Голий король: Як серіал «Поклик пекла» прикидається хітом

Родина сидить на підлозі. Обливаючись сльозами, чоловік вирячився на свої коліна. Його дружина, заплющивши очі, відводить обличчя від камери. В об’єктив дивиться лише донька. «Мій батько потрапить до пекла за те, що зберігав на своєму комп’ютері грішні відео», — каже вона. На іншому каналі диктор жестами переповідає сюжет новини про людину, яка вкрала гаманець. Третій канал транслює депортацію грішників до пекла.

Так виглядає телебачення теократичної Південної Кореї за кілька років після першого надприродного феномена під назвою «Поклик пекла». Уперше його помітили в Японії, потім у Малайзії та Нікарагуа, звідки «Поклик пекла» перекочував до Кореї. Суть феномена в тому, що грішнику повідомляють, через скільки він вирушить до пекла. У призначений час за грішником приходять ​​три м’язисті зефірини, що нагадують символ компанії «Мішлен». Спочатку вони лупцюють бідолаху — виглядає це смішно, бо посланці пекла б’ються як гопники, — потім спопеляють.

Мешканці фантастичної Кореї люблять torture porn. Тому страти грішників тут транслюють у прямому ефірі, а мільярдери платять величезні гроші за те, щоб бути присутніми на розправі особисто.

На тлі «Поклику пекла» у суспільстві все більшу популярність набирає культ «нової істини». Його представники пропагують праведний спосіб життя, поступово вибудовуючи у країні теократичний ГУЛАГ. Система далека від досконалості: часто до пекла потрапляють безневинні люди, а адепти культу, що погрязли у гріхах, — ні. Чому так відбувається, намагаються розібратися головні герої серіалу — поліцейський, адвокат та монтажер.

Незважаючи на ознаки хорору, шоу не викликає нічого, окрім позіхання. «Поклик пекла» чудово виглядав би як один епізод спекулятивної антології на кшталт «Чорного дзеркала», але шість серій для такої історії — це забагато.

Незважаючи на ознаки хорору, шоу не викликає нічого, окрім позіхання.

Ще одна проблема шоу в тому, що заявлена у ньому мультижанровість є фікцією. Серіал не працює ні як хорор, ні тим більше як детектив. Для першого йому бракує реалістичності, для другого — інтриги. Питання «Чому монстри вбивають безневинних?» не здатне утримувати увагу глядачів усі шість серій.

Успіх «Поклику пекла» — гарна нагода поговорити про те, як Netflix просуває свої шоу. Наприклад, влітку видання The Observer намагалося розібратися, чому стримінгова платформа не оприлюднює власну статистику, зате легко ділиться запаморочливими показниками переглядів своїх хітів. Журналіст також хотів зрозуміти, чи може компанія називати серіали, які ніхто не дивиться, «проєктами місяця». І якщо на перше запитання існує проста відповідь — Netflix приховує дані на прохання інвесторів, — то питання про обґрунтованість титулів залишилося відкритим.

Галас навколо «Поклику пекла» почався після того, як сервіс Flix Patrol, який збирає інформацію про нові релізи та є партнером Netflix, повідомив, що шоу стало найпопулярнішим на платформі всього за добу. Новина розлетілася Мережею. У заголовках «Поклик пекла» згадували разом із «Грою в кальмара», яку новий серіал нібито посунув із перших рядків чартів. Художньо ці два проєкти порівнювати не можна: на відміну від нового шоу «Кальмар» мав міцно збитий сценарій і цікаву міфологію. Але схоже, хід спрацював. Після успіху серіалу Хван Дон Хьока глядачі пішли дивитися черговий південнокорейський продукт, а ми — написали про нього.

На обкладинці: кадр із серіалу «Поклик пекла». Фото: Netflix