Спіритичні зв’язки: Абстракціонізм Гільми аф Клінт та Піта Мондріана
Обоє художників здобули класичну мистецьку освіту наприкінці XIX століття у своїх рідних країнах: аф Клінт — у Королівській академії мистецтв у Стокгольмі, Мондріан — в Амстердамі. Аф Клінт у принципі була однією з перших жінок, яких допустили до навчання. На початку кар’єри Гільма і Піт, як і інші художники того часу, займалися пейзажами, портретами та ботанічними ілюстраціями й навіть заробляли цим на життя. Саме спільне захоплення природою і є відправною точкою виставки «Форми життя».
У першій частині експозиції — одноманітні пейзажі та флористичні мотиви авторства обох. Відрізнити, яке полотно аф Клінт, а яке Мондріана, можна хіба що прочитавши підпис. Проте цього вже точно не скажеш про їхні пізні роботи.
Академічної візуальної мови виявилося недостатньо для самовираження аф Клінт. Захоплення потойбічним і бажання зобразити те, що непідвладне людському оку, скоро привело художницю до абстракції. Тож на її картинах з’явилися дивні форми, що нагадують мушлі, написи незрозумілою мовою, завиті лінії, піраміди, сонячні промені та флористичні мотиви.
«Фізично я створила їх, але ці полотна — не мої. Воно пройшло крізь мене. Я була в контакті з енергіями, які більші за мене» — так Гільма аф Клінт описала процес створення серії «Картини для Храму», що складається зі 193 абстрактних зображень. Ці роботи їй начебто замовив дух під час спіритичного сеансу.
За життя абстрактні полотна художниці ніхто серйозно не сприймав, її відмовлялися виставляти. Навіть члени родини вважали її дивачкою, бо аф Клінт разом з іншими жінками проводила спіритичні сеанси та практикувала автоматичне письмо і малювання. До всього в тогочасному суспільстві жінкам було неможливо реалізуватися у мистецтві, тож Гільма так і не отримала належного визнання за життя.
Роботи їй начебто замовив дух під час спіритичного сеансу.
Після смерті художниця лишила близько півтори тисячі картин та десятки тисяч сторінок текстів. Усе це успадкував її племінник, який не дуже зрадів такому великому й на той момент низьколіквідному спадку. Аф Клінт заповіла зберігати деякі з її робіт 20 років і тільки потім показати світу, бо, мовляв, готовим до її творчості може бути лише майбутнє прогресивне покоління.
Репутація переслідувала аф Клінт і після її смерті. Коли у 1970-му один із членів родини художниці запропонував її картини головному шведському музею мистецтва Moderna Museet, тодішній директор навідріз відмовився їх приймати. Почувши, що авторка була медіумом, він навіть не став дивитися її доробок. Музей реабілітувався лише понад 40 років по тому. У 2013-му там провели ретроспективну виставку аф Клінт, за чим послідували й інші у світі. До того часу вона лишалася невідомою для широкого загалу.
Аф Клінт заповіла зберігати деякі з її робіт 20 років і тільки потім показати світу, бо, мовляв, готовим до її творчості може бути лише майбутнє покоління.
Упродовж тривалого часу мистецтвознавці досить обережно ставилися до творчості художниці, не розуміючи, чи справді її роботи є предметом їхнього дослідження. Однак тепер Гільмі аф Клінт приписують винайдення абстракціонізму. З’ясувалося, що вона прийшла до зображення геометричних, монохромних та нефігуративних мотивів на кілька років раніше та незалежно від Кандинського, Малевича і того ж Мондріана, з роботами якого полотна аф Клінт нині виставлені в Тейті.
Але чи справді практику аф Клінт можна віднести до абстракції? Чи є її окультні малюнки творами мистецтва, а не інструментом для зв’язку з потойбічним світом? Здається, саме тому у кураторів і виникла ідея провести спільну виставку авторки з одним із визнаних засновників абстрактного мистецтва Мондріаном. Це зайвий раз легітимізує аф Клінт як художницю та надає їй заслужене місце в історії абстракції. І Мондріан, який також цікавився потойбічним світом, підходить для цього як ніхто інший.
Як і мисткиня, він був членом Теософського товариства, цікавився астрологією, наукою та спіритизмом. Щоправда, подібні інтереси поділяли й інші сучасники художників. За їхнього життя відкрили електромагнітні хвилі, винайшли рентген, мікроскоп та фотографію. Докази того, що існують певні виміри, які неможливо побачити неозброєним оком, пояснюють тогочасну моду на спіритизм.
Як і мисткиня, Мондріан був членом Теософського товариства, цікавився астрологією, наукою та спіритизмом.
Тісний зв’язок езотерики з практикою Мондріана все ж лишається під питанням. Хоча художник і справді цікавився цим, прямі відсилки до спіритизму, на відміну від аф Клінт, в його роботах знайти досить важко.
Мондріан захоплювався природою та винайшов власний спосіб її зображення, який назвав неопластицизмом. «Я відчув, що кольори природи неможливо відтворити на полотні. Інстинктивно я відчув, що живопис повинен знайти новий спосіб передавати красу природи. Вражений неосяжністю природи, я намагався виразити її розширення, спокій і єдність». Тож він відмовився від кольорів, що імітують реальність, та близьких до природних на користь чистих барв. Його візуальна мова обмежена використанням трьох основних кольорів і чорною сіткою з горизонтальних та вертикальних ліній. Лінії є вираженням двох протилежних сил: жіночої і чоловічої.
Неопластицизм Мондріана став революційним, адже він скасовував перспективний погляд та пропонував йому заміну. Роботи художника вимагали від глядача нового способу бачення. Своїми простими лініями й кольорами Мондріан звертається до нашої здатності побачити більше, ніж зображено. Його мета — зробити красу життя відчутною. Усі вивірені абстрактні полотна Мондріана хоча й пласкі, але наділені ритмічністю, що пов’язано з його захопленням музикою. Художник використовує звичайну сітку, однак експериментує всередині неї, створює нерегулярність за допомогою кольорів. Відтак його роботи можна порівняти з джазовою музикою: написана на основі сталих принципів — музичної теорії, вона проте завжди лишає місце для імпровізації.
Загалом же впродовж своєї кар’єри Мондріан та аф Клінт працювали над споконвічним завданням художників — намагалися відтворити на полотні те, як вони відчували свою реальність. Митці робили це у різні способи, часом здається, навіть у зовсім протилежні. Мондріан прагнув вписати все, що бачить, у певну систему й ритм, тоді як аф Клінт, будучи також медіумом, працювала без певних правил, подекуди віддаючи контроль над процесом вищим силам.
Роботи Мондріана можна порівняти з джазовою музикою: написана на основі сталих принципів — музичної теорії, вона проте завжди лишає місце для імпровізації.
Кульмінацією виставки «Форми життя» є остання кімната, присвячена десяти величезним роботам Гільми аф Клінт. Кожна з них відповідає певному етапу життя — від дитинства до старості. Гігантські барвисті полотна виглядають настільки сучасно, що здається, наче вони були створені вчора. Картини наповнені абстрактними геометричними мотивами та символізмом: наприклад, равлик і спіраль пов’язані з процесами росту й еволюції.
Мрією аф Клінт було зведення храму у формі спіралі, на стінах якого можна було б розвісити цю групу творів. Піднятися до його верхівки означало б досягти найвищого стану буття. Хоча Тейт Модерн і не реалізувала ідею художниці буквально, але куратори зробили чимало для того, аби вкарбувати її ім’я в історію мистецтва. Проте, напевно, для цього не обов’язково навіть було звертатися до Мондріана.