Добре, що вони ніколи не виростуть

Жінка у хірургічній масці розкриває ножицями пакет, схожий на телячий шлунок. Вона витягає з нього темношкіре немовля, яке кілька секунд бовтається в її руках. Новонароджений не видає жодного звуку, але глядачі аплодують його появі. Це дивне відео, зняте п’ять років тому на виставці ляльок у Денвері, подивилися 12 мільйонів людей. Автор ролика Kellie Girl помістив під ним пояснення: дітей на майданчику не було, у кадрі ви бачите ляльку для дорослих — реборна.

Реборни — реалістичні іграшкові немовлята, виготовлені з силікону або пластику. Уперше вони з’явилися у США в 90-х, коли лялькові майстри взялися за реставрацію старих пупсів (назва «реборн» походить від англійського reborn — «переродження»). З кожним роком вони ставали все більш реалістичними. Незабаром такі іграшки завоювали популярність у Європі та Азії.

На непідготованого глядача вінілові немовлята можуть справити моторошне враження, але поціновувачі кажуть, що реборни не просто розвага: вони допомагають упоратися з тривогою і розслабитися. У Європі реалістичні пупси також перестали бути просто іграшкою — їх використовують для пом’якшення наслідків деменції.

Ручка, ніжка, наповнювач

Реборн є продуктом творчості скульптора та художника. Скульптор створює зліпок, з якого на заводі відливають силіконові чи вінілові заготовки — молди. Художник зшиває і розписує їх, перетворюючи на іграшкову дитину.

До стандартного комплекту заготовок входять ручки, ніжки та голова. Форма черепа, його розмір і довжина обмежуються лише фантазією скульптора й замовника. Асортимент широкий: від сплячих малюків до немовлят з мордою тварини або рогами, як у чортеняти. Розтиражовані серії та роботи майстрів-початківців можна купити за кілька десятків доларів; ціна на лімітовані молди іменитих скульпторів починається від кількох сотень (їх продають із сертифікатами, що підтверджують оригінальність).

Скульпторів в Україні майже немає, а ось художників — тридцять. Купивши підходящий молд, художник вставляє майбутній ляльці очі, вшиває волосся і фарбує.

Студія художниці Варвари Лютик знаходиться у Білій Церкві, у її квартирі. За розпис реборнів художниця береться рано-вранці — каже, наносити фарбу краще при денному світлі. Нанісши перший шар фарби, Варвара відправляє деталь на просушування у звичайний кухонний аерогриль. Далі — копітке промальовування вен, капілярів, складок. У середньому для одного реборна потрібно сорок шарів фарби. Наприкінці деталі треба покрити матовим лаком, що створює враження «живої шкіри».

Варвара — одна із найвідоміших реборністок в Україні. Вона займається створенням ляльок шістнадцять років, розписувати реборнів почала три роки тому. Сьогодні художниця продає своїх «діток» колекціонерам із Європи. Один колекціонер із Фінляндії замовив у Варвари реборна, схожого на дитину із синдромом Дауна. А найдорожчу ляльку — немовля, що спить, — у художниці купила киянка в подарунок своїй доньці на Новий рік. Варвара одержала за роботу тисячу доларів.

Один колекціонер із Фінляндії замовив у Варвари реборна, схожого на дитину із синдромом Дауна.

Це далеко не межа ціни. У 2014 році реборн американця Ромі Стрідома був проданий на eBay за 13 тисяч доларів. Поки що це один із найдорожчих реборнів.

Стридом виготовляє реборнів десять років; роботи авторів-початківців коштують у десятки разів дешевше — від 20 доларів на звичайних маркетплейсах. Зважаючи на те що на створення ляльки йде від двох тижнів до пів року, а матеріали на одного реборна іноді коштують від 100 до 500 доларів, бізнес не можна назвати надприбутковим.

«Багато художників-початківців думають, що зможуть продавати реборнів по 500-800 доларів. Але я їм пояснюю: якщо ви хочете швидких грошей, то ця робота не для вас», — каже Варвара. Проте сьогодні у світі налічується близько 20 тисяч художників-реборністів.

Крім розпису молдів Варвара проводить майстер-класи, на яких навчає початківців. Для багатьох поціновувачів іграшок фарбування ляльок є видом творчості, який допомагає розслабитися. Художниця проводить по три семінари на рік.

Хочу лялю!

Реборнами не пограєш: на відміну від шарнірних ляльок, здатних приймати різні пози, більшість силіконових немовлят можуть лише сидіти чи лежати. Водночас реборнів часто купують дітям.

Тридцятисемирічна Наталія Пліс довго придивлялася до реборнів, але наважилася купити, тільки коли її про це попросила донька. Знайти гарного реборна було складно, тож обирали протягом тривалого часу. Невдовзі після першої ляльки, яку вони з донькою назвали Олежкою, вдома з’явилася друга — Ванечка.

«Я вирішила, що куплю ще максимум двох ляльок: одну доньці, якщо вона сильно хотітиме, іншу племінниці», — пояснює Наталя. Вона каже, що награлася у ляльки в дитинстві, але із задоволенням купує для реборнів памперси, взуття та окуляри. Наталя вирішила, що перестане купувати доньці ляльок, коли тій виповниться одинадцять: на її думку, після цього віку дівчатка не повинні грати пупсами.

Підприємиця і фотографка-аматорка Наталія Недовіна (прізвище змінене на прохання героїні. — Прим. авт.) купила першу ляльку у тридцять два. Спочатку вона колекціонувала шарнірних ляльок, яким влаштовувала фотосесії, садячи в різні пози. Але два роки тому побачила силіконового пупса, що виглядав як живий, і захопилася реборнами.

Пупсів Наталія зберігає у шафі з затемненим склом, що захищає силікон, вініл і пластик від ультрафіолету. У колекції жінки 150 ляльок (серед них 9 реборнів), на їхню покупку вона витратила близько 5 тисяч доларів. Своїх ляльок Наталя називає «дітками» та «малятами».

Наталя ображається, коли про неї говорять як про колекціонерку. На її думку, колекціонери — ті, хто заробляє на перепродажі ляльок, а вона купує «для душі» і може назвати майже всіх своїх ляльок на ім’я. Особливо Наталя любить Стьопку — реборна, схожого на її сина.

«Кілька разів ми збиралися з моїми знайомими власниками реборнів у кафе. Усі прийшли зі своїми пупсами. Декілька відвідувачів, які сиділи поруч, спочатку думали, що ми прийшли з дітьми».

Реборни можуть бути як джерелом розчулення, так і пам’яттю. Якщо, наприклад, бабуся живе далеко від онука, художник може зробити для неї ляльку за фотографією. Реборнів, створених за образом реальних дітей, називають портретними.

«Якось жінка, в якої загинула дитина, попросила зробити реборна за її світлиною. Але я відмовилася: лялька дитину не замінить», — каже Варвара.

Окситоцинова голка

Фахівці вважають, що причиною любові до реборнів є окситоцин. Цей гормон відповідає за емоційну прихильність та знижує тривожність. Потрапляючи в організм дитини з молоком матері, він створює між ними емоційний зв’язок. Поки що точно не встановлено, але цілком імовірно, що окситоцин може виділятися в організмі жінки, якщо вона тримає на руках реборна. Тим більше що силіконові ляльки мають усе необхідне.

Досліджуючи прихильність батьків до новонароджених дітей, австрійський зоопсихолог та нобелівський лауреат Конрад Лоренц з’ясував, що вона пов’язана зі ступенем миловидності немовляти. Вчений запровадив поняття «дитяча схема» — це набір візуальних параметрів дитячого обличчя, які викликають у дорослих ніжність та сприяють прихильності. До цих ознак належать велика голова, великий лоб і очі, округлі та м’які риси обличчя.

Зворушливий вигляд немовляти — одна з еволюційних хитрощів, за допомогою якої природа забезпечує турботу дорослих про новонароджених. Візуальні параметри, описані Лоренцом, настільки універсальні, що змушують нас розпливатися в посмішці при вигляді не тільки людського малюка, але й дитинчат тварин, наприклад цуценят і кошенят.

Відкриття Лоренца, зроблене 1949 року, підтверджується сучасними даними. У 2005-му американський психолог Стефан Гаманн за допомогою МРТ з’ясував, що в мозку людини, яка розглядає зображення дітей, а також дитинчат тюленів і панд, активізуються середня частка орбітальної лобової кори та мигдалини — ділянки, які відповідають за формування емоцій.

Терапевтичні властивості реборнів помітили в Англії. Останні кілька років працівники соціальних служб використовують цих ляльок для роботи з людьми похилого віку. Фахівці зазначають, що пацієнт зі старечою деменцією, який потримав у руках реборна, стає більш контактним.

Обережно, реборн

Поки використання реборнів з терапевтичною метою не стало повсюдним, репутація вінілових пупсів залишається суперечливою.

Рік тому в Центральному парку Нью-Йорка співробітниця поліції знайшла посиніле немовля. Медики констатували смерть і відправили тіло на експертизу. Через три години з’ясувалося, що за мертву дитину прийняли реборна.

Схожа історія трапилася чотирма роками раніше, коли в Нью-Гемпширі поліцейський розбив скло автомобіля, щоб врятувати немовля, залишене на задньому сидінні. Машина та реборн, якого офіцер прийняв за малюка, належали американці, що почала збирати силіконових пупсів після смерті дитини.

Нерідко власники реборнів стають об’єктом глузувань в інтернеті, де їм радять завести дитину або обзивають божевільними. Поки що вони захищаються лише тим, що відключають коментарі до своїх відео.

Власники реборнів стають об’єктом глузувань в інтернеті, де їм радять завести дитину або обзивають божевільними.

Негативне ставлення до реборнів з боку людей можна пояснити ефектом «зловіщої долини», вважає кандидатка психологічних наук Каріне Малишева. Він полягає в тому, що будь-який об’єкт, який виглядає чи діє як людина, викликає у спостерігачів огиду.

«Реборни нагадують немовля, з яким щось не так. При сприйнятті такого об’єкта наш мозок, відчувши недобре, б’є на сполох і наказує нам триматися від реборна подалі. Можливо, завдяки цьому механізму наші предки уникали заражених хворих одноплемінників», — пояснює Малишева.

Коли Наталія Недовіна почала збирати реборнів, родичі та друзі не розуміли, навіщо їй знадобилися дивні ляльки. Тепер сприймають хобі спокійно. Іноді пупсами Наталі грають діти, але лише з дозволу. До хейту в мережі вона ставиться спокійно.

«Часом в інтернеті пишуть: „Краще б ці колекціонери дітей народжували“. Навіщо? Коли у тебе дитина, ти думаєш про те, чи потрібно міняти памперс. Діти виростають, починають вередувати. А реборни завжди малята й у гарному настрої».

Фото: Анна Бекерська, спеціально для Bird in Flight