Що ховається за невідомим: Ігри з реальністю Рахи Райсні

Раха Райсня народилася у 1968-му в Тегерані, де застала іранську революцію 1978—1979 років. У дитинстві дівчинка навіть їздила з батьком, який був фотографом-аматором, документувати протести. Пізніше через ситуацію у країні разом із матір’ю Раха перебралася до США: спочатку до Х’юстона, а після — до Чикаго, тут вона вчилася в художньому інституті. У 1995 році Райсня переїхала до Нью-Йорка, де живе та працює і сьогодні. Кіно й аналоговою фотографією вона захопилася після своєї роботи в архіві Anthology Film Archive. Саме там, переглядаючи авангардне та авторське кіно, Раха зацікавилася кіномовою.

Шари реальності

Будь-який документальний кадр Раха Райсня може видозмінити до невпізнаваності, збільшуючи його фрагменти, перезнімаючи з проєктора або монітора, експериментуючи зі світлом, тінню, масштабом, відображенням. Художниця використовує одночасно цифрові й аналогові способи трансформації зображення, часто вдається до накладення. Таким чином те, що здавалося реальним, стає абстрактною картинкою, втрачаючи своє значення. А те, що виглядало як містифікація, набуває реальних рис. І так, крок за кроком, Райсня створює унікальний образ, який захоплює глядача своєю таємницею.

При цьому за абстрактним стоять реальні історії, сюжети з її дитинства і життя в Техасі, а іноді й випадкові архіви, що задокументовали чужу історію. Так, у серії «Фонтан» 2017 року Райсня використала негативи, які були знайдені в коробці поруч із лабораторією Бруклінського коледжу.

Те, що здавалося реальним, стає абстрактною картинкою, втрачаючи своє значення. А те, що виглядало як містифікація, набуває реальних рис.

Усі реальні епізоди з життя в роботах художниці накладаються шар за шаром і при потрібному освітленні просвічують крізь зображення. Часто в них можна побачити цілком фігуративні елементи, на кшталт зруйнованої мечеті або старого будинку. Звернення до подібної теми є символічним, адже стійкі конструкції — балки і кріплення, та й самі стіни будівель створюють відчуття порядку, злагодженості та стабільності. У світі, де твориться безлад, постійно виникають нові війни і революції, гинуть люди, такі образи викликають почуття опори та захищеності.

Ігри з документальним зображенням повинні були стерти всі зв’язки з реальним світом, проте роботи художниці не здаються неприродними. Навпаки, подібні містифікації виявляють реальне — наприклад, хаос в інформаційному світі, політиці, соціумі та житті окремої людини, брехню й маніпуляції, здатні впливати на рішення людей. У всьому цьому вирі реальними стають відчуття.

Усередині невідомості

Описуючи роботи художниці, критик журналу ArtForum Зак Гатфілд звертає увагу на універсальність образів і свідомий відхід від проблематизації персональної та національної пам’яті. Райсня, на його погляд, пропонує глядачеві умови, в яких той рівний з іншими. Вона звертається до людської природи та переживань — досвіду втрат і болю, трагедій і розставань, любові і щастя, а також туги, якій присвячений її спільний із Панайотісом Маврідісом фільм, показаний на Венеційському бієнале у 2015 році. Так на своїх виставках художниця створює інтимний об’єднуючий простір, в якому виникає тривога, емпатія та естетичний досвід.

До кіноперформансів Райсні звуковий супровід пишуть музиканти, що нагадує роботу над озвучуванням німого кіно. Однак, незважаючи на схожість прийомів та естетики зі стрічками 1920—1930-х років, фільми художниці відрізняються своїм ритмом, підходом до кольору, формою (наприклад, Раха одночасно звертається до кількох медіа й технік, синтезуючи жанр). Музика відіграє роль і в малюнках, які об’єднані в серію «Фуга». Фуга — музична форма, заснована на розвитку однієї теми, але за допомогою поліфонії та багатоголосся. Подібний прийом близький художниці: вона ніби препарує повторювану тему, нашаровуючи одне на інше, і саме так проявляє невидиме.

Вищезгаданий фільм «Туга» з Венеційського бієнале також про невидиме. Знятий в одному з бідних районів на камеру мобільного телефона, яка була закріплена на тілі Рахи, він показує те, на що не завжди звертає увагу око. Кадри вибудовує саме тіло художниці, її випадкові рухи, що змінюють фокус і сюжет. Схожа зйомка у будь-якого іншого режисера могла б виявитися у «видалених» через неестетичність, неакуратність та безладність. Але інтерес Райсні лежить саме в тому, що не артикулюється або що замовчується; відтак у її роботах, як правило, складна структура та образи. Творчість художниці завжди про те, що ховається за модифікованим зображенням, про те, що всередині страшного невідомого.

Інтерес Райсні лежить саме в тому, що не артикулюється або що замовчується.

Тут і зараз

«Тут і зараз твору мистецтва — це його унікальне існування в тому місці, в якому він знаходиться. На цій унікальності й ні на чому іншому трималася історія, до якої твір був залучений. До неї відносяться як зміни, яких із плином часу зазнавала його фізична структура, так і зміна майнових відносин, пов’язаних із ним», — розмірковував про мистецтво та естетичне філософ Вальтер Беньямін на початку ХХ століття. Подібне можна віднести і до робіт Рахи, де також важливо бути тут і зараз, відчувати досвід побаченого і почутого, перебувати в одному просторі з твором, спостерігати, як він змінюється і як розвивається драматургія всередині.

У своїй «Короткій історії фотографії» Беньямін писав, що через технічний прогрес, тиражування та реплікацію зображень вони втрачають ауру. Однак Раха Райсня знову наближає нас до розуміння та відчуття фотографії, художниця створює те найдивніше сплетіння місця і часу, де тут і зараз виникає відчуття причетності.

Раха Райсня знову наближає нас до розуміння та відчуття фотографії, художниця створює те найдивніше сплетіння місця і часу, де тут і зараз виникає відчуття причетності.

Всі фото: Раха Райсня