Чому це шедевр

Квітуча Україна: Кераміка Оксани Грудзинської

Художниці Оксані Грудзинській зараз 100 років. Вона оздоблювала перші станції київського метро, павільйон на ВДНГ, створювала декоративні панно по всій країні, виготовляла тарілі й вази. Bird in Flight розповідає про особливості керамічних робіт митцині та вперше публікує фото її мозаїчного панно у Києві.

Київську станцію метро «Хрещатик» відкрили 6 листопада 1960 року. Серед усіх п’яти перших станцій столиці — тоді ж запрацювали «Дніпро», «Арсенальна», «Університет» і «Вокзальна» — вона була найбагатше оздобленою. Вестибюль та платформи станції прикрасили 26 великих панно із яскравими квітковими візерунками — усі створила художниця Оксана Грудзинська.

Грудзинська народилася у Москві. Там жив і працював її батько — архітектор Аркадій Грудзинський був родом із Києва. Оксана, як і батько, навчалася у Московському центральному художньо-промисловому училищі, колишньому ВХУТЕМАСі, й закінчила його у 1947 році. Одразу після цього вона переїхала до Києва, де влаштувалася на роботу в Експериментальні майстерні художньої кераміки Інституту архітектури, які очолювала мисткиня Ніна Федорова. Майстерні розміщувалися на території «Софії Київської», тому їх називали «Софійською гончарнею».

Першою роботою Грудзинської з архітектурою стало керамічне оздоблення павільйону «Тваринництво» на київській ВДНГ. У 1954 році художниця зробила рослинний орнамент у синіх тонах для порталів із горельєфами.

Оксана Грудзинська і Ніна Федорова. Фото надане Іриною Бекетовою
Павільйон «Тваринництво» на ВДНГ
Керамічне оздоблення порталу
Портали павільйону «Тваринництво»

При розробці проєкту станції метро «Хрещатик» партія ставила художникам завдання показати «квітучу Українську РСР». Архітектор Микола Коломієць запропонував створити на пілонах композиції за мотивами українського народного килимарства. Втілити це доручили співробітницям майстерень Федорової. Грудзинська виступала як художниця панно, виконавицею була Ганна Шарай. Сама ж Ніна Федорова працювала над проєктом як технолог.

Усі разом створили 12 видів плиток, вкритих поливами й емалями. Для цього Грудзинська виліпила 12 моделей, які потім відштампували на заводі «Керамік». Готові плитки художниці власноруч розписували уже в майстерні. Орнамент жодного з панно не повторюється. Крім того, плитки зроблені так, що їх можна з’єднати між собою будь-якою стороною, — так утворюються кілька варіантів орнаменту. Це називається способом варіантних плиток, який придумав архітектор Володимир Заболотний.

Червоний колір, який використали для плиток, також незвичний. Це темно-червона полива з глибоким мідним відблиском, яку назвали «бичачою кров’ю». Її рецептуру винайшла Ніна Федорова, проводячи експерименти з виготовлення емалей червоного кольору на основі міді. Проте рецептура вважається втраченою після смерті Федорової у 1993-му, і повторити її не вдається досі.

Керамічне панно станції метро «Хрещатик». Фото: Олена Борисова
Оксана Грудзинська за роботою над керамічним панно станції «Хрещатик». Фото надане Іриною Бекетовою
Оксана Грудзинська розписує кераміку. Фото надане Іриною Бекетовою
Оксана Грудзинська і Ганна Шарай. Фото надане Іриною Бекетовою

У Ніни Федорової Грудзинська працювала 20 років і за цей час створила безліч декоративно-ужиткових робіт: глеків, тарелів, мисок, ваз, свічників. Вона використовувала виготовлені у майстернях експериментальні поливи, розписуючи їх народними рослинними орнаментами, зображеннями тварин.

Після роботи в майстернях Федорової Грудзинська перейшла у Художній фонд України. Тоді вона працювала над монументальними творами з кераміки: барельєфами, майоліковими панно, мозаїкою. Її роботи з’явилися у санаторії «Донбас» у Слов’янську, в інтер’єрі Будинку зв’язку в місті Деражня на Хмельниччині, на рафінадному заводі у Сумах, у Палаці культури «Азот» у Рівному, на фасаді Будинку культури Хоростківського цукрового заводу на Тернопільщині й Будинку культури спиртзаводу в селі Триліси на Київщині.

Також у 1964 році разом із Ніною Федоровою, Ганною Шарай і Галиною Зубченко вона оформила стіну ресторанної зали готелю «Дніпро» у Києві. Художниці створили 600 керамічних тарелів і вкрили ними стіну.

Декоративне оздоблення у готелі «Дніпро» в Києві. Фото: Микола Козловський / архів Ельміри Еттінгер
Керамічне панно «Щаслива Україна» у вестибюлі Національного музею українського народного декоративного мистецтва, 1964 рік
Таріль «Росли укупочці, зросли...», 1975 рік
Таріль «Досвітні вогні», 1961 рік
Посудина «Баран», 1959 рік
Ескізи до панно «Українські танці»

Зараз єдине мозаїчне панно Грудзинської у Києві знаходиться у Механіко-металургійному технікумі. Bird in Flight уперше публікує його фото.

Грудзинська разом зі своїм чоловіком Леонідом Шараєм створила два панно на другому поверсі технікуму. Сюжет першого демонструє спеціалізацію навчального закладу — механіку. Це звичні зображення вчених, промислових процесів та транспорту, від річкового трамваю до космічного корабля, — усе, де застосовується механіка.

Друге панно присвячене металургії — там зображені сталевар, працівниця за обчислювальною машиною і зварник біля величезної ракети.

Мозаїчне панно у Механіко-металургійному технікумі в Києві, 1972 рік
Мозаїчне панно у Механіко-металургійному технікумі в Києві, 1972 рік

Панно зроблені з кераміки, вкритої кольоровими поливами. В окремих місцях є кераміка із золотими включеннями — вона зустрічається в мозаїчних панно вкрай рідко. Грудзинська так скомпонувала відтінки мозаїки, що панно здається рельєфним, хоча насправді не має виступів.

Крім того, лише зараз стало відомо, що художниця створила герб технікуму. На ньому вона використала «бичачу кров» — винахід Федорової. Герб має насичений темний відтінок червоного із мідним відблиском.

Герб Механіко-металургійного технікуму в Києві

Пізніше Оксана Грудзинська викладала живопис на кафедрі кераміки Інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну імені Михайла Бойчука — до 2010-го, поки їй не виповнилося вісімдесят сім. Зараз у свої 100 років вона переважно в’яже крючком.

Творчість Грудзинської була довгою і плідною. Що б вона не створювала, це зазвичай яскраві кольори й позитивні сюжети. Художниця завжди зверталася до українських мотивів, що особливо проявляється у її декоративно-ужиткових роботах. Їх можна побачити на виставці, яка проходить у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва. Там, окрім невеликих керамічних виробів, є фрагмент керамічного панно «Хрещатика».


Усі фото, якщо не вказано інше: Ельміра Еттінгер
Фото на обкладинці: Олена Борисова та Ірина Бекетова

Нове та Найкраще

647

577

604
921

Більше матеріалів