Архітектура

Добре забуте: Проєкти Гауді та інших архітекторів, які не повинні були реалізувати

Не всі архітектурні проєкти реалізовують: із конкурсних заявок обирають тільки одну, у замовників змінюються плани, не вистачає грошей. Але іноді забуті ескізи все ж вирішують втілити і будівлю зводять через десятиліття після її проєктування або навіть смерті автора. Bird in Flight розповідає про такі роботи Людвіга Міса ван дер Рое, Антоніо Гауді, Френка Ллойда Райта та інших архітекторів.

Школа мистецтва, архітектури і дизайну в Університеті Індіани

Міс ван дер Рое архітектор Університет Індіани
Візуалізація: Indiana University

Школа мистецтва, архітектури і дизайну імені Ешкеназі в Університеті Індіани відкриється вже цієї осені в новій будівлі, яку в 1952 році спроєктував Людвіг Міс ван дер Рое (1886—1969), один із засновників модернізму в архітектурі. Тут будуть навчальні та адміністративні приміщення.

Проєкт адаптувала для будівництва нью-йоркська архітектурна фірма Thomas Phifer and Partners. Довелося змінити перший поверх споруди: відповідно до будівельних норм додали нові сходи, а замість одношарового скла використали ізоляційне. Прямокутний скляний об’єм другого поверху розміром 43 на 18 метрів висить на білих сталевих колонах, тож під ним можна буде вільно ходити. У центрі — наскрізний атріум.

У 1950-х будівлю не звели через брак фінансування. У 2013 році випускник Університету Індіани Сідні Ешкеназі знайшов проєкт в архівах Музею сучасного мистецтва Нью-Йорка і разом із дружиною Лоїс зголосився спонсорувати будівництво. Про проєкт не знав навіть онук Міса ван дер Рое архітектор Дірк Лохан, який працював із дідом з 1957 року і займається збереженням його спадщини, — він із іншими онуками Людвіга схвалив реалізацію проєкту.

Каплиця Гауді в Чилі

архітектор Антоніо Гауді каплиця Чилі
архітектор Антоніо Гауді каплиця Чилі
Ескізи Гауді 1915 року. Зображення: Wikimedia Commons

Цього року в чилійському місті Ранкагуа планують почати будівництво каплиці Богоматері Янголів за ескізами 1915-го іспанського архітектора Антоніо Гауді (1852—1926). Якщо її зведуть, це буде єдина будівля за проєктом Гауді поза межами Іспанії.

Спочатку каплиця мала стати частиною собору Саграда Фамілія в Барселоні, але Гауді передумав і відправив ескізи ченцеві Анхеліко Аранді в Чилі. Вони познайомилися в 1909 році в Барселоні, а у 1922-му Аранда написав іспанському архітектору з проханням створити невелику каплицю. Гауді погодився, додавши, що цей задум допоможе зв’язати Старий і Новий Світ. Зараз листування Аранди і Гауді вивчають, щоб з’ясувати деталі проєкту.

Уряд Чилі анонсував початок робіт ще у 2016 році — у планах не тільки 30-метрова каплиця, а й культурний і духовний центр імені Гауді зі школою мистецтв. Реалізація обійдеться приблизно у $7 мільйонів, але попередній тендер на будівництво провалився, через що і виникла затримка. Оскільки Гауді хотів пов’язати Іспанію та Америку, каплиця буде розташована на уявній осі, що з’єднує Барселону і Ранкагуа. Головну вежу покриють темно-синім лазуритом, видобутим у Чилі, увінчають мідним хрестом, а у склепі каплиці зберігатимуться останки Аранди.

Будинок любителя мистецтв

Чарльз Ренні Макінтош Будинок любителя мистецтв архітектура Глазго
Будинок любителя мистецтв, південний фасад. Фото: Юрій Артюхов
Чарльз Ренні Макінтош Будинок любителя мистецтв архітектура Глазго
Ескіз північного фасаду будинку, поданий на конкурс. Зображення: Wikimedia Commons
mackintosh_architecture Чарльз Ренни Макинтош архитектор
Біла музична кімната. Зображення: Wikimedia Commons
mackintosh_architecture Чарльз Ренни Макинтош архитектор
Біла музична кімната. Фото: Юрій Артюхов
mackintosh_architecture Чарльз Ренни Макинтош архитектор
Біла музична кімната. Фото: Юрій Артюхов
mackintosh_architecture Чарльз Ренни Макинтош архитектор
Роза Глазго на вітражі у дверях за ескізами Макдональд і Макінтоша. Фото: Юрій Артюхов
mackintosh_architecture Чарльз Ренни Макинтош архитектор
Темна вітальня. Фото: Юрій Артюхов
mackintosh_architecture Чарльз Ренни Макинтош архитектор
Панно на стіні за ескізами Макдональд. Фото: Юрій Артюхов
mackintosh_architecture Чарльз Ренни Макинтош архитектор
Барельєф на зовнішній стіні будівлі. Фото: Юрій Артюхов

Архітектор Чарльз Ренні Макінтош (1868—1928) і його дружина художниця Маргарет Макдональд (1864—1933) стали головними представниками стилю британський модерн, який потім поширився всією Європою і породив ар-нуво, сецесію, югендстиль та інші регіональні напрямки межі ХІХ—ХХ століть. За проєктами Макінтоша зведено безліч будівель по всій Британії, особливо в Шотландії, і одна з них — через 90 років після створення ескізів.

У 1901 році Макінтош і Макдональд разом брали участь в архітектурному конкурсі на проєкт житлового будинку, в якому мистецтво було б пов’язано з архітектурою, але подружжя дискваліфікували через те, що воно не подало вчасно зображення інтер’єрів. У 1985-му інженер Грехем Роксборо купив занедбаний приватний будинок Крейгі Холл, частково створений Макінтошем. Він хотів відреставрувати його і перетворити на офіси, а паралельно почав вивчати іншу спадщина архітектора — і в архівах натрапив на альбом із кресленнями і малюнками з того конкурсу. Роксборо вирішив втілити проєкт у життя і в 1985 році ініціював будівництво. Інженер знайшов місце — в парку Беллаг’юстон у Глазго. Місто підтримало проєкт, але з умовою, що споруда буде зведена до 1990-го, коли Глазго на рік стане культурною столицею Європи.

Роксборо довелося спішно розробляти проєкт, адже залишилося всього 14 конкурсних зображень. Також йому потрібно було продумати комерційне використання будівлі, знайти художників і ремісників, які змогли би втілити дизайн Макінтоша і Макдональд, та дістати гроші на реалізацію. У 1990 році об’єкт був майже готовий, але через фінансову кризу його завершили тільки до 1996-го, створивши благодійний фонд, який володіє ним досі.

У будинку багато прикладів декоративно-ужиткового мистецтва авторства Макдональд і Макінтоша: різьблені меблі, стінні панелі, фризи, вітражі, барельєфи, світильники, мурали, килими. Але автори об’єкта і мистецтвознавці наполягають — це не проєкт Макінтоша, а споруда, навіяна його роботою, нехай деякі кімнати й частини будівлі і втілені зовсім так, як на малюнках автора.

Зараз до Будинку любителя мистецтва можна потрапити, там працює кафе і магазин, проводять екскурсії, конференції, весілля, організовують фотосесії та інші заходи.

Парк Чотирьох свобод Франкліна Рузвельта у Нью-Йорку

Franklin-Roosevelt-Four-Freedoms-Park Парк четырех свобод Рузвельта в Нью-Йорке
Краєвид на парк від пам’ятника Рузвельту. Фото: MusikAnimal / Wikimedia Commons
Franklin-Roosevelt-Four-Freedoms-Park Парк четырех свобод Рузвельта в Нью-Йорке
Краєвид із центру парку на пам’ятник Рузвельту. Фото: Kenlarry / Wikimedia Commons
Franklin-Roosevelt-Four-Freedoms-Park Парк четырех свобод Рузвельта в Нью-Йорке
Бюст Рузвельта. Фото: KimonBerlin / Wikimedia Commons
Franklin-Roosevelt-Four-Freedoms-Park Парк четырех свобод Рузвельта в Нью-Йорке
«Кімната» за бюстом. Фото: Gunnar Klack / Wikimedia Commons
Franklin-Roosevelt-Four-Freedoms-Park Парк четырех свобод Рузвельта в Нью-Йорке
Цитата з промови Рузвельта про чотири свободи. Фото: Kenlarry / Wikimedia Commons

Один із найбільш відомих американських архітекторів Луїс Кан (1901—1974) спроєктував меморіальний парк Франкліна Делано Рузвельта в 1973 році. Він присвячений життю та діяльності президента і його промові про чотири свободи, яку той виголосив у 1941-му: в ній політик закликав до свободи слова і віросповідання, свободи від злиднів і свободи від страху, а також переконував американців, що вони повинні підтримати союзників у війні проти Гітлера. На підставі цієї промови Рузвельта була складена Декларація прав людини. Парк знаходиться у Нью-Йорку, в найпівденнішій частині острова Рузвельта в Іст-рівер біля Манхеттена.

Архітектор помер незабаром після завершення проєктування, а проблеми з фінансуванням заважали будівництву ще 38 років. У 2010-му в рамках планів міської влади щодо розвитку цього району і будівництва нового житла проєкт Кана вирішили реалізувати.

Меморіал відкрили 24 жовтня 2012 року, в центрі встановили бронзовий бюст Рузвельта, створений художником Джо Девідсоном. У парку трикутної форми всі доріжки ведуть до цього пам’ятника і до «Кімнати», як Кан назвав простір за ним. Практично всі поверхні тут виконані з сірого граніту.

Човновий будиночок Фонтана

Човновий будиночок Фонтана Френк Ллойд Райт архітектор
Човновий будиночок Фонтана. Фото: Mpmajewski / Wikimedia Commons

У 1905 році член команди з веслування Університету Вісконсину Кадуорт Бай попросив друга своєї родини, архітектора Френка Ллойда Райта (1867—1959), спроєктувати для команди човновий будиночок на річці Яхара. Так Райт створив проєкт свого першого будинку з пласким дахом. Студенти університету не змогли зібрати кошти на будівництво, тому споруда залишилася тільки у знаменитому портфоліо Райта, яке він узяв із собою в тур Європою, щоб демонструвати свій архітектурний стиль.

У 1990-х проєкт виявили, і незабаром почався збір грошей на його реалізацію. Будівництво профінансували багато організацій і приватні меценати, як, наприклад, Том Фонтана. У 2007 році готову будівлю відкрили в Буффало, штат Нью-Йорк, присвятивши її Чарлі та Марі Фонтана — тренеру Вестсайдського веслувального клубу і його дружині, батькам Тома. Єдиний елінг у портфоліо Райта побудував його учень Тоні Паттнем. Зараз це будинок Вестсайдського веслувального клубу, який можна орендувати як місце для проведення заходів і відвідати з екскурсією.

Громадський і конференц-центр Monona Terrace у Медісоні

човновий будиночок

архітектор френк ллойд райт
Monona Terrace. Фото: Emery / Wikimedia Commons

Місто Медісон, штат Вісконсин, витратило $67 мільйонів на адаптацію та реалізацію проєкту Френка Ллойда Райта через 56 років після його розробки. Архітектор дуже хотів побудувати громадську будівлю у своєму рідному місті, тому вклав у цей задум багато сил. У 1938 році Райт почав проєктувати комплекс з офісами, залами суду, в’язницею і залізничною станцією, але за його життя будівництво так і не почалося. А заплатили архітектору всього $250 в обмін на приблизно 63 тисячі годин робочого часу працівників на проєкті протягом 21 року.

У 1990-му пропозицію Райта вирішили реалізувати. Будівництво центру з виставковою, танцювальною, бенкетною залами, медіацентром і садом на даху завершили в 1997 році. Об’єкт зберіг оригінальний зовнішній вигляд, хоча багатоповерхова конструкція зі сталі та бетону була адаптована Тоні Паттнемом, як і елінг Фонтана. Будівля схожа на інші споруди Райта у стилі органічної архітектури, наприклад на Благовіщенську Грецьку Православну церкву у штаті Вісконсин.

85

38

88
99

Більше матеріалів