Зазіхнути на святе: Чи можна відредагувати Біблію

З 1947 року в печерах Кумрана на березі Йордану знайшли близько тисячі документів, створених у період з III століття до нашої ери по I століття, останні — буквально навесні 2021-го. За іудейським звичаєм, Тору та інші священні тексти знищувати не можна, тому сувої, що стали непридатними, «ховали», створюючи подібні «архіви». Тобто ці знахідки можуть бути новими главами або уточненнями до біблійних текстів. Наприклад, зараз у Біблії написано, що зріст велетня Голіафа з відомої притчі становить «шість ліктів із п’яддю» — близько трьох метрів. Однак у кумранських рукописах, які ще називають «сувоями Мертвого моря», йдеться про «чотири лікті з п’яддю», тобто вже правдоподібні два метри. То, може, виправити текст?

Така пропозиція віруючій людині може здатися блюзнірською, але для початку варто розібратися, як узагалі цей текст створювався. Навіть у самій Біблії сказано, що тільки 10 заповідей були дані Мойсеєві безпосередньо Богом — на кам’яних скрижалях, а все інше написали люди. Після ці тексти не раз переписували, і на початку І тисячоліття богослови про це знали. Наприклад, грецький теолог Ориген ще у ІІІ столітті відкрито сумнівався в автентичності Послання до євреїв, Послання Якова, Послання Юди та інших священних текстів.

Як створювався канон

Книги Старого Завіту писали протягом багатьох століть, серед його авторів кілька десятків людей. Канонізували розділи Завіту теж у різний час: Тору — в VI столітті до нашої ери, розділ Пророки — в IV столітті до нашої ери, розділ Писання — на початку II століття. Відомо, що цар Єзекія, який жив у VIII—VII століттях до нашої ери, виключив з канону певну лікарську книгу, яка згодом була загублена. Також у II столітті серед іудейських богословів точилися суперечки про канонічність Пісні пісень, оскільки в ній немає згадки імені Божого.

Формування християнського канону простежується набагато чіткіше. Його затвердили на Лаодикійському (360 рік), Гіппонському (393 рік), Карфагенському (397 рік) і Римському (493 рік) соборах — зібраннях, на яких обговорювали актуальні питання церковного життя. При цьому богослови довго сумнівалися в авторстві послання апостола Павла до євреїв і сперечалися про те, чи варто включати до канону Апокаліпсис Іоанна Богослова, — це зробили лише на Трулльському соборі у 692 році.

У Візантії та Київській Русі у Середньовіччя склад книг Старого Завіту не був фіксованим аж до початку епохи друкарства у XV—XVI століттях. А коли канон нарешті встановили, на Єрусалимському соборі 1672 року, в ньому виявилося на 11 книг Старого Завіту більше, ніж у католиків.

Рогатий Мойсей

Переклади книг Біблії — окрема тема. Наприклад, варіанти Септуагінти, зібрання перекладів Старого Завіту давньогрецькою мовою, що були виконані у III—I століттях до нашої ери в Олександрії, за словами теолога Олега Давиденкова, «настільки численні, що це виключає можливість визначення оригіналу». Іншими словами, немає ніякого початкового і недоторканного тексту, все переписувалося багато разів, обростало новими подробицями і втрачало деталі, яких не зрозуміли переписувачі.

Немає ніякого початкового і недоторканного тексту, все переписувалося багато разів, обростало новими подробицями і втрачало деталі.

Приклад труднощів перекладу наведено у книзі «Страждаюче Середньовіччя. Парадокси християнської іконографії», він стосується сходження Мойсея з гори Синай. У російському синодальному перекладі XIX століття сказано: Мойсей «не знав, що лице його стало сяяти промінням від того, що Бог говорив із ним» (Вихід, гл. 34, в. 29). У латинському ж перекладі Біблії — Вульґаті, — зробленому Ієронімом Стридонським (342—419 або 420 роки), сказано інакше: «не знав, що лице його стало рогатим».

Справа в тому, що у староєврейському тексті в цьому місці стоїть дієслово «каран» (його тлумачать як «сяйво»), утворене від іменника «керен» — «ріг». Автори книги припускають, що, прагнучи описати благодать, яка осяяла Мойсея, Ієронім свідомо обрав слово «ріг», адже він у його час був одним із символів земної та божественної влади. Впливовий богослов Ісидора Севільський (близько 560—636 років) порівнював з рогами дві частини Писання — Старий і Новий Завіт.

Як би там не було, саме через такий переклад Мойсея на іконах часто зображували з невеликими ріжками, нехай навіть сформованими незвичайною зачіскою. На статуї, яку Мікеланджело Буонарроті в 1513—1515 роках створив для собору Святого Петра в Римі, на голові пророка теж помітні дві дивні «шишки».

Помилки Нового Завіту

Автор книги «Євангельські оповіді та їхній сенс» Йосип Кривелєв, вказуючи на безліч неточностей у Євангеліях, припускає, що ці книги були створені через десятиліття після описуваних подій, з чужих слів, людьми, які ніколи не бували в Палестині. Такий висновок учений робить на основі великої кількості невідповідностей, що стосуються звичаїв, географії, тваринного і рослинного світу Іудеї. Розташування багатьох населених пунктів у Новому Завіті вказано невірно, деякі топоніми спотворені. Наприклад, Генісаретське озеро євангелісти кілька разів називають «морем Галілейським», хоча апостоли-рибалки навряд чи могли вживати таку назву, адже водойма прісноводна.

Книги були створені через десятиліття після описуваних подій, з чужих слів, людьми, які ніколи не бували в Палестині.

В Євангеліях майже немає згадок про тварин і рослини, які зустрічаються або раніше зустрічалися в Палестині. Часто йдеться, наприклад, про вовків, які в цих краях майже не водилися, — тут мешкали леви, дикі кішки, шакали, пантери. Апостол Лука в несподіваному контексті говорить про гірчицю. «Царство небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв його у своїм саді; і зросло, і стало великим деревом, і птахи небесні ховалися в гілках його» (Лука, гл. XIII, в. 19). Текст апостола оповідає не про диво, а про пересічне явище, але ж гірчиця — рослина трав’яниста і деревом стати не може.

В описаній Марком історії Ісус вигнав бісів із людини у стадо свиней, яке кинулося «з кручі в море, а їх було близько двох тисяч» (Марк, гл. V, в. 13). Однак іудейська релігія забороняє не те що їсти, але навіть торкатися свиней, тому навряд чи в Палестині могли зустрічатися свинячі стада. Розповідь же про те, як Христос вигнав з єрусалимського храму торговців голубами і міняйл, шокувала б будь-якого правовірного іудея того часу. Адже храм завжди був головною святинею, гроші в ньому міняти не могли, як і торгувати тваринами. Принаймні, про це немає згадок у жодному джерелі, крім Нового Завіту.

Не вино, але сік

За часів Реформації перекладачі Біблії не соромилися її коригувати. Вільям Тіндейл при перекладі англійською замінив слово «церква» на «збори», а «священник» — на «старійшина», кинувши тим самим виклик Ватикану. Церковна влада суворо покарала бунтаря: у 1536 році його позбавили сану, задушили, а потім спалили тіло на багатті.

Представники церкви і зараз критично налаштовані до будь-яких змін Біблії. «Святе Письмо є результатом співпраці Бога і людини, тому в ньому можуть бути деякі неточності, що стосуються історії та географії, — внаслідок, власне, людського фактора, — переконаний римсько-католицький єпископ Одеси — Сімферополя Станіслав Широкорадюк. — Але все, що стосується релігії, віри та духовності, все, що потрібно для порятунку людини, висловлено в Біблії гранично ясно. Навіщо ж тоді що-небудь міняти?»

У 1536 році перекладача Біблії, який кинув виклик Ватикану, позбавили сану, задушили, а потім спалили тіло на багатті.

Крім того, вносити зміни до Писання заборонено спеціальним догматом католицької церкви, а догмат оголошений незмінною істиною, так званою правдою віри, яка не підлягає критиці. Церква може проголошувати нові догмати (наприклад, у 1950 році вона постановила вважати, що Діва Марія була взята на небо не тільки душею, але й тілом), проте прийняті раніше відмінити неможливо.

Теоретично учасники церковних соборів, аналогічних тим, які свого часу вирішили долю Біблії, могли б вносити поправки до постанов своїх попередників, адже такі збори проходять і в наш час. Однак Широкорадюк скептично оцінює таку можливість. «На жаль, християнська церква тепер розділена, і будь-які рішення соборів католицької церкви не можна порівняти з рішеннями соборів IV—V століть, — зазначає він. — Вселенськими ми могли б називати тільки збори всіх християнських церков, однак вони навряд чи можливі через цілу низку протиріч між ними».

«Церковні собори — не парламент, вони не можуть проголосити Законом Божим усе, що захочуть, — пояснює речник Київської митрополії Православної церкви України архієпископ Євстратій Зоря. — Їх можна швидше порівняти з Центральною виборчою комісією, яка лише фіксує волевиявлення громадян, але сама не може впливати на нього. Іншими словами, собор лише узаконює те, у що вже вірить церква. Якби він, наприклад, раптом постановив, що Біблія не є Словом Божим, то церква відкинула б таку постанову, а сам собор оголосила б збіговиськом розбійників. Вона вже робила це не раз, через що в історію кілька соборів так і увійшли під ім’ям розбійницьких».

Церковні собори можна порівняти з Центральною виборчою комісією, яка лише фіксує волевиявлення громадян, але сама не може впливати на нього.

Найбільш категоричні в питанні корекції Біблії протестантські церкви, які бачать Слово Боже своєрідною інструкцією, що пояснює людині, як треба жити. Пророк Церкви адвентистів сьомого дня Еллен Вайт зазначає: «Є люди, які з суворим виглядом говорять нам: „Невже ви заперечуєте ймовірність помилок, допущених переписувачами або перекладачами?“ <...> Люди, чий розум настільки обмежений, що вони вдаються до сумнівів і спотикаються через можливість або ймовірність помилок, обов’язково спіткнуться об таємниці богонатхненного Слова, оскільки їхній немічний розум не може осягнути намірів Божих… Не слова Біблії, але люди, які її писали, були натхненні Богом. Натхнення впливає не на слова або вирази людини, але на неї саму, і розум її, що перебуває під впливом Святого Духа, наповнюється певними думками».

Оскільки протестантські тлумачі виходять з того, що помилок у біблійному тексті бути не може, їх пояснення часто грішать відвертими натяжками. Наприклад, ті ж адвентисти сьомого дня, посилаючись на особливості грецької мови, стверджують, що Ісус не міг на Таємній вечері пропонувати апостолам алкогольний напій — вино. За їхньою версією, під час вечері пили виноградний сік.

Відредагована молитва

І все ж біблійні тексти не є недоторканними. «Зміни до Святого Письма можливі, адже Божественні одкровення можуть стосуватися й Біблії, відкривши нам, наприклад, якісь нові її глави, досі невідомі, — каже Станіслав Широкорадюк. — Однак будь-які зміни повинні проводити не просто священики, а священики-біблеїсти, яким потрібно буде ще довести необхідність внесення правок».

Досвід такої корекції вже є. У 2019-му папа римський Франциск офіційно схвалив зміну тексту святая святих Нового Завіту — молитви «Отче наш», над правками єпископи та експерти працювали більше 16 років. У новій редакції рядок «І не введи нас у спокусу» в католицькій Біблії тепер звучить як «Не дай нам піддатися спокусі». Таким чином, католики вирішили підкреслити, що Бог не вводить людину у спокусу, але допомагає її перемогти.

У 2019-му папа римський Франциск схвалив зміну тексту святая святих Нового Завіту — молитви «Отче наш».

«З плином часу мову Біблії потрібно коригувати, щоб вона була зрозуміла людям, — упевнений Широкорадюк. — Якщо говорити про українську мову, то такою корекцією в Києві займається спеціальне Біблійне товариство, куди входять члени багатьох християнських конфесій. Але виправляти зміст тексту ніхто з них повноважень не має».

«Є ще один важливий момент: Біблія — ​​це богонатхненне Слово, виключно духовний документ, що передає істину символами і притчами, — підкреслює прессекретар Української греко-католицької церкви отець Ігор Яців. — У ньому багато алегорій, які не слід розуміти буквально. Мало того — щоб зрозуміти деякі з них, треба перебувати в піднесеному молитовному стані».

З таким підходом при читанні Біблії не варто замислюватися про те, що реальний Понтій Пілат жив далеко від Єрусалима, у Цесарії, і, згідно з давньоримськими документами, він був людиною вкрай жорстокою, а не м’якою і такою, що сумнівається, як його описують Євангелія. Не потрібно звертати увагу і на хронологічну плутанину, як із побиттям немовлят. За поширеною версією, цар Ірод помер у 4 році до нашої ери; виходить, що він не міг знати про народження Христа і, відповідно, не віддавав наказу вбивати новонароджених хлопчиків.

Нормальна міфотворчість

«Релігійна міфотворчість і релігійна вигадка — нормальний з точки зору науки процес, і Біблія тут не виняток», — зазначає президент Української асоціації юдаїки, старший науковий співробітник Національної бібліотеки України імені Вернадського Віталій Черноіваненко. Зразків такої творчості в Єврейській Біблії (Старому Завіті у християнській традиції) безліч. Черноіваненко називає, наприклад, вихід з Єгипту і загибель фараона разом із військом у Червоному морі, свідоцтва про які зустрічаються тільки в Біблії.

«Здавалося б, такі грандіозні події обов’язково повинні бути згадані в якихось давньоєгипетських джерелах. Однак таких згадок немає. Це наштовхує на думку, що все це художній вимисел, — говорить учений. — Багато людей із релігійних кіл відповідають на подібні заяви, що згадка про вихід просто не дійшла до нас, адже документи на папірусах не відрізнялися особливим довгожительством. Що тут скажеш? Могло бути й так».

Черноіваненко переконаний у тому, що будь-який серйозний учений підтвердить унікальність Біблії — перш за все як неймовірної компіляції книг, розрізнених не тільки територіально, але й у часі. «Як узагалі можна було так гармонійно об’єднати тексти різних епох: Південного іудейського царства, Північного ізраїльського царства, а потім перської або елліністичної Іудеї?! — вигукує він. — Адже це, грубо кажучи, 800 років історії. Сам факт такої компіляції — вже диво! Біблія — ​​пам’ятка саме такої творчості. Навіщо псувати її якимись доповненнями і виправленнями? До того ж вносити зміни до Біблії нікому: будь-який учений скаже, що це ненауково, а будь-яка релігійна людина вважатиме це блюзнірством».

Вносити зміни до Біблії нікому: будь-який учений скаже, що це ненауково, а будь-яка релігійна людина вважатиме це блюзнірством.

Хоча кумранські рукописи дійсно відкрили світові цікаві небіблійні релігійні книги, незрозуміло, за яким принципом їх можна було б додавати до Біблії. А якщо говорити про біблійні тексти, то у сувоях Мертвого моря вони набагато коротші, ніж у сучасній версії Святого Письма, і в них немає невідомих глав.

З іншого боку, вносити до Біблії зміни на основі нових відкриттів поки передчасно. Нещодавно у США експерти, які аналізували 16 фрагментів сувоїв Мертвого моря з фондів Музею Біблії у Вашингтоні, заявили, що всі ці тексти — філігранна підробка. А тому старозавітний Голіаф поки так і залишиться триметровим велетнем, а Біблія — незмінною літературною пам’яткою.

На обкладинці: Фото зі зйомок фільму «Страсті Христові» / Everett Collection