Сколихнувся вагон і помчав: Працівниці залізничних переїздів
Ставити жовтий прапорець, що дозволяє машиністам рухатися вперед, не єдине завдання чергового на переїзді. Ще він відповідає за безпеку, стежить за справністю шлагбаумів та світлофорів. В Україні ця професія найчастіше дістається жінкам.
Заручившись підтримкою видавництва «Основи» та Укрзалізниці, український фотограф Саша Маслов побував на сотні переїздів. Фотокнига Ukrainian Railroad Ladies, яка готується до випуску влітку 2020 року, складатиметься з 40 портретів жінок та кількох — чоловіків, які працюють на залізничних переїздах у різних куточках України. Знімки вже отримали міжнародні нагороди Sony World Photo Awards і LensCulture.
«Ukrainian Railroad Ladies — це фотокнига про естетику, яка довкола нас. Подорожуючи потягами, в Україні рідко хтось звертає увагу на робітниць залізничних переїздів. Утім, ландшафт навколо та оздоблення всередині будиночків на таких переїздах чимало розповідають нам не лише про професію залізничника, а й про соціокультурні аспекти життя українців», — каже Саша Маслов.
Український фотограф, живе і працює в Нью-Йорку. У різний час співпрацював із такими виданнями, як The New York Times, The Guardian, Esquire, Billboard, WWD та Wall Street Journal Magazine.
— Проєкт народився з моєї дитячої любові до залізниці та будиночків на переїздах. Як фотографа мене цікавили естетика, переплетення соціального й візуального боку переїздів, архітектура і головне — портрети. Зараз готові близько 100 портретів, на кожну зйомку йшло від пів години до години.
За моїми спостереженнями, приблизно 80% персоналу на переїздах — жінки. Таке співвідношення я зберіг у фотографіях. Чоловічі портрети теж будуть включені до книги, яка виходить влітку 2020 року.
Місця — окремий предмет інтересу. Я шукав перетин різноманітної архітектури та пейзажів. Виявилося, що менш завантажені переїзди, хоч і бувають гірше відремонтовані, часто цікавіші. Старіші пости несуть сліди цілих поколінь залізничників та передають дух епохи, коли вони були побудовані.
Усі знімки — про героїнь. Просто в деяких архітектура та ландшафт додають оповідності, а в інших якась потаємність інтер’єрів розповідає більш особисту історію.
Боровик Валентина Вікторівна, станція Переяславська, переїзд 77 км, Південно-Західна залізниця
Харламова Ганна, перегін Ароматна — Павлоград, переїзд 987 км, Придніпровська залізниця
Мосоян Наталія Володимирівна, перегін Близнюки — Дубове, переїзд 950 км, Донецька залізниця
Доброноженко Тетяна Григорівна, станція Сміла, переїзд 208 км, Одеська залізниця
Більшість людей погоджувалися на зйомку, але були відмови. Одна чергова не погодилася, бо в неї нещодавно помер чоловік і вона була в жалобі, — мабуть, уперше я не намагався вмовити героїню після першої відмови.
Керівництво та пресслужба Укрзалізниці допомагали з пошуком, транспортом і логістикою. Паралельно сам шукав незвичайні переїзди. До видавництва «Основи» я прийшов з ідеєю два роки тому, і ми планували книгу ще тоді. Я неймовірно радий, що проєкт виходить саме в «Основ» та в Україні.
Безперечно, є видима і невидима нерівність. Чоловічі й жіночі ролі в українському суспільстві досі чітко розмежовані, професії також. Цим проєктом я не беруся оцінювати нерівність, але мені цікаво, які питання він порушить. Такі проєкти потрібні хоча б як відбиток часу, який не тільки розповідає, а й запитує.
Чоловічі й жіночі ролі в українському суспільстві досі чітко розмежовані, професії також.
Сологуб Оксана Володимирівна, станція Полтава-Київська, переїзд 322 км, Південна залізниця
Борщ Людмила Григорівна, станція Кононівка, переїзд 113 км, Південно-Західна залізниця
Дерев’янко Аліна, переїзд 276 км, Придніпровська залізниця
Іванцова Надія Данилівна, перегін Брусин — Придонецька, переїзд 12 км, Донецька залізниця
Гунбіна Валентина Миколаївна, станція Коломак, переїзд 83 км, Південна залізниця
