раніше, більше чоловіків, ніж жінок. Чи відчуваєш ти тиск?

Мої подруги, які вивчають фотографію, вважають, що їм важче працювати і вчитися в університетах, якими керують чоловіки. Тут, у Латинській Америці, є забобони, пов’язані з освітою. Коли я говорю про свою роботу, перше, що мені відповідають: «О, ти така чутлива». Але ніхто не каже, що я талановита. При цьому мої друзі-фотографи часто чують, що їхні роботи прекрасні, і ніхто не говорить, що вони занадто чутливі. Я нерідко з цим стикалася і зрозуміла, що не зобов’язана погоджуватися з чоловіками.

Я вдячна за конкурси для жінок, проте задаюся питанням: чому світ фотографії повинен бути таким? Створювати простори для участі жінок-фотографів — це чудово, але гадаю, що мета — зробити так, щоб подібні простори були взагалі не потрібні. На це знадобиться час, але тепер молоді жінки отримують усе більше можливостей, яких у нас не було. Наприклад, Ісадора Ромеро і Джойс Аларкон є учасницями програми «Фотографія та соціальна справедливість» Фонду Magnum. Це прекрасно, вони справді дуже талановиті.

Порадиш читачам художників із Латинської Америки, якими ти захоплюєшся?

Мені дуже подобається Хорхе Панчоага — він швидше відеохудожник, і його роботи присвячені народностям, що живуть у Колумбії. Фотожурналістка з Аякучо Прін Родрігес дійсно талановита авторка, яка створює чарівні образи. Ще Віктор Зіа, який зараз займається проєктом про хіп-хоп мовою кечуа, фотографка з Еквадору Фабіола Седільо — вона досліджує материнство і те, що взагалі означає бути людиною, — та аргентинська фотографка Віолетта Капасо, яка вивчає життя молодих людей.

Паола Хіменез Киспе
Паола Хіменез Киспе
Із серії Паоли Хіменез Кіспе «Коли небо рожевіє, я ні про що не шкодую»
Паола Хіменез Киспе
Паола Хіменез Киспе
Із серії Паоли Хіменез Кіспе «Коли небо рожевіє, я ні про що не шкодую»

1 993

116

103
12

Більше матеріалів