Так, я відьма: Велика Йоко

Йоко Оно народилася 1933 року в сім’ї успішного японського банкіра. Йоко стає першою жінкою в Японії, яка вступила на філософський факультет, а потім вивчає музику та поезію у нью-йоркському Коледжі Сари Лоуренс. У цей час Оно веде богемний спосіб життя, виходить заміж за композитора Тосі Ітіянагі та знайомиться з авангардними музикантами Ла Монте Янгом та Джоном Кейджем. Життя Йоко нерозривно пов’язане з музикою: у дитинстві її вчила грати на скрипці тітка — російська скрипалька Анна Бубнова, усі троє чоловіків Йоко були музикантами, а з 1971 до 1989 року вона залишає художню практику і займається виключно музикою. У 1969-му разом із Ленноном Йоко Оно створює гурт The Plastic Ono Band.

Поетика інструкцій

«Грейпфрут: книга інструкцій та малюнків» була випущена Йоко Оно в 1964 році. У книзі художниця прописує низку інструкцій, часто нездійсненних: «Слухайте звук Землі, що обертається», «Уявіть тисячі Сонць у небі одночасно. Дайте їм посвітити одну годину. Потім спостерігайте, як вони поступово тануть. Зробіть один сендвіч із тунцем і з’їжте», «Уявіть, що хмари крапають. Вирийте для них яму в саду», «Залиште полотно чи картину на підлозі або на вулиці».

Її вказівки нагадують японські вірші хокку і скоріше спрямовані на досягнення стану дзену. Інструкції, які стали поезією, закликають вловити красу повсякденного, налаштуватися на споглядання. Багато в чому вони перегукуються з роботами концептуалістів, які часто дотримуються певного сценарію, — наприклад, із хепенінгами Аллана Капроу та перформансами Джона Кейджа.

Твори Оно запрошують глядача до активної участі або взаємодіють із навколишнім світом. По суті, це ті самі інструкції, лише втілені у життя. Картина, на яку треба наступити; картина з отвором, через який слід випустити сигаретний дим; картина, на яку падає тінь, — усі вони дозволяють змінити оптику і подивитися на звичайне як на артоб’єкт. Йоко Оно продовжує гру Марселя Дюшана, який зробив звичайний пісуар фонтаном: вона поміщає в художній контекст не призначені для цього предмети. Тільки Оно звертає увагу на тонші, не одразу вловимі матерії та зв’язки.

Роботи художниці прості та лаконічні. Іноді від них віє сентименталізмом, а виконання деяких вказівок нагадує вправи з гештальт-терапії. Йоко Оно то пропонує глядачеві скріпити нитками розбитий посуд, то зв’язує бинтами цілий оркестр, доки він не зможе грати. Її роботи прагнуть відновити цілісну картину світу, примирити та об’єднати розділені частки. У 1967 році художниця створює інсталяцію «Пів кімнати», де від усіх предметів залишилася лише половина. У ній Йоко передає свої почуття після розриву з другим чоловіком Ентоні Коксом. У 1971-му з’явилася її інсталяція «Дивувати»: це лабіринт із прозорими стінами, яким можна блукати і бачити, як блукають інші.

Одна з таких інтерактивних робіт привернула увагу Джона Леннона. У 1966 році на виставці Йоко в Лондоні музикант побачив драбину, яка вела до полотна на стелі з підвішеною поруч лупою. Піднявшись на драбину, Леннон, який чекав каверзи, побачив на полотні слово «так». Напевне, подібна щирість і прямота Йоко зачарували музиканта.

Її роботи прагнуть відновити цілісну картину світу, примирити та об’єднати розділені частки.

«Жінка — це чорношкірий світу»

Одна з основних тем, якої торкається у своїй творчості Йоко Оно, — це тілесність та вразливість. Її перформанс 1964 року «Відріж шматок» відкриває новий розділ в історії жанру. Художниця нерухомо сиділа, доки будь-який глядач міг підійти і відрізати ножицями шматочок її одягу. Перформанс можна зарахувати до феміністського мистецтва: жінку, нерухомий об’єкт, оголюють, і кожен, хто прийшов у її життя, забирає її частку з собою — це символізує жертовність, до якої зобов’язує жінку патріархальне суспільство. Фраза Оно «Жінка — це чорношкірий світу» (Woman Is the Nigger of the World), що потім стала піснею, якраз про це.

«Відріж шматок» передує художнім практикам Марини Абрамович та Кріса Бердена. Також оголення можна розглядати крізь призму епохи сексуальної революції: у такому разі бути голим означає бути вільним.

У 1966 році Оно знімає короткометражний фільм «Дупи». Стрічка повністю складається з великих планів дуп відомих людей і закликає до миру в усьому світі. У стрічці «Муха» 1970-го муха повзає жіночим тілом, яке здається величезним і нагадує ландшафт. Ми ніби переходимо до мікросвіту мухи, яку озвучує сама Оно.

Зворотним тілесності, незважаючи на назву, є фільм «Ерекція» 1971 року. У 18-хвилинному ролику у прискореному режимі будується висотка. Картина співзвучна хіпі-ідеям того часу — вона про людську жагу влади та агресію, про прагнення проштрикнути небеса.

Уяви світ

Після шлюбу з Ленноном про Оно дізналися поза вузьким колом арттусовки. Їхній союз став одним із найвідоміших у світі. Усвідомлюючи силу свого впливу, Йоко з Джоном зайнялися політичним активізмом. Свій медовий місяць пара перетворила на акцію проти війни у В’єтнамі «У ліжку за мир». Молодята запросили журналістів у свій номер для наречених, але замість інтригуючих інтимних подробиць ті побачили плакати з пацифістськими гаслами.

Після тривалої паузи Йоко Оно повертається до художньої практики з іншим підходом. Вона спрощує свою мову, пішовши від концептуального мистецтва до пропаганди простих істин, прагне достукатися до широкої публіки, яка тепер про неї знає. Вона виносить мистецтво у маси, пропагує мир та любов, клеїть на білборди гасла на кшталт «Війна закінчена, якщо ти цього захочеш». У прагненні вилікувати світ Йоко Оно бере на озброєння мистецтво та створює соціальну скульптуру — зміну реальності за допомогою спільних зусиль людства.

Замість інтимних подробиць журналісти побачили плакати із пацифістськими гаслами.