Гурт The Blaze: «Красиве відео не завжди коштує величезних грошей»

The Blaze заснували двоюрідні брати Гійом і Джонатан Альрік. Співпраця артистів почалася з роботи над музичним відео, і відтоді саме кліпи стали найпомітнішим напрямком колективу. Їхній дебютний ролик на трек Virile назвали найкращим у 2016 році на UK Music Video Awards. А найвідоміший кліп The Blaze на пісню Territory отримав Гран-прі у фільмовій категорії «Каннських левів», нагороду за найкращу режисуру на Berlin Music Video Awards та був відзначений як найкраще міжнародне танцювальне відео на UK Music Video Awards. На кінець 2021 року в нього понад 70 мільйонів переглядів у ютубі.

The Blaze грають танцювальну електроніку, змішуючи різні жанри — від дабу до хіп-хопу. Поки що у них лише один повноформатник Dancehall і ранній мініальбом Territory, але зараз артисти готують новий матеріал. Ігор Панасенко (Stereoigor) поговорив із музикантами про їхні знакові відео, творчість у період пандемії та улюблених режисерів.

Ваші кліпи дуже кінематографічні — гадаю, ви витрачаєте на них купу грошей. Чому? Адже багато артистів просто забивають на це та роблять найпростіші lyrics video для соцмереж.

Гійом: Це не наші особисті гроші, а рекорд-лейбла. Тому є можливість робити дуже хороші, якісні кліпи. Для нас це дуже важливо — створювати потужну, прекрасну візуалізацію нашої музики.

Джонатан: Крім того, зробити красиве відео не завжди коштує величезних грошей. Так, наш перший кліп Virile — де всього два хлопці, один співає, а потім обидва танцюють — узагалі обійшовся у сотню доларів. Просто іноді відео виглядає суттєво дорожче, ніж ти насправді витратив. Та й сама ідея там була не дороговартісною, тому завжди все більше залежить від задуму.

В основі ваших кліпів часто прості, але досить зворушливі сюжети. Як, наприклад, у Territory, що розповідає про алжирського хлопця, який приїхав на батьківщину. За відео стоїть реальна історія людини, яка повернулася додому зі, скажімо, Франції чи звідкись ще?

Джонатан: Спочатку ідея була дуже простою — розповісти про хлопця, який опинився у місці, де він почувається чудово. У цій історії таким місцем є будинок його родини, з якою він рідко бачиться, бо живе десь далеко. У подібному сюжеті є щось універсальне, адже багато хто залишає рідні місця. Наприклад, коли тобі років вісімнадцять і ти їдеш вчитися, ти залишаєш рідний дім. І потім, коли повертаєшся до своєї сім’ї, це чудовий момент, дивовижне почуття. Це ми й прагнули показати — повернення до свого коріння.

У цьому є ваші особисті переживання?

Гійом: Відчути подібну емоцію може кожен, коли повертається до рідних місць. Хтось емігрує, хтось із маленького населеного пункту у сільській місцевості перебирається до великого міста — може бути багато різних причин, що викликають такі емоції.

Проєкт The Blaze базується в Парижі, але ж ви народилися не там?

Джонатан: Я у Кот-д’Івуарі, Північна Африка.

Гійом: Я з Бургундії.

Виходить, що це все-таки і про вас теж?

Джонатан: Виходить, так.

Запитаю про ще одне ваше відео — кліп Queens із похороном дівчини. Сподіваюся, це вже вигадана історія, а не реальні особисті події?

Джонатан: Ми хотіли розповісти історію не про конкретних дівчат. Там же до кінця не зрозуміло, хто вони, ці дві головні героїні, — чи вони сестри, чи подружки…

…чи кохані.

Джонатан: Саме так, чи кохані. Головне, що це дві дівчини, які були дуже близькі. Через цю історію ми вирішили поговорити про життя, спогади. Тобто, говорячи про смерть, ми говоримо про життя. Про найкращі моменти, коли вони були разом. Тому що життя неможливе без смерті, а смерть — без життя.

На початку минулого року у вас вийшов спільний запис із артистом Octavian — Somewhere. Незважаючи на поширеність такого прийому в сучасній музиці, у вас це перша та остання на сьогодні колаборація. Чому саме Octavian?

Гійом: У нас є перелік людей, з якими ми хотіли б зробити спільні записи. Ми його прикинули собі рік-два тому. А Octavian регулярно приїздить до Парижа, бо він також француз, хоч і мешкає зараз у Лондоні. Контакт із ним виявився цілком природним.

Як карантин змінив ваш підхід до ведення музичних справ?

Джонатан: Мені здається, нічого не змінилося. Він просто дав нам більше часу попрацювати, що дуже непогано. Наприклад, запис альбому вимагає багато часу. Ми не перфекціоністи, але хочемо, щоби все було зроблено добре. Ми дивимося багато фільмів, багато відео, багато що обговорюємо. Я вважаю, ковід-часи — просто привід підготувати, скажімо так, наступні епізоди.

Ви сказали, що ви не перфекціоністи, але більше схоже, що все ж так. Скільки, наприклад, часу у вас пішло на запис першого мініальбому Territory?

Джонатан: Уже й не згадаємо, але, мабуть, півтора року.

Як музиканти, заморочені на створенні власних кліпів, ви, напевне, стежите за тим, що цікавого з музичних відео з’являється в інших. Кого ви могли б виділити?

Джонатан: Так, звичайно, ми стежимо за тим, що відбувається. Нам подобається французький режисер Рома́ Гаврас. Також Даніель Вульф, він знімав кліп Iron Sky Паоло Нутіні — до речі, робив це у вас у Києві. Ще Йоган Ренк — режисер серіалу «Чорнобиль».

Ви часто виступаєте з діджей-сетами — не всі треки з них легко або взагалі можна розпізнати. Що за матеріал ви використовуєте — це ваші невипущені треки, композиції ваших друзів?

Гійом: Це як наші треки, так і ті, що нас вразили. Крім того, ми часто використовуємо наші ремікси на власні ж треки — щоб люди на виступах могли почути вдосконалені, нові, особливі версії цих композицій.

Чи впливає загальний настрій аудиторії на ваші сети, чи змінюєте ви щось у ході виступу або у вас заздалегідь розписані, скажімо, 20-25 треків?

Гійом: Звичайно ж, ми можемо змінювати виступ, орієнтуючись на те, що наразі буде доречнішим. Можемо, наприклад, додати енергії. Важливо завжди бути у контакті з публікою, перед якою виступаєш.

Фото на обкладинці: Valery Hache / AFP