Лоскочуть мозок: Фотографії Сандіса Рулукса
Фотограф, графічний дизайнер, викладач. Співзасновник нічного клубу Serviss. Живе і працює в Ризі. Виставлявся в Латвії. Публікувався в FK Magazine.
— Я почав займатися фотографією кілька років тому, щоб відволіктися від свого основного заняття — графічного дизайну. У фотографії мене цікавлять речі, протилежні цифровому світу: знайомства вживу, подорожі. Фотографія — це причина, з якої я виходжу з дому і зустрічаюся з людьми, мені цікавий досвід, який ми створюємо і переживаємо разом.
Я розглядаю свою фотографію як дослідження себе й інших, а також як спробу зрозуміти світ — особливо повсякденні явища, на які ми часто не звертаємо уваги.
Між зйомкою комерційних проєктів і створенням арт-робіт є різниця, хоча я й намагаюся розмити межі і залишитися між цими двома світами.
Мені подобається комерційна фотографія простотою своїх завдань — вона повинна розважати. Клієнти, з якими я працюю, не хочуть заходити далеко. Вони мають чіткі вимоги до проєкту. В арті ж мене приваблює свобода і можливість створити те, що буде лоскотати глядачам мозок. Я все ще намагаюся зрозуміти, як об’єднати найкраще з цих двох сфер: ресурси, чіткі терміни і цілі та свободу дії.
Я хотів би навчитися спонтанно створювати круті знімки, але в моєму випадку добрий результат виходить лише при ретельному плануванні. Проте практично в кожній моїй фотосесії трапляється щось несподіване, тому я завжди напоготові. Важливо тримати очі максимально розплющеними.
Важливо тримати очі максимально розплющеними.
Мені набагато простіше працювати з тими, кому потрібні мої фотографії. Я намагаюся максимально залучити моделей до зйомки, щоб відобразити їх, а не свої проєкції. Вдається не завжди. Але люди, з якими я працюю, довіряють мені, тому ми не засмучуємося через невдачі.
Я намагаюся максимально залучити моделей до зйомки. Я намагаюся відобразити їх, а не свої проєкції.
Згодом змінююся не тільки я, але й мої фотографії. Коли я дивлюся на свої старі роботи, мені здається, що я знайомлюся з ними заново. Буває, що знімки мене приємно дивують, а іноді я не розумію, навіщо взагалі зробив кадр. Багато в чому я не дуже довіряю своєму мозку, тому просто йду і знімаю. Іноді у мене виходить зробити щось цікаве.
