Чому це шедевр

Еліс Ніл: Життя щойно з пательні

«Я хотіла створити оголений автопортрет усе своє життя, але відклала це дотепер — коли люди звинуватять мене скоріше в божевіллі, аніж у марнославстві». Автопортрет оголеної 80-річної Еліс Ніл у смугастому кріслі відкрив її першу масштабну виставку у Великій Британії, що пройшла у лондонському центрі Барбікан. Американська мисткиня, яка нині вважається однією з найвидатніших художниць-портретисток ХХ століття, здобула визнання лише наприкінці життя. Тільки тоді, у зрілому віці, вона наважилася зобразити себе настільки відверто. Анастасія Лебега бачила виставку «Еліс Ніл: гаряче, щойно з пательні» та розповідає про провокаційну творчість і життя художниці.

Обвислі груди, живіт, що лежить на стегнах, розтягнута шкіра, червоні щоки, піднята брова та зухвалий погляд — у такому образі представила себе художниця. За її словами, вона ніколи не зображала себе замолоду, бо тоді її симпатична зовнішність не відповідала її бунтарській особистості. Цей автопортрет поєднав у собі все характерне для творчості Еліс Ніл. Робота, на яку пішло п’ять років, на перший погляд виконана з легкістю та дещо недбало, в майже карикатурному стилі, проте вона є дуже відвертою і не має наміру прикрасити реальність. Упродовж усієї своєї 60-річної кар’єри мисткиня намагалася досягти зворотного — «показати життя в моменті, як воно є, щойно з пательні».

Еліс Ніл у 29-річному віці, 1929 рік
Еліс Ніл, автопортрет, 1980 рік

Своєрідною пательнею видалося і життя самої художниці: більшу його частину вона провела в бідності та невизнанні. Їй також не щастило в особистому. Перша донька Ніл померла від дифтерії, а з другою їх назавжди розлучив її кубинський чоловік, через що жінка пережила нервовий зрив та потрапила до лікарні.

Поява Еліс на світ збіглася з початком століття — вона народилася 28 січня 1900-го, тож, як сама любила говорити, була молодшою за XX сторіччя на чотири тижні. Ніл навчалася в першому у США артколеджі для дівчат у Філадельфії, бо, мовляв, «не хотіла відволікатися на хлопців». У часи Великої депресії вона виживала в Нью-Йорку завдяки державній програмі, що платила художникам 26 доларів 88 центів на тиждень в обмін на картини. Оскільки роботи з оголеними тілами не приймали, авторка зосередилася на зображенні депресивних сцен та протестних рухів того періоду. Вона цікавилася тим, що відбувалося в суспільстві.

У часи Великої депресії вона виживала завдяки державній програмі, що платила художникам 26 доларів 88 центів на тиждень в обмін на картини.

T. Б. Гарлем, 1940 рік
Френк О’Хара, 1960 рік
Енні Спрінкл, 1982 рік
Джекі Кертіс, 1972 рік

Колекціонерка душ

Згодом до Ніл прийшло розуміння, що найкращим способом фіксації духу часу саме для неї є не полотна у стилі соцреалізму, до якого вдавалися її колеги, а портрети звичайних людей. Будучи противницею капіталізму та романтизуючи комунізм, Ніл документувала ХХ століття через портрети тих, кого зазвичай не зображали. Її героями були темношкірі та пуерто-риканські діти, вагітні жінки, диваки з Грінвіч-Вілледж, ліві активісти й інтелектуали, квір-перформери і хворі на туберкульоз під час епідемії в Гарлемі, де вона прожила 25 років.

Її героями були темношкірі та пуерто-риканські діти, вагітні жінки, диваки з Грінвіч-Вілледж, ліві активісти й інтелектуали, квір-перформери і хворі на туберкульоз.

«Підтримайте союз», 1937 рік
Вагітна Джулі та Алгіс, 1967 рік
Джон Перро, 1972 рік

Полотна Ніл звеличували тих, кого у Нью-Йорку тоді вважали маргіналами. На картинах великого розміру — її друзі, сусіди й незнайомці у різних позах, в одязі чи без. Ніл писала свої психологічні портрети з такою ж ретельністю та відданістю, з якими либонь Веласкес зображав членів іспанської королівської родини.

Полотна Ніл звеличували тих, кого у Нью-Йорку тоді вважали маргіналами.

На створення одного портрета йшли місяці: авторка намагалася не лише реалістично передати зовнішність, а і правду про тогочасне суспільство, яке, на її думку, лишило відбиток на кожному. Ніл називали придворною художницею андеграунду — сама ж мисткиня воліла говорити про себе як про колекціонерку душ, порівнюючи з Павлом Чичиковим, героєм поеми Гоголя «Мертві душі».

«Дівчата Веллезлі», 1967 рік
Кармен і Джуді, 1972 рік
«Іспанська родина», 1943 рік

Захоплена комуністка

У 1935 році Ніл вступила до лав американської комуністичної партії. Вона була її відданою членкою, відвідуючи усі збори. Ба більше — жила з портретом Леніна на кухні своєї нью-йоркської квартири. У 1950-х, у період активної стадії Холодної війни та підвищеної уваги до лівих політиків, Ніл потрапила в поле зору ФБР. Агентам, які прийшли для допиту, вона запропонувала стати її натурниками, від чого ті ввічливо відмовилися. «Представниця богемного типу комуністів» — такий висновок зробили у звіті бюро.

У 1981-му Ніл навіть вдалося здійснити омріяну подорож до СРСР. Портрети маргіналізованих представників американського суспільства збіглися з радянською ідеєю про «загниваючий Захід» та деструктивний капіталізм настільки, що в московському залі Спілки художників провели її виставку, назвавши Алісою Ніл. У Радянському Союзі це стало першим настільки масштабним показом робіт іноземного живого художника. «Мушу сказати, вони не так сильно цікавляться індивідуальною психологією, як я, і, звісно ж, я не змогла порозумітися з місцевою партією», — зазначала Ніл, підсумовуючи свою подорож.

«Марксистська дівчина (Ірене Песлікіс)», 1972 рік
Рон Каджівара, 1971 рік
Мері Д. Геррард, 1977 рік
Джефрі Гендрікс і Браян, 1978 рік

Серед натурників мисткині були і відомі представники артсвіту. Зокрема, тогочасна ікона попарту Енді Воргол. На полотні Еліс Ніл він зовсім не такий, яким його звикли бачити. Художниця написала портрет Воргола невдовзі після замаху на його життя. На картині він напівголий попри те, що вважав наготу «загрозою його існуванню». Тіло Воргола — деформоване й напівпрозоре, понівечене шрамами і швами; обличчя — змарніле із заплющеними очима, випромінює біль та втому. Через те що фон картини плаский і двовимірний, складається враження, наче фігуру вирізали і вклеїли в іншу реальність. Усе разом робить портрет надзвичайно пронизливим, чесним й унікальним настільки, що, незважаючи на впізнавану зовнішність героя, без підпису важко здогадатися, хто саме зображений.

Тогочасна ікона попарту Енді Воргол на полотні Еліс Ніл він зовсім не такий, яким його звикли бачити.

Енді Воргол, 1970 рік

Ніл продовжувала працювати до самої смерті. Полюбляла телефонувати друзям, просто аби сказати: «Вгадай що? Я все ще жива». У період розквіту абстрактного експресіонізму, мінімалізму та концептуального мистецтва, свідком яких вона стала, художниця ніколи не зрадила своєму улюбленому жанру — портрету, що, м’яко кажучи, був не в моді. Проте вона була сучасною у найбуквальнішому сенсі цього слова. Ніл робила те, що вдавалося їй найкраще, — зображала дух часу, використовуючи людей як доказ.


Усі зображення: The Estate of Alice Neel

Нове та Найкраще

766

653

652
1 030

Більше матеріалів