Симулятор нереальності у портфоліо Ольги Федорової

— На створення сюжетів мене надихають щоденні події, життя навколо. Мої роботи, мій інстаграм — це як блокнот, куди я записую свої ідеї. У багатьох є іронія, іноді драма, але я просто показую те, що відбувається зараз, намагаючись бути неупередженою.

У 3D-графіку я прийшла у 2015 році після живопису — я багато переїжджала, у мене не було студії, зате комп’ютер завжди був із собою. Зазвичай я використовую готові моделі, модифікуючи їх, але щось створюю і сама. Також у мене є відсканована модель мене, тож на зображеннях часто з’являється моє обличчя, наприклад на Collaboration 2. Я працюю в Daz Studio, 3ds Max, ZBrush, After Effects, коли збираю анімацію, та Marvelous Designer, якщо роблю одяг.

Я не дуже люблю розповідати безпосередньо про творчість, адже це як фотографувати музику, але мені подобається бачити реакцію глядачів і чути будь-яку критику. Наприклад, у мене є робота, виткана у вигляді килима, — Collaboration, де одна дівчина тримає іншу за волосся над унітазом. Багатьом здається, що вона намагається покарати її за щось, вмочивши головою в унітаз, але це не так. Йдеться про дружню допомогу: одна дівчина тримає волосся, поки іншу нудить.

Назва робіт відіграє велику роль. Наприклад, картина, на якій оголена жінка лежить, розсунувши ноги, перед ноутбуком — це порнографія? Ні, робота називається Gynecologist Online, і вона про те, що під час пандемії багато жінок не могли потрапити до гінеколога, тому деякі фахівці проводили ось такі онлайн-огляди.

Мені подобаються колаборації — я робила їх, наприклад, із дизайнером Adriana Hot Couture, жінки на моїй картині були одягнені в речі цього бренду. І я створила дві обкладинки для платівки і касети електронних музикантів.

Медіум для фізичної презентації робіт на виставці я обираю відштовхуючись від виставкового простору і загальної ідеї. Це може бути відео, друк, скульптура. Особливо люблю лентикулярний друк — як на листівках, які змінюються в залежності від кута зору. За допомогою цього способу можна надати роботі глибину та об’єм, і тоді біля картини 90 на 120 сантиметрів здається, що знаходишся всередині неї.

У мене є відсканована модель мене, тож на зображеннях часто з’являється моє обличчя.

Бути художницею — моя робота. Дохід приносять продажі з виставок, колаборації, а зараз ще і NFT. Я запізно почала виставлятися на NFT-платформах, але давно про таке мріяла, як і, напевне, будь-який цифровий художник, — не потрібно думати про друк, можна підготувати просто файли. Поки у мене продалося дві роботи: одна в якості експерименту за 0,35 ефіра (близько 800 євро) на платформі Foundation, друга — приблизно за 2 тисячі євро. При цьому перша зараз виставлена ​​на вторинному ринку за 2 ефіри, звідки автор отримує 10%. Сьогодні набирають популярність NFT-платформи, де за $2-3 можна придбати тиражні роботи, — так художники підтримують один одного. Але це не схоже на сток; якщо щось активно купують, воно виростає в ціні.

Я багато думаю про те, яка спадщина залишиться після нас. Зараз усе зберігається в телефоні, у хмарі. Чи треба залишати у спадок паролі, ті ж коди доступу від електронного гаманця? Мені здається, потрібно.