Світ

Кукурудзяні качани та падаль: Продукти, які допомагали вижити під час Голодомору

Після експропріації зерна у 30-х роках жителі українських сіл були змушені шукати продукти. Розповідаємо, які з них допомогли людям пережити Голодомор.

За різними оцінками, під час Голодомору в Україні загинуло від 4 до 7 мільйонів людей. Однією з причин голоду стали завищені плани з хлібозаготівлі. У мешканців сіл, які їх не виконували, конфісковували не лише зерно, а й іншу провізію.

Незважаючи на те що голодом була охоплена вся територія, яка на той час входила до складу УСРР, ситуація з продуктами відрізнялася по регіонах. На півдні республіки, де весна наступала раніше, роздобути їжу було легше, ніж у північній частині. Це давало сільським мешканцям, які могли збирати трави, шанс. Утім, були й інші продукти, що допомагали людям вижити під час голоду. Михайло Половецький розповідає які.

Буряк

Як зерно та картоплю, буряки теж експропріювали, але, на відміну від інших продуктів, не так масово. Кормові буряки можна було виміняти. Вони довго зберігалися, тому їх було легше сховати.

Використовували буряк по-різному: додавали до борщу, запікали та споживали сирим разом із листям. Квашений буряк ставав не лише їжею, а й джерелом вітамінів, які під час голоду були не менш важливими, ніж калорії. Вітамін С, що міститься в коренеплоді, допомагав запобігти цинзі.

Важливе місце в раціоні посідав цукровий буряк. Роздобути його було складніше, ніж кормовий. Однак, якщо це вдавалося, селянин отримував чи не єдине джерело глюкози. З цукрових буряків варили чай та патоку.

Працівники колгоспів читають Державний акт на вічне користування землею. Липень 1935 року. Фото: Sputnik / AFP
Загін комісарів викопує заховану селянином кукурудзу. Січень 1933 року. Фото: Sputnik / AFP
Збирання врожаю в колгоспі у Жашківському районі. 1933 рік. Фото: Petrusov / Sputnik / AFP

М’ясо зі скотомогильників

Стару худобу в колгоспи не забирали, але вона служила селянам недовго. Масовий падіж голодних тварин призвів до появи стихійних скотомогильників. Брати м’ясо звідти влада забороняла. Проте селяни, що зневірилися, іноді підкуповували сторожів цінними речами, продуктами або тютюном.

Придатність м’яса визначали за зовнішнім виглядом та запахом. Гнилі шматки викидали. Тухлі, вкриті плямами — несли додому. Щоб вивести з падалі токсини, її проварювали по три-чотири рази. Бульйон виливали. Іноді м’ясо обробляли карбоновою кислотою. Запобіжні заходи допомагали не завжди — селяни все одно труїлися.

Коли м’ясо на скотомогильниках закінчувалося, у хід йшла шкура тварин.

Часто першими м’ясо зі скотомогильників куштували батьки. Їли на ніч. Якщо до ранку залишалися живими і не відчували симптомів гострого отруєння — давали дітям. Коли м’ясо на скотомогильниках закінчувалося, у хід йшла шкура тварин. Перед тим як з’їсти, її обпалювали, потім варили.

Кукурудза

Як і у випадку з буряком, цим злаком годували колгоспну худобу, тому селяни мали шанс його роздобути. За спогадами мешканки Луганщини, її родину від смерті врятував колгоспник, який віддав їм зелену кукурудзу, яку не схотіла їсти худоба. Інша очевидиця, з Дніпропетровської області, розповідала, як мешканці її села отримали кукурудзу від директора кінного заводу. Через осколки скла, знайдені в качанах, давати їх коням не наважилися.

Кукурудзу використовували без залишків. Її перетирали на борошно, з якого потім пекли коржі, а також варили кашу та суп. Щоб надати кукурудзяним стравам смаку, до них додавали тертий щавель.

Червона валка з зерном. 1932 рік. Фото: Maievskiy / Sputnik / AFP
Комсомольці вилучають зерно, сховане куркулями на цвинтарі. 1930 рік. Фото: Alpert / Sputnik / AFP

Щавель

На початку весни селяни рятувалися зеленню. Ходовою рослиною був щавель, який не лише втамовував голод, а й служив джерелом вітамінів. Щавель додавали до супів, борошна та їли свіжим.

Збирали й іншу зелень: сибірський борщівник, кульбаби, козлобородник, чистець і квіти акації. Кислі й солодкі трави допомагали урізноманітнити смак їжі, роблячи її привабливою для дітей, які навіть у складні часи нерідко відмовлялися від страв без смаку.

Зі щавлю та молока, яке іноді вдавалося дістати, варили суп. Поживним назвати його було складно. Іван Васильович Даниленко із села Єпіфанівка згадував, що одного разу, коли був дитиною, з’їв п’ять тарілок такого супу, а їхній батько — сім.

Сіль

Навіть якщо селяни знаходили їжу, вижити без солі все одно було складно. Жорстка несолона їжа погано засвоювалася. Крім того, сіль трохи заглушала смак м’яса, що підгнило, і робила супи з трав менш прісними.

Її використовували не тільки для приготування, але і для зберігання м’яса й овочів, а також для дезінфекції. Сольовими розчинами нерідко знімали запалення. За спогадами мешканки села Шпотіно Старобільського району, під час сильної хвороби мати лікувала її цибулею та сіллю, яку роздобула у сільського бухгалтера.

Сіль купували, вимінювали, іноді випрошували. У поодиноких випадках видобували зі шкіряного одягу. Для цього його варили, потім воду випарювали доти, доки сіль не кристалізувалася на стінках і дні казана.

Колгоспники зважують рекордний урожай буряків, зібраний групою Марії Демченко. 1933 рік. Фото: Fridlyand / Sputnik / AFP

Матеріал написаний на основі книги «Врятована пам’ять. ГОЛОДОМОР 1932—33 pp. НА ЛУГАНЩИНІ: СВІДЧЕННЯ ОЧЕВИДЦІВ». Упорядниця Ірина Магрицька. Луганськ, 2008.

Нове та Найкраще

26 796

53

90
143

Більше матеріалів