Романтика візуального сміття в портфоліо Наталії Стешенко

— Я живу в Києві й зображую все, що мене оточує на вулиці та вдома, бо мене цікавлять речі, які існують тут і зараз. Ніколи не роблю авторські копії або картини на замовлення — в мене забагато своїх ідей, які хочеться втілити.

Серія моїх робіт «Простір для сенсу» спочатку називалася «Локації без перспективи»: я малюю свої картини в ізометрії, тобто як у кресленні, без перспективного скорочення предметів. Але потім я змінила назву, бо перша виглядала занадто негативною.

Цю серію я почала 2018 року. Люди, як мені тоді здавалося, забагато скаржилися на те, що в Україні все дуже погано, мовляв, ми відстала країна, постсовок. Занадто вже вони рівнялися на закордон. Було неприємно це чути, бо мені тут подобається. У нашому середовищі я бачу колорит і красу.

У середовищі українських міст я бачу колорит і красу.

Багато фотографувати, збирати величезні мудборди й потім із цього матеріалу створювати композицію і є мій художній метод. Найчастіше на моїх роботах не реальні місця, а суміш декількох. Але зустрічаються і справжні локації. Так, картина «Реконструкція» з входом до «АТБ» — місце в Києві на перехресті вулиць Полярної та Калнишевського. Цей пейзаж багато хто впізнав, і зображення стало вірусним у соцмережах.

Я не працюю з брендами. Але, наприклад, на картині «Продавець квасу» можна побачити холодильник із морозивом «Хрещатик» — компанії це сподобалося, і вони надіслали мені ящик морозива. У мене є робота у креативному агентстві, яка мене годує. Продавати свої картини я почала лише в минулому році — купили вже близько п’ятнадцяти.

Намалювати красиво можна що завгодно: якщо в житті предмет нікому не подобається, я зумію зобразити його в будь-якому контексті, позитивному чи негативному. Спочатку на моїх полотнах не було жодної живої душі, а потім я почала додавати людей і робити багатофігурні композиції з ними. Одна з таких — «Дівоча агресія», яку я вважаю найбільш вдалою.

На автопортреті я у своїй кімнаті, де працюю і живу, стою біля обігрівача у дні, коли на вулиці вже похолоднішало, а опалення ще немає, і дивлюся шоу SRAKADUPA.

Картина «Медитація й колектори» про легковажних і ледачих. На ній зображена квартира з людиною, що медитує. Вона не працює, не вчиться, але набрала мікрокредитів та купила навушники, айпад, пилосос. І під час медитації до неї увірвалися колектори зі зброєю.

На картині «Синька» на синій поверхні стоять алкогольні напої російських брендів, чіпси з Ольгою Бузовою, на телефоні — трек «Айс» Моргенштерна. Синька в мене більше асоціюється із російською культурою.

Малюю я олійними фарбами, бо й так багато годин на день проводжу за комп’ютером. Працювати олією приємно; крім того, завдяки цьому я отримую матеріальні картини, а не просто цифрові ілюстрації. Більше ціную те, що створено в реальному, а не віртуальному світі.

У 2020 році я також почала серію керамічних скульптур — мені подобається думати про те, що кераміка може зберігатися тисячоліттями. Я роблю невеликі скульптури: кіоски, бетонні клумби, картонні ящики з-під фруктів, шини на дитячих майданчиках.

Я роблю невеликі скульптури: кіоски, ящики з-під фруктів, — мені подобається думати про те, що кераміка може зберігатися тисячоліттями.