Чому це шедевр

Річард Прінс: Геній чи пустишка?

Олександр Ляпін розповідає про художника Річарда Прінса, який продає скриншоти з інстаграма та знімки чужих рекламних кампаній за мільйони доларів.
Олександр Ляпін

Журналіст, фотограф, головний редактор сайту Foto.ua, куратор фотошколи Bird in Flight.

Історія

Річард Прінс

Американський художник, одна з ключових фігур постмодернізму у США. Його інноваційним методом стало перефотографування чужих робіт — образів із журналів і популярної культури, які звертаються до ідей американської ідентичності та світу споживання.

Річард Прінс — один із найбагатших і найзухваліших американських художників. Надихнувшись ідеями постмодернізму, він вирішив не просто порушувати табу, а зазіхнути на святе — чужі твори. «Авторство — ніщо, а оригінальність тим більше нісенітниця», — ніби заявляє Прінс і хуліганить, ставлячи свій підпис під чужими роботами. Особливо дістається рекламним постерам, фотографіям з інстаграма і розтиражованим сексуальним образам масової культури на кшталт дівчат на мотоциклах і медсестер. Журналісти миттєво підносять художника до рангу іконоборця, відчайдушного критика суспільства споживання, самотнього лицаря на полях битви мистецтва з жадібністю, брехнею та ілюзорністю реклами. Прінс цинічно знущається з американських святинь, забезпечуючи картинки скабрезними жартиками і висловлюваннями часто порнографічного змісту.

Річард Прінс увійшов в історію, зробивши революцію у світовому сучасному мистецтві своїм дивовижним жестом присвоєння, відторгнення автора від його творіння, відкривши нові можливості талантам та бездарностям.

«Авторство — ніщо, а оригінальність тим більше нісенітниця», — ніби заявляє Прінс і хуліганить, ставлячи свій підпис під чужими роботами.
Nurse-min_610x1033
«Медсестра-дебютантка», Річард Прінс, 2004 рік

Трактування

За словами самого Прінса, якщо він сприймає рекламу, котра пропонує йому придбати щось і отримати задоволення від цього процесу, то реклама автоматично стає ним самим. Вона починає володіти художником, художник впускає її в себе, тим самим привласнюючи її і стаючи володарем мрії, про яку вона розповідає.

У результаті Прінс набуває образу героя, котрий знищує всі ці архаїчні жахливі залежності простої людини від жадібних виробників. Творчість Прінса — це акт принесення себе в жертву заради людей, що обманюються рекламою, радісно біжать до магазинів. Прінс грубо кричить, що реклама — це туфта і обдурювання.

Творчість Прінса — це акт принесення себе в жертву заради людей, що обманюються рекламою, радісно біжать до магазинів.
hb_2000.272
«Без назви (Ковбой)», Річард Прінс, 1989 рік

На доказ своїх міркувань Прінс сміливо виставив на продаж привласнені фотографії з тривалої та дорогої рекламної кампанії цигарок Marlboro. Це було несподівано: митець брутально продавав те, що йому не належить. Те, що так любили американці. Те, чим у них виманювали кровні гроші продавці тютюнових виробів. Символ, основу основ, історію. Ковбой Мальборо — самотній герой, втілення справедливості та свободи, сексуальний бог жінок і геїв — виявився жертвою постмодерністських маніпуляцій спритного художника.

На аукціоні роботу придбали за $1,248 мільйона. Можливо, це була покупка не самої роботи, а жесту митця, першого успішного досвіду художнього присвоєння. Рекламні фотографи накинулися на Прінса, але для нього це були комарині укуси на тлі слави, яка на нього обрушилася. Прінс відкрив нові можливості, надихнув тисячі художників, що безглуздо корчилися у творчих муках.

Ковбой Мальборо — самотній герой, втілення справедливості та свободи, сексуальний бог жінок і геїв — виявився жертвою постмодерністських маніпуляцій спритного художника.

Далі бізнес у Прінса пішов як по маслу. Він присвоював карикатури з журналів, забезпечуючи їх своїми підписами, повністю змінюючи зміст роботи. Прінс заліз в інстаграм і став продавати чужі світлини, які завантажував із цієї соціальної мережі. Художник вочевидь знущався з несмаку й глупоти користувачів і, можливо, посміювався з колекціонерів своїх витівок.

Prince_New_Portraits_2014_976_Install_62
Виставка «Нові портрети» у Gagosian Gallery, 2014 рік
Prince_New_Portraits_2014_976_Install_102
Виставка «Нові портрети» у Gagosian Gallery, 2014 рік
Prince_New_Portraits_2014_976_Install_112
Виставка «Нові портрети» у Gagosian Gallery, 2014 рік
Prince_New_Portraits_2014_976_Install_41
Виставка «Нові портрети» у Gagosian Gallery, 2014 рік
Prince_New_Portraits_2014_976_Install_11
Виставка «Нові портрети» у Gagosian Gallery, 2014 рік

Реакція

Одна з інстаграмних жертв злодійкуватого творця на ім’я Селена Муні вирішила з ним поборотися. І виставила свою фотографію, яку за $90 тисяч продавав Прінс, лише за $90. У Прінса купили, а в дівчини – ні. До суду Селена не подала, обмежившись лише реплікою, що деякі ненормальні мають стільки грошей, що не знають, куди їх подіти.

Не кожне присвоєння чужих творів проходило гладко. Якось Прінс привласнив світлини растафаріанців Ямайки, зроблені фотографом Патріком Каріу. Розмалював їх, одному приліпив гітару і зробив витріщеними очі. Знімки розходилися за мільйони (всього виручили $10,48 мільйона). Патрік Каріу подав позов, і суд несподівано прийняв бік пограбованого фотографа. Справа набула трагічного розвитку подій: роботи та каталоги треба було знищити, а покупцям заборонялося їх показувати.

Американські художники, зокрема Фонд Енді Воргола, висловилися на підтримку Прінса. Фотографи, навпаки, виступили на боці Патріка Каріу. Адвокати митця подали апеляцію. У результаті Верховний суд визнав, що Прінс правий, і заявив, що 25 із 30 робіт добре оброблені художником і не схожі на оригінал. Про п’ять інших митець зумів домовитися з позивачем, і все закінчилося мирно.

img-cariou1_182213651755.jpg_x_1600x1200 (1)
Ліворуч — знімок Пітера Каріу, праворуч — перероблена фотографія Річарда Прінса

Нове та Найкраще

779

663

656
1 043

Більше матеріалів