Портретно-букетний період: Коли два фотографи стали жити разом
У своїх роботах польська фотографка Марта Згерська звертається до тем травми і напруження через невизначеність, а також досліджує канони краси і пов’язаний із ними тиск суспільства на жінок. Марта пережила серйозну автомобільну аварію, після чого її тіло стало для неї інструментом вивчення реальності. А її спільний з Матеушем Сарело фотопроєкт «Сад» — спробою осмислити як їхні стосунки, так і теми родини і людського існування у принципі.
Польська фотографка. Має три магістерських дипломи: з фотографії, театрознавства та журналістики. У 2016 році удостоїлася нагороди Prix HSBC pour la Photographie. Була номінована на отримання нагород від платформ Unseen (ING Unseen Talent Award) та Foam (Foam Paul Huf Award). У 2019-му була названа фотографом року на міжнародному фотофестивалі DongGang у Південній Кореї.
Польський фотограф, автор і редактор фотокниг. Учасник паризької резиденції Cite des Arts. Його книга «Брижі» була неодноразово визнана найкращою в рамках міжнародних конкурсів. Отримував нагороди Prix Photo La Quatrieme Image, Center Santa Fe Awards, Lucie Foundation Scholarship, Celeste Prize, FotoVisura Grant, Photolucida Critical Mass. Куратор секції ShowOFF Місяця фотографії у Кракові. Був у журі конкурсів, у тому числі Grand Press Photo.
— Ця історія почалася кілька років тому, коли у Матеуша були складні стосунки з іншою жінкою. Букети, які він імпульсивно купував для неї, він їй так і не подарував. У підсумку ці квіти зберігалися в його нежитловій квартирі і з часом просто згнили або засохли. Коли ми стали жити разом, я натрапила на цей свого роду архів.
Сфотографував неподаровані букети Матеуш — я ж відчула потребу якось відреагувати на цю дивовижну колекцію мертвих квітів. Тож взялася працювати над знімками, що стало відправною точкою для подальших роздумів про концепцію ідентичності у стосунках.
Є основні мотиви, які проявляються в моїй творчості, — присутність незримого, прихованого. Вони також виникли і в цій серії, яка вийшла дуже особистою. Ми створили її разом, тому вона настільки просочена емоціями. «Сад» — це точка зустрічі двох страшних невротиків в одному проєкті та в одному житті.
«Сад» — це точка зустрічі двох страшних невротиків в одному проєкті та в одному житті.
Коли я працювала над першими зображеннями, то зрозуміла, що на них мені необхідно якось розмножити моє тіло. У такий спосіб я хотіла показати, що існую у просторі знімків Матеуша. У результаті цей момент існування показаний навіть надмірно, на противагу тому, що так чи інакше, але ми все одно зникнемо. Неважливо, які частини тіла я обирала, головне, що вони були багаторазово помножені.
Естетика нашого проєкту відсилає до польської традиції фотографії, і з її допомогою ми хотіли дослідити символ саду як метафору стосунків і родини. Це досить просте, але насправді дуже сильне і живе порівняння. Адже ми дбаємо про свій сад, створюємо родину, пускаємо коріння, розквітаємо коханням, дорослішаємо, а потім втрачаємо життєву силу і, зрештою, в’янемо. Мова мистецтва універсальна, якщо використовувати таку зрозумілу метафору.
