Почему это шедевр

Навчися іноді говорити світу «котися під три чорти!»: Єва Гессе, яка створила своє немистецтво

Життя і творчість Єви Гессе часто уявляють сумними і трагічними. Втеча з рідної країни, невдалий шлюб, рання смерть — усе цьому сприяє. Але роботи художниці наповнені справжньою радістю, вони тендітні, зате, як і сама Гессе, не намагаються нікому догодити — і тому не бояться часу.

«Життя не триває довго, мистецтво не триває довго. Усе це не має значення», — писала Єва Гессе, художниця, яка прожила всього 34 роки. Вона народилася в нацистській Німеччині у 1936-му і, будучи єврейкою, не могла там залишатися. Їй не було і трьох років, коли разом із сестрою Хелен її посадили на потяг до Амстердама, де пізніше дівчатка возз’єдналися з батьками. У 1939 році родина перебралася до Америки й облаштувалася у Нью-Йорку.

Немистецтво

У Гессе прекрасна освіта: Єва вчилася у престижному нью-йоркському коледжі Купер-Юніон, а в 1959 році отримала ступінь бакалавра в Єльському університеті. У Єлі її керівником був знаменитий художник, дизайнер і поет Джозеф Альберс, який теж утік з нацистської Німеччини. Провідний майстер знаменитого Баухаусу прищеплював на американському ґрунті ідеї модернізму.

Альберс — майстер кольору, його теоретичні роботи, такі як «Взаємодія кольору», тривалий час вважалися стандартними текстами для американських художників і студентів. Гессе ж значення кольору у своїх роботах звела до мінімального: монохромні інсталяції, малюнки сірим і сепією. Її цікавило заперечення кольору, заперечення об’єкта, заперечення сенсу. У 1969 році художниця записала у щоденнику: «Я пам’ятаю, що завжди мріяла створити „немистецтво“, позбавлене антропоморфности і геометрії». У результаті Гессе втілила ці мрії, вигнавши зі своїх робіт колір, такий улюблений модерністами.

В університеті Єва почала пошуки своєї форми, вона відштовхувалася від живопису абстрактного експресіонізму і прийшла до інсталяцій з нетрадиційних матеріалів. Мотузки, латекс, тканини, склопластик — завдяки експериментам у майстерні Гессе опанувала їх досконало.

Єва відштовхувалася від живопису абстрактного експресіонізму і прийшла до інсталяцій з нетрадиційних матеріалів.

Test Pieces 1967 BAM Rob
«Зразки для випробувань», 1967 рік. Фото: Роб Кордеро
Test Pieces 1967 BAM Rob
«Зразки для випробувань», 1967 рік. Фото: Роб Кордеро

Небіль

Вона познайомилася з Томом Дойлом у квітні 1961-го, того ж року вони одружилися. Сповнена сумнівів, Єва писала: «Я зустріла людину, за яку вийшла заміж, і не можна сказати, що я перестала розвиватися. Я зробила це, тому що він був більш зрілим художником і я підсвідомо перебувала під деяким його впливом».

Важкий, сповнений протиріч шлюб Гессе і Дойла закінчиться вже у кінці 1965-го. При цьому, працюючи і подорожуючи з чоловіком, Гессе знайшла свою художню мову. У цей час вона використовувала для своїх скульптур пластмасу, синтетичну смолу, тканини, дріт, гуму, шнур, латекс і скловолокно. Тобто ті ж матеріали, які досліджувала ще в студентські роки.

Часто Гессе яувляють як меланхолійну людину, страждалицю. Втеча з рідної країни в дитинстві, невдалий шлюб і рання смерть позначаються на сприйнятті робіт і життя художниці. Але чи настільки трагічне її мистецтво? Концептуаліст Мел Бохнер в одному з інтерв’ю стверджує: «Домінуючий емоційний зміст творчості Гессе — справжня радість, у тому сенсі, в якому це слово використовують Бетховен і Шиллер. Мені здається, ніхто не пише про це, згадуючи роботи Гессе. Не біль, не страждання, не тривоги, не абсурдність — а саме радість і світло, яке вони випромінюють…» І дійсно, роботи Гессе випромінюють, поглинають, акумулюють світло.

Hang Up 1966 Art Institute of Chicago Rob Corder
Hang Up, 1966 рік. Фото: Роб Кордеро
Untitled or Not Yet 1966 SFMOMA
«Без назви або ще ні», 1966 рік. Фото: Роб Кордеро

Не бійся

«Моя ідея полягає в тому, щоб протистояти всьому, що я коли-небудь вивчала», — писала Єва у щоденнику. Завдання струсити кайдани академізму — одне з головних для становлення сучасного художника, і Гессе вдалося це за дуже короткий термін.

«Моя ідея полягає в тому, щоб протистояти всьому, що я коли-небудь вивчала».

Усі 60-і вона дружила з мінімалістом Солом Левіттом, і дружба ця будувалася на постійному діалозі двох майстрів. Разом вони переживали всі соціальні потрясіння епохи і зміни у світі мистецтва. З відходом абстрактного експресіонізму обидва художники стали переймати досвід поп-арту. Гессе перейшла до скульптури, а Левітт почав створювати свої мінімалістські структури.

Знаменитий лист Левітта до Гессе, в якому він підтримує подругу і колегу, з’явився в результаті вагань і сумнівів Єви щодо місця жінки в мистецтві:

«Дорога Єво!
Навчися іноді говорити світу „котися під три чорти!“. У тебе є на це право.

Просто перестань думати, турбуватися, озиратися на всі боки, міркувати, сумніватися, боятися, страждати, сподіватися на простий вихід, боротися, хапатися, збиватися з пантелику, дратуватися, відмовлятися, бурмотіти, почуватися ніяково, бурчати, соромитися, спотикатися, дивуватися, скаржитися, ризикувати, метатися, червоніти, метушитися, спотикатися, висиджувати яйця, стогнати, голосити, нарікати, просити, брехати, сваритися через дрібниці, чіплятися до дрібниць, ссати тонкою цівкою, пхати носа, задирати дупу, витріщати очі, вказувати пальцем, довго чекати, ходити короткими кроками, підлабузнюватися, шукати, виділятися, бруднитися, морочити, морочити себе. Перестань і просто роби!»

Vertiginous Detour
«Запаморочливий об'їзд», 1966 рік
To Spot 1965 SFMOMA Rob
To Spot, 1965 рік. Фото: Роб Кордеро

Субтильність

«Ступінь, в якому я стаю „художником“, є синонімом того, як я створюю себе як особистість». Цей запис у щоденнику Гессе допомагає зрозуміти, наскільки її життя і творчість були пов’язані. Декартівське «мислю — отже, існую» для художників ХХ століття перетворилося на «я працюю, створюю, малюю — отже, існую».

Ця нерозривність між художнім процесом і життям (особливо якщо життя напружене і нещасливе) залишає важке почуття у всіх, хто цікавиться мистецтвом. У інтерв’ю з Сінді Немзер, опублікованому в журналі Artforum у 1970 році, Гессе на питання про майстрів, які вплинули на неї, відповідає: Марсель Дюшан, Івонн Райнер, Джаспер Джонс, Карл Андре, Сартр, Семюел Беккет. «Абсурд?» — йде уточнення. Наступні слова Гессе дуже показові: «Це особисте… Мистецтво і робота, мистецтво і життя дуже взаємопов’язані, і все моє життя було абсурдним. У моєму житті не сталося нічого такого, що не було б екстремальним, — особисте здоров’я, родина, економічне становище. Моє мистецтво, моя школа, мої друзі були найкращим, що у мене коли-небудь було. А тепер повернення до запеклої хвороби — усе крайнощі, усе абсурдно».

Роботи Гессе вимагають постійної турботи музеїв і колекціонерів, і сама художниця гостро переживала крихкість улюблених матеріалів. «Я почуваюся трохи винуватою, коли люди бажають купити мої роботи. Мені здається, багато хто знає, але я все одно хочу написати їм листа і пояснити, що роботи не будуть збережені. Я сама не знаю, як мені ставитися до схоронності».

Ефемерність, субтильність робіт Гессе — якості, яких мистецтво до настання ХХ століття не знало. Усе оточення Гессе — Левітт, Роберт Сімпсон, Мел Бохнер, Річард Серра — абсолютно не піклувалося про збереження своїх творів. Мінімалісти використовували нові матеріали, експериментували і навіть не намагалися догодити колекціонерам.

Ефемерність, субтильність робіт Гессе — якості, яких мистецтво до настання ХХ століття не знало.

Sans II 1968 SFMOMA
Sans II, 1968 рік. Фото: Роб Кордер

Повторення як медитація

Чому Гессе повторювала свої роботи? У чому секрет цього нескінченного відродження одних і тих самих форм? Вона дає лаконічну відповідь: «Тому що повторення перебільшує. Якщо щось абсурдне, то завдяки повторенню стає ще більш абсурдним». Репетиція, нескінченне повторення однієї і тієї самої форми було частиною художнього процесу 60-х. Роботи Енді Уорхола, Річарда Серри, Сола Левітта — всі засновані на дуплікації тем, на перетворенні творчого методу на сучасний, майже фабричний. Гессе, чуйна і тонка художниця, — одна з небагатьох, хто відбив дух того дивного часу. Однак у творчості Єви повторення — це скоріше медитація, ніж фабричне відтворення.

Складається враження, що в кожній із цих простих форм живе дух художниці. Повторення, відтворення твору немов продовжує присутність Гессе в часі і просторі.

Єва померла 29 травня 1970 року після невдалої операції. Левітт, який готував виставку в паризькій Galerie Yvon Lambert, дізнався про це і присвятив їй малюнок. Також він написав куратору Енно Девелінгу: «Дорогий Енно, Єва Гессе померла у Нью-Йорку. Вона була моїм найкращим другом і прекрасним художником. Я хочу присвятити свою виставку їй і на першій сторінці каталогу сказати: „Ця виставка присвячена Єві Гессе“». Левітт став одним із найзнаменитіших американських художників. Але яке мистецтво створила б Єва Гессе, якби вона мала в запасі кілька десятиліть, ми вже не дізнаємося.

Складається враження, що в кожній із цих простих форм живе дух художниці.

Addendum_by_Eva_Hesse,_Tate_Liverpool
«Доповнення», 1967 рік

127

55

183
395

Більше матеріалів