Усе буде Україна: Як змінилося значення національних символів

Згідно з популярною інтерпретацією, жовтий колір на прапорі України символізує пшеничні поля, синій — ясне небо. Під час патріотичного піднесення, яке сталося у країні після Революції Гідності, жителі українських міст почали розписувати вулиці жовтим та синім. Фарбою покривали все: від стін будинків до шпаківень. Масове явище нерідко критикували художники.

У серії «Жовто-блакитний бум» (перевернута назва українського прапора, який у конституції країни описаний як синьо-жовтий) Анастасія Некипіла досліджує наповнення національних символів та їхню смислову трансформацію після 2014 року.

— Я працюю з текстом, відео та фото. Досліджуючи соціальні явища, я переосмислюю матеріали, які знаходжу в міському середовищі та соціальних мережах. Коли після революції 2014 року, анексії Криму і початку війни на сході України люди почали розмальовувати у кольори національного прапора публічні та приватні простори, я знайшла у цій дії спосіб «захисту від нападника».

Першими розмальованими об’єктами були мости як метафора об’єднання. Але дуже швидко жовто-блакитні кольори покрили всю Україну: будинки, двори, дитячі майданчики, дерева, огорожі, автобусні зупинки, баки для сміття. Те, що на початку було проявом патріотизму, перетворилося на популярний флешмоб та втратило свою цінність. Відтоді минуло 6 років, і фарба почала відшаровуватися. На мій погляд, цей процес «зникнення» є символічним: Україна зараз перебуває у стані розчарування, і жовто-блакитні знаки патріотизму майже непомітні на загальному ландшафті.

Назва для проєкту «Жовто-блакитний бум» була взята з архівного випуску теленовин за 2014 рік. Для мене в цій фразі закладена вічна суперечка на тему того, яке ж правильне розташування кольорів українського національного прапора та як це впливає на країну — і чи взагалі впливає.

В основу проєкту лягло бажання та потреба поставити питання про символізм і національну ідентичність. Як звичайний смітник, стовп, під’їзд чи міст можуть за одну мить стати відображенням патріотизму? І чи справжній це патріотизм? Я замислилася над загальною трансформацією ставлення до державних символів. Адже в радянські часи за публічний показ українського прапора можна було потрапити до в’язниці. Чи вплинула ця травма на формування явища, коли жовто-блакитні кольори почали покривати всю країну?

Як звичайний смітник, стовп, під’їзд чи міст можуть за одну мить стати відображенням патріотизму?

До 2017-го під час навчання у Польщі я рідко приїжджала в Україну і не звертала уваги на ці об’єкти й лише потім зрозуміла, що для мене вони є символом любові та болю українського суспільства. Щоб вони не зникли безвісти, я почала їх збирати — фотографувати.

У проєкті є і документальна, і мистецька складова. Документальна — це мій спосіб фотографування. Я нічого не додаю і знімаю об’єкт повністю таким, яким він був тієї секунди. Художня — це вже сенс, яким я наділяю світлини та спосіб їхньої обробки. Я прибираю з кадру все, що може заважати сприйняттю об’єкта, й вирівнюю кольори. Роблю це для того, щоб дати глядачеві можливість дивитися на об’єкт, не відволікаючись ні на що інше.

У фотографії, як і в житті, істинної правди немає, є лише призма сприйняття побаченого, почутого чи прочитаного з боку творця та глядача. Я не прагну правди, а хочу показати, що ці об’єкти важливі як частина культури.

Зараз я працюю над фотокнигою та шукаю архівні знімки й відео процесу створення жовто-блакитних об’єктів, а також зображення вже готових. Фотографії можна надіслати мені у будь-якому соціальному медіа або на пошту з позначкою «архів ж-б бум».

Поряд зі знімками важливою частиною проєкту є коментарі мешканців України про те, що відбувається. Щоб стати його частиною, будь-хто може заповнити анкету. Я збираю ці коментарі, і найважливіше, щоб вони були максимально щирими, особливо якщо вони «незручні». Фотокнига для мене як фільм: щоб він зачепив, у ньому має бути конфлікт. У відповідях з анкети я його шукатиму. Ось дві полярні думки, поки що мої найулюбленіші.

Едуард Крутько, 22 роки, село Козубівка
«Для мене це було щось на зразок символізму, об’єднання України, особливо мости. Вони як шви по всій Україні, які не дають їй розірватися на шматки. У себе в Козубівці я сам організував друзів, і ми фарбували стовпчики вздовж дороги. Їх узагалі ніколи не фарбували, а тут так добре вийшло — між ставками дорога і ще жовто-блакитне узбіччя. Просто раптово відкрилися очі на те, що ми маємо свою країну, що її треба любити і це так круто — виявляти цю любов. Коли за цю країну помирали на Майдані, вони, напевне, зрозуміли, що вони щось більше, ніж просто маса людей».

Я сам організував друзів, і ми фарбували стовпчики вздовж дороги.

Моя бабуся, 80 років, Кременчук
«Я вважаю, що це аморально, у кожному дворі таке… незрозуміло що. Припустимо, щось підтверджує почуття патріотизму — але ось це абсолютно ні. Хулігани! Завжди було, що прапор — це святе. А якщо святе, то не можна його на брудних дверях підвалів малювати… Пам’ятники знищили, і це все продовжується. Почалося з того, що з глузду з’їхали з цим „жовто-блакитним“. Навіщо це робити? Насте, не розумію я цього. Якщо це вираз любові, то на підвалі цього прапора не буде… Ти фотографуй щось більш піднесене».