Прощальний кіносеанс: Яким ми запам’ятаємо режисера Пітера Богдановича

Богданович належав до «нових голлівудців», які на межі 60—70-х врятували від краху «фабрику мрій». Зніматися на телебаченні він почав ще підлітком, а на студії продюсера треш-фільмів Роджера Кормена освоїв уже повний цикл кіновиробництва. Пітер не йшов від одного касового успіху до іншого, як Стівен Спілберг; не влаштовував жанрових революцій, як Френсіс Форд Коппола та Вільям Фрідкін; і не зумів зберегти на довгі роки, подібно до Брайана Де Пальми, унікальну режисерську манеру. Але саме Богданович, європеєць за походженням і за духом, був архетиповим автором кіно — професіоналом на знімальному майданчику з енциклопедичними знаннями про кінематограф.

Він став своєрідною сполучною ланкою між синефілами — режисерами французької нової хвилі, якими він щиро захоплювався, й американськими «незалежними» на зразок Тарантіно і Джармуша — кіноманами, які так само надихалися європейськими та японськими фільмами, як і творці Нового Голлівуду.

Чарівний, пробивний і нахабний, він легко сходився зі своїми кумирами, легендарними режисерами Джоном Фордом, Джоном Г’юстоном, Орсоном Веллсом, Говардом Гоуксом. Разом із дружиною Поллі Платт, яка була художницею-постановницею його найкращих картин, Богданович тижнями гостював в особняку Форда, і той навіть дарував йому свої розкішні костюми. Як розповідав історик Нового Голлівуду Пітер Біскінд, подружжя мало милу звичку випробовувати ліжко у кожній гостьовій спальні будинку, де вони зупинялися. А комік Джеррі Льюїс дозволяв режисеру користуватися елітними автомобілями зі свого гаража.

Чарівний, пробивний і нахабний, він легко сходився зі своїми кумирами.

Спостерігаючи життя своїх кумирів зблизька, Богданович написав про них книги, які досі залишаються класикою кінознавства. До речі, він із вдячністю повернув борги молодості, коли Веллс, розорившись наприкінці 70-х, кілька років жив у його будинку. Хоча через два десятиліття вже самому Богдановичу, який пройшов через друге банкрутство, дав притулок у себе режисер і актор Генрі Джеглом.

Як постановник, за зауваженням кінознавця Андрія Плахова, Богданович «поєднав епохи — класичний та Новий Голлівуд — в одне ціле». На відміну від своїх колег, руйнівників і бунтарів, він орієнтувався на голлівудських класиків, своїх старших друзів-режисерів. За словами Мартіна Скорсезе, «Пітер знімав останнє в Америці класичне кіно».

На відміну від своїх колег, руйнівників і бунтарів, він орієнтувався на голлівудських класиків, своїх старших друзів-режисерів.

Найкращі фільми Богдановича наповнені ностальгією за минулими часами. Так, трагікомедія «Паперовий місяць» — це історія епохи Великої депресії, пронизливий «Останній кіносеанс» — роман дорослішання у не менш безнадійній атмосфері американської глибинки 50-х (стрічка отримала вісім номінацій на кінопремію «Оскар», у тому числі за режисуру і сценарій). «Нікельодеон» («Торговці мріями») взагалі присвячений піонерам американського кіно й поєднує два улюблені мотиви Богдановича — голлівудської міфології та минулого.

На думку Біскінда, своїми головними комерційними і художніми досягненнями 70-х (сюди варто додати ексцентричну комедію 1972 року «Що нового, доку?») Богданович завдячує пильному оку дружини, чия участь у фільмах чоловіка виходила далеко за межі роботи художника-постановника. І справді, коли Пітер та Поллі перестали разом жити і знімати, режисерський стиль Богдановича помітно спростився, а персонажі стали більш пласкими.

Незважаючи на те що мелодрама «Маска» (1986) зі співачкою Шер у головній ролі виявилася великим касовим хітом, а театральний фарс «Шалені підмостки» (1992) — культовою комедією, єдиним справжнім успіхом Богдановича як художника у другій половині кар’єри був «Святий Джек» 1979 року. Знята у Сінгапурі партизанським методом (режисер вдався до підробки, передавши місцевій владі фальшиву копію сценарію, інакше йому не дозволили б працювати над фільмом про американця-сутенера), картина вирізняється глибоким зануренням у середовище, що посилює ефект присутності.

Задирливий та зарозумілий, як і всі «нові голлівудці», Богданович не був легкою людиною, тож преса й кінотусовка з особливим задоволенням обговорювали його невдачі: касові провали стрічок, банкрутства, романи зі старлетками Сібілл Шепард і Дороті Страттен. Навіть трагедія — вбивство чоловіком-ревнивцем моделі та акторки Дороті Страттен, якій було всього 20 років, — не зупинила ЗМІ. Після одруження режисера з молодшою ​​сестрою Дороті журналісти зубоскалили, що він реалізує у своєму житті сценарій улюбленого фільму — «Запаморочення» Альфреда Гічкока.

Богданович не був легкою людиною, тож преса й кінотусовка з особливим задоволенням обговорювали його невдачі.

Але Богданович не здавався, він так само знімався в серіалах і документальних проєктах, писав книги, був завсідником світських тусовок. Свою останню картину «Міс Переполох» він зняв у 2014 році: ця дещо старомодна комедія про дівчинку за викликом, що стала голлівудською зіркою, як завжди, сповнена цитат із кінокласики. Показово, що продюсерами фільму виступили Вес Андерсон, що як режисер відчув прямий вплив Богдановича, та Ноа Баумбах, який наслідує традиції трагікомедій Нового Голлівуду. Камео Квентіна Тарантіно теж видається зовсім невипадковим. Тепер Богданович — той класик, який продовжить жити у цитатах та відсиланнях уже нового кіно.

Зображення на обкладинці: кадр із фільму «Погана слава», Everett Collection