Усі люблять гарячіше: Портфоліо Валерії Допірчук

— Я почала фотографувати ще в дитинстві, коли мені було років десять, на мильницю. Спершу знімала природу, але десь у підлітковому віці переключилася на людей. Коли з’явилася зеркалка, перефотографувала всіх подружок, а згодом і в принципі всіх, кого могла, у рідному Чернігові. Мені так подобався процес, що я робила фотосесії навіть безкоштовно. Вітчим працював у рекламі, тож я одразу вчилася розбиратися і в фотошопі. Фотографічної освіти у мене немає, лише раз проходила тижневий курс у досвідченого фотографа, щоб краще зрозуміти світло і всілякі технічні деталі. Але загалом я самоучка. Знімки постійно викладала у соцмережах, інколи вони вірусилися. Відтак коли я переїхала до Києва, завдяки цьому було легше знаходити тут клієнтів.

За моїми фото помітно, що мене надихає Гельмут Ньютон. Якось я подивилася фільм про нього і захотіла зробити зйомку в його стилі, яка б поєднувала чоловічий та жіночий характер. Згадала, що Даша Астаф’єва казала в одному шоу, що вона любить риболовлю. Я написала їй: «Гоу фоткатися». Виявилося, що Даша вже знала мене за моїми роботами, та й сама ідея познімати біля озера їй сподобалася. Тож ми зустрілися і буквально за пів години, бо було дуже холодно, все відзняли. Узагалі, вода — моя стихія, тому в мене багато світлин біля води або навіть під водою.

Згадала, що Даша Астаф’єва казала в одному шоу, що вона любить риболовлю. Я написала їй: «Гоу фоткатися».

У мене немає конкретних проєктів чи серій, я просто знімаю цікавих мені персонажів. Якщо на початку фотографувала в основному знайомих, то потім і незнайомі люди почали звертатися. Та й можу навіть на вулиці підійти до того, хто мене зацікавить. Я люблю секонд-хенди, вмію знаходити там цікавий одяг, тому сама зазвичай виступаю стилісткою. Елемент, який часто зустрічається на моїх знімках, — колготки. Гадаю, це тому, що мама колись працювала в магазині колготок, а ще мені просто подобається, як вони виглядають на дівчатах.

За освітою я хореографка, і, звісно, це впливає на те, що я роблю у фотографії. Я вмію дати раду великій кількості осіб, організувати їх разом для фото. У принципі можу знаходити підхід до людей, допомагати їм придумати цікаві пози. Як правило, десь 50% на моїх світлинах — це постановка, решта 50% — люди просто поводяться так, як відчувають. Але я ніколи й не прагнула знімати документальну фотографію, все ж моє — арт та фешн.

За освітою я хореографка, і це впливає на те, що я роблю у фотографії. Я вмію дати раду великій кількості осіб, організувати їх разом.

В ідеалі я хочу займатися комерційними проєктами, тобто заробляти на фотографії, проте знімати саме так, як мені подобається, як я це зараз і роблю. Люблю, щоб було красиво. Межа між красою та пошлістю у багатьох деталях: ракурс, поза, макіяж, антураж — усе разом впливає на те, чи лишається якась загадка в образі.

Одного разу я знайшла на секонді великі білі крила. Хотіла написати на них No War та зробити зйомку 26 лютого, але не встигла — вторгнення почалося раніше. Потім я все ж зняла дівчину з цими крилами на фоні зруйнованих будинків. Тут уже був зовсім інший сенс, ангел — ніби душі померлих. Але ці фото не дуже добре сприйняли, були відгуки, що я вже не так цікаво працюю, як раніше. Я тоді подумала: і так важко усе це осмислити і щось зробити, а тут ще їм щось не подобається. Це був свого роду виклик, і я вирішила провести сміливу зйомку з двома дівчатами, які начебто наречені. Насправді вони подруги, але дуже добре відіграли.

Загалом я люблю показувати саме естетику, а які конкретні сюжети за нею стоять, люди вже самі додумують.