Свіжий вилов: Вулична фотографія Яни Сідач

— Фотографія ще зі шкільних часів видавалася мені чимось магічним чи ледь не сакральним. Мене заворожувало усвідомлення того, що це наче ще один світ, який ти створюєш сама з моментів, які тебе проймають. Але тоді я була дуже розфокусована навчанням, друзями і різними тривіальними речами, тож бажання почати фотографувати постійно залишалося в тіні.

Навесні 2019 року на мене навалилася скажена втома від монотонної буденності «дім-робота-дім». Мені потрібно було вирватися з цього шаблону і почати займатися чимось таким, що б могло наповнювати мене зсередини. Тоді я подумала, що гарно було б нарешті повернутися до бажання фотографувати. У наступні кілька днів я купила камеру і записалася на курси фотографії. Курси відкрили для мене прекрасних майстрів, допомогли зрозуміти себе.

Паралельно я працюю в іншій сфері, тому на фотографію залишалося мало часу. Я розуміла, що багато втрачаю, виправдовуючи себе зайнятістю, — і вирішила поставити собі межі: робити по знімку кожного дня. Це додає досвіду — тренує очі та реакцію, а ще дуже дисциплінує та виховує: що б не трапилося, сьогодні ти повинна знайти час, вийти на вулицю і зробити хороший кадр.

Так я почала всюди ходити з камерою, спостерігати і фотографувати свідомо. Однак робити по знімку на день виявилося складніше, ніж я думала. Мені важливий не просто красивий кадр, а зміст, емоція, яку він несе.

Мені важливий не просто красивий кадр, а зміст, емоція, яку він несе.

Сьогодні стріт-фотографія тоне у величезній кількості яскравих і гарних ілюстрацій, які начебто притягують погляд, але наступної миті ти про них забуваєш і ніколи більше не згадаєш. Більшість таких стріт-фотографій стереотипні й не несуть особливого змістового навантаження — вони не мають ніякої цінності, окрім візуальної.

Для мене хороша вулична фотографія тяжіє до документальної: вона передає не естетику сприйняття, а естетику відчуття. У моєму розумінні стріт-фотографія може називатися такою, коли вона самодостатня й автентична, коли в ній присутній зміст. Такі кадри — живі, справжні, вони мають значення для глядачів.

Для мене стріт — це чесність і «нікомуненалежність», тільки собі. Фотографія не закінчується стрітом, але для мене вона з нього починається. Це жанр, який наповнений свободою і правдою. Спонтанні знімки виходять значно промовистішими і щирішими, ніж ті, які були вигадані та вичекані.

Я намагаюся не вишукувати моменти, а передбачати їх; важливо відчути момент за кілька секунд до того, як він станеться. Не скажу, що мені це завжди вдається, але я вчуся.

Я намагаюся не вишукувати моменти, а передбачати їх.

Пам’ятаю момент потрясіння: я вже досить багато часу приділяла стріт-фотографії, але одного разу вийшла на вулицю і раптом побачила навколо себе зовсім інший світ. Ніби живеш в чорно-білому фільмі і раптом опиняєшся в кольоровому.

Я живу у Львові все своє життя — але коли я почала фотографувати, то стала відчувати його зовсім інакше. Місто, яке завжди асоціювалося у мене зі спокоєм і затишком, розкутістю і вільністю, насправді виявилося досить закритим. З іншого боку, це чудове місце для того, щоб дослідити навколишню дійсність, тому що тут вона надзвичайно багатогранна і максимально різна.

Я стала звертати увагу на історичність, тому що Львів — це місто контрастів і законсервованих епох, де теперішнє переплітається з минулим і майбутнім: в архітектурі, ландшафті, нарешті — в людях.

Тиждень тому я завершила свій перший проєкт «Під’їзди», темою якого стали хрущовки одного львівського району. У проєкті я намагалася дослідити артефакти, які траплялися мені на очі, щоб показати своєрідну естетику обшарпаної буденності людського життя.

Стріт-фотографія відображає не тільки навколишню дійсність, але перш за все тебе самого.Твоя унікальність матиме значення тільки тоді, коли вона йтиме зсередини, коли ти навчишся розуміти і збагачувати свій внутрішній світ. Тоді ти зможеш створити ті роботи, які будуть найкращим, на що ти здатний.