17 найкращих сучасних будівель Харкова

Червона цегла — частина індустріальної ідентичності Харкова кінця XIX століття, її використання в нових будівлях органічно вписує їх в історичне середовище вулиці. За розміром вікон та відстані між ними також помітно, що архітектори враховували оточення.

Фасад складається з двох матеріалів — старої цегли та HPL-панелей під дерево. І обидва вони допомагають переосмислити образ Харкова минулого. Більш високу частину втоплено вглиб, за рахунок чого її не видно з протилежного тротуару.

Будинок має два корпуси — цегляний та «дерев’яний». Цегляна частина стоїть на червоній лінії вулиці, нарівні з іншими будівлями. Ритм вікон і висота поверхів із сусідньої старої будівлі «переходять» на нову. Усе це говорить про те, що команда Drozdov & Partners проаналізувала сусідні фасади, вивела «сітку пропорцій» і створила новий об’єкт, спираючись на неї. Високий об’єм зрушений у глибину та облицьований нейтральним матеріалом. Також біля вікон у високій частині є сіро-оливкові вставки. Вони потрібні, щоб додати горизонтальні лінії і таким чином зробити висотний корпус візуально нижчим. А ще це приклад змішаної функції — у такому будинку можна і жити, і працювати. Функція добре розділена за об’ємами: магазини та офіси розташовані в нижній частині, вхід туди прямо з тротуару, а житло — більш відокремлене, у глибині.

Головне, що можна похвалити, — повага до навколишньої забудови і самообмеження авторських амбіцій. Ця будівля точно не намагається кричати «Подивіться, який я молодець!». Про це говорить те, що висотна частина стоїть у глибині та практично непомітна. А нижча дотримується так званої блакитної лінії вулиці — виростає до такої ж висоти, як і сусідні будинки. Цим фасадом автор не тиражує типові для історичної забудови прийоми, а обмежується ритмом вікон: вони розміщені через такі ж проміжки, як вікна в історичних будівлях.

Цей об’єкт не порушив міську атмосферу старої вулиці: та ж цегла, текстура, кладка. Архітектор не випинав себе — і будівля не виглядає зубом, що випав.

Багато хто думає, що в історичному середовищі нова архітектура має бути псевдоісторичною. Але ні, кожна епоха повинна відповідати своєму часу, нічого не наслідувати і нічого не копіювати. При цьому Ave Plaza вписаний у контекст: продумано масштаб, вікна. Будівля за висотою правильно примикає до сусідніх — на їхньому ж рівні.

У будівлі скляний верх та облицьований каменем низ — кам’яна частина продовжує забудову вулиці, а скло не нависає. Перший поверх уздовж людного тротуару заглиблений, захищаючи перехожих від дощу чи палкого сонця, — це говорить про турботу про мешканців міста.

Торговельний центр не виглядає величезним чи громіздким: він стоїть на розі кварталу, обернений високою частиною до вищих будівель і знижується у бік нижчої історичної забудови, тому доречно виглядає з Сумської. Вікна на фасаді добре розміщені щодо одне одного. Оздоблення стін бежевим каменем із вузькими вікнами класно грає на противазі з масштабним склінням і перетинається з оздобленням історичних будинків, які стоять поруч.

Ще один приклад делікатного включення сучасної архітектури до історичної. Цього досягли за рахунок розбивки будівлі на кілька об’ємів та арки на першому поверсі, через яку відкривається краєвид із пагорба.

Приклад здорової сучасної житлової багатоквартирної забудови. Тут стильна архітектура, добрі матеріали, грамотно організовані громадські зони для мешканців: двір, під’їзд. Плюс також у тому, що будівля існує у тому вигляді, як її задумав автор, і не понівечена балконами, утепленням, перебудовами. На жаль, нічого схожого наразі у місті не зводять.

Будинок досить великий, але не виглядає громіздким завдяки тому, що білі блоки приблизно рівні за розміром фасадам будівель з обох боків. Через це старі споруди не здаються крихітними поруч із новою. «Дерев’яний» об’єм трохи заглиблений, він темний і виконує роль фону — так білі блоки виділяються і сприймаються основними. Кольорові деталі дуже лаконічні, відтінки рудих та синіх балконних огорож перегукуються з небом й оздобленням навколишніх об’єктів.

Цікавий варіант використання традиційних форм, завдяки якому немає відчуття нової будівлі, — ринок вдало замикає вулицю Маяковського, ніби стояв там завжди. При цьому за планувальною структурою споруда більше схожа на торговельний центр, а не на ринок. Також віртуозно зроблені конструкції даху, які видно в інтер’єрі.

Основна ідея композиції будівлі — витягнута вісь, уздовж якої розміщені торговельні прилавки. При цьому тут класична схема ринку з кількома входами та виходами — можна пройти через торговельний зал. Головним є вхід з вулиці Трінклера, де великий скляний фронтон перегукується з новобудовами поряд за рахунок скла. Також завдяки йому вдень на ринку хороше природне світло, а вночі освітлена вулиця, з якої видно гарну стелю з металевими конструкціями. Є вертикальні домінанти-вежі — дві з боків від головного входу та чотири по кутах основного об’єму. Вони не просто виділяють вхід і кути, а й функціональні: тут захована велика кількість інженерних систем — вентиляція, водопровід, кондиціювання. Фасад стриманий за кольором, не вибивається із загального контексту. Усередині на першому поверсі класичний торговельний зал, але є і другий поверх — антресоль по периметру. Тут розташовані салони краси, кав’ярні, непродуктові магазини. Це робить ринок живим і популярним не лише вранці у вихідні. Ще цікаво, що споруда частково стоїть на старому фундаменті, — через розміри площі та трамвайні колії поруч її не можна було сильно збільшити. Зате вдалося зробити і зону для пішоходів, і парковку.

Мабуть, можна було зробити і краще, наприклад не змінювати малюнок вікон, але загалом це хороший зразок реновації. Усередині вдалося створити атмосферу, властиву Харкову. І це не стилізація і не щось ретрофільське, а візуалізація того, яким могло бути місто, якби не сталася революція і сталінські репресії. Дизайнери зберегли чавунні колони, стелі, паркет, деталі, та й сам характер споруди. Тут немає нічого нового: перетворення фабрики на громадську будівлю — поширена практика. Об’єкт знаходиться у старих мануфактурних кварталах, і тут що не споруда — перлина, але багато з них у жахливому стані.

Стайні — це проста технологія: можна було зробити ангари та обшити їх сірим профнастилом. Але проєктувальники пішли іншим шляхом і створили також просту, але цікаву архітектуру, додавши акцент у вигляді оздоблення колодами.

Особливість Харкова в тому, що Окружна дорога — це важлива вулиця: через планування міста кожен із нас щонайменше раз на тиждень змушений їздити Окружною. У Європі та Америці вздовж таких напружених трас відкривають центри, що поєднують дозвілля та комерцію, у нас же цей кінний клуб один із перших. Тут якісна архітектура — ​​нічого не хочеться прибирати й додавати. Не витрачено зайвих грошей, будівлі мають відмінні пропорції, зроблені з хороших матеріалів. Клуб повертає втрачене розуміння, що будь-яке середовище має бути класним — неважливо, житловий це будинок, мерія чи стайня.

Стайні за конструкцією схожі на склад — металевий каркас, облицьований сайдинговими панелями з утеплювачем усередині. Збирають його швидко, особливої ​​привабливості він не має і начебто й не повинен. Але архітектори вирішили наголосити на головному фасаді сучасною інтерпретацією зрубу. Ми звикли, що будівлі з колод — це хатинка, руська лазня, а тут колоди в сучасному й зовсім іншому прочитанні. Вони розташовані у три рівні за висотою та на однаковій відстані по горизонталі, а за ними приховані вікна. Увечері колоди підсвічені — завдяки вікнам на них потрапляє приємне тепле світло. Виходи для коней з їхніх стійл також декоровані дерев’яними розсувними дверима, і всі дерев’яні елементи перегукуються один з одним на тлі білих стін.

Будівля з’явилася 17 років тому і досі має актуальний вигляд. Скляний куб формує вітрини, в яких відвідувач ніби виставляє себе на загальний огляд, — тотальне святкування ексгібіціонізму, таке затребуване у 2000-х і актуальне у форматі інстаграму до сьогодні.

Ресторан навіть не можна назвати повноцінною будівлею — це легкий прозорий павільйон, який не перекриває огляд та розчиняється у просторі вулиці. У цьому головна заслуга. Об’єм лаконічний, видно велику увагу до деталей. Кулеподібний другий поверх на момент будівництва здавався революційним для міста, а зараз, як і раніше, виглядає актуально — це говорить про високу якість дизайну.

Ця архітектура була створена з урахуванням конкретної публічної функції та символічно привнесла немісцеву традицію — японський мінімалізм і відкритість. У кафе приємно перебувати, воно має зрозумілий масштаб, функція будівлі теж проста і зрозуміла. Свого часу вона була революційною, тому що в середині нульових не було прийнято демонструвати їжу на вулиці, — а тут автори зробили буквально вуличний театр їжі. Зараз павільйон тимчасово зіпсований зовнішньою рекламою: культура продажу у нас не дуже тонка. Архітектура об’єкта делікатніша і складніша, ніж запит суспільства.

Добре, що будівля невисока, оскільки вона розташована серед приватної забудови. Візуально готель здається нижчим, тому що на останньому поверсі є тераса, огороджена стовпами з таким же оздобленням, що й фасад. Два кольори і два оздоблювальні матеріали — руда цегла і сіра фасадна плитка — добре поєднуються. Цегляна частина за рахунок вікон та отворів не виглядає масивною. Хочеться відзначити й рідкісний для сучасної архітектури прийом — цегляну кладку на фасаді під кутом, щоб урізноманітнити текстуру. Горизонтальні лінії, які при цьому утворилися, теж допомагають зробити будівлю візуально нижчою. Третій колір, темно-зелений, доповнює колір цегли. Уночі готель грамотно підсвічений: тепле світло йде з вікон першого поверху, створюючи ефект вогнища, а акуратне підсвічування по периметру підкреслює верхню частину будівлі. Технічні приміщення заховані й жодним чином не псують готель.

«Протагоніст» — приклад того, як застаріла будівля, яка не має жодної культурної чи естетичної цінності, перетворилася на ефективний публічний простір. Архітекторам вдалося створити барну атмосферу, що розповсюджується за його межі та пожвавлює вулицю. Старе приміщення «розділи», знявши плитку з підлоги та стін і демонтувавши стелі, чим збільшили об’єм. Це проєкт без надмірностей.

Дизайнерам вдалося створити камерний простір, який при цьому відкритий назовні. Раніше тут були вітрини, в яких продавали килими, а тепер це точка тяжіння в місті, тут часто людно — а це показує, що архітектура виконує свою функцію.

Гідний приклад роботи з поверховістю та масштабом в історичній забудові, споруда не псує вулицю, добре вписана за висотою. З плюсів — засклені лоджії й балкони: так мешканці не зможуть змінити зовнішній вигляд фасаду після купівлі квартири, їм уже комфортно. Використано якісні матеріали.

Архітектори провели аналіз існуючої забудови кварталу по обидва боки ЖК — виміряли розміри вікон і відстані між ними, висоту основних частин будівель і врахували це. У результаті споруда перегукується з сусідніми будинками. Її основна видима частина цегляна, саме вона задає висотність об’єкта. Ще один надбудований поверх акуратно відсунули углиб від фасаду, тому немає відчуття громіздкості.

Великий за площею фуд-корт виглядає так, ніби стояв на цьому місці сто років, — а це практично центр. Він ніяк не вплинув на зовнішній вигляд міста, але створив здорову приємну атмосферу — сюди приходить молодь, родини.

Ринок їжі — нова для Харкова типологія, але «7йсклад» хотілося б розглядати у контексті не так архітектури, як урбаністики. Потенціал харківських двориків не розкритий, а цей проєкт дає хороший старт ідеї як такій. Обживання вже існуючих просторів, а не створення нових на порожньому місці — дуже здорова ідея. Місце добре сплановане з погляду доступності та реалізоване мінімальними засобами. Мало дизайну — це, як правило, хороший дизайн. І тут є той мінімум, який є, створює потрібну атмосферу.

Фуд-корт складений із контейнерів, а це означає, що тут немає серйозного фундаменту та архітектура мобільна: можна просто перевезти це все і зібрати в іншому місці, зберігши атмосферу. Контейнери розміщені так, що утворюють внутрішній двір, де є зона тяжіння, свого роду вогнище. Розміри двору не великі й не маленькі, а саме такі, щоб було затишно.

Клініка — приклад раціонального й виваженого підходу до реконструкції. Стара споруда радянських часів, що не становить естетичної та будь-якої культурної цінності, отримує нове життя. Це дуже цілісний проєкт, тут є спадкоємність зовнішньої оболонки й інтер’єрів. Архітектори виявили приховані до цього можливості будівлі — чудові краєвиди на річку з даху. У результаті стара покрівля стала терасою. Особливо вдалим є те, що при дотриманні всіх вимог до проєктування медичних закладів центр не схожий на стерильну лабораторію. Цього досягли за рахунок вибору матеріалів, загального колірного рішення, а також завдяки терасам і балконам. Загалом це дуже делікатна архітектура. Мінімум та простота прийомів, як завжди, дають дуже якісний результат. І зрештою, якщо говорити про сталий розвиток міста, принципів якого варто дотримуватися вже зараз, повернути до життя старе завжди краще, ніж будувати нове. У Харкові надто багато місць, які потребують банального ремонту. Хотілося б, щоб місцева влада приділяла більше уваги не центральним паркам і площам, а налагоджувала життя в менш помітних куточках міста, як цей.

Це хороша реконструкція, яких Харкову бракує. Матеріали використали якісні, деталі виконали добре. Поверхня фасаду трохи шорстка, її хочеться помацати. Теракотовий колір віконних наличників перегукується з кольором цегли, яку історично використовували в цьому районі. Будівля дуже комфортна і людяна: вхід без сходинок, вікна на першому поверсі на рівні очей, невеликі ландшафтні композиції навколо. Це нормальні світові практики, які добре реалізовані; все, що задумано, доведено до кінця. Потенціал місця розкритий максимально, використані всі видові точки з об’єкта та на нього.

Я включив будівлю до списку тому, що архітектура — це не лише форма, матеріали, а й функція — частина міської інфраструктури. Як і в будь-якому українському місті, центр Харкова переповнений автомобілями, а багатоповерхових паркінгів мало, тож це потрібний об’єкт. Щоправда, він стоїть у неправильному місці — в саду Шевченка, де для будівництва вирубали частину парку.

Будівля, яка виконує свою функцію, виглядає непогано. Я внесла її до свого списку, щоб показати, як має виглядати сучасний паркінг. Планування теж чітке і зрозуміле: по периметру стоять машини, а всередині по центру — спіралеподібні підйом та спуск.

Навколо Харкова мало місць, куди можна поїхати на відпочинок, немає великих річок та природних пам’яток. «Малинівка» — один із небагатьох курортних центрів, тому об’єкт важливий для міста. Тут усе просто: дерев’яні будиночки, ресторан із панорамним краєвидом. Дуже мінімалістично, і це добре спрацювало.

У «Малинівці» добре передано традицію дерев’яних будиночків радянських баз відпочинку. При цьому архітектура тут сучасна і ненав’язлива, котеджі органічно вписані у рельєф та у ліс за рахунок розміру, розташування й матеріалів. Усередині будиночки невеликі, але є все необхідне, щоб комфортно відпочивати. Проєктувальники багато уваги приділили деталям, від дверних ручок до стику фанери всередині приміщень, і це підкуповує, приємно торкатися всього. Видно, як реалізовані добрі креслення та прорахунки, — жодних щілин, розбіжностей, неточностей.

Я живу на цій вулиці й хочу зазначити, що реконструкцію проводили дуже акуратно — мешканці не відчули дискомфорту ані під час будівництва, ані від результату. Архітектори змогли зберегти дух вулиці, атмосферу старого міста.

Це якісна реновація. Цегляний фасад був у хорошому стані, і його просто відшліфували у верхній частині та оштукатурили перший поверх, не змінюючи пластику фасаду, не додаючи кричущих елементів. У будинку замінили перекриття та дах — його частково зробили скляним, щоб додатково освітити другий поверх. Вікна замінили, але рами зробили темними, вони не вирізняються, і це виглядає гармонійно. Старі двері відреставрували. У вечірній час ресторан добре підсвічений, світильники не сліплять очі пішоходам, створюють ефект затишної камерної будівлі.

Гарний приклад реконструкції старої будівлі у промисловому районі. Вона може стати центром тяжіння, і тоді по сусідству з’являться ще цікаві місця. У підході до самої реконструкції помітно дбайливе ставлення до спадщини: цеглу зачистили, декор зберегли. У Харкові, в районі Подолу, Гончарівки, багато схожих за стилістикою об’єктів, які потворно надбудовані, перебудовані або просто занепадають.

Приклад коректного ущільнення житлового кварталу зі збереженням дворового простору для мешканців і старих, і нових будинків. Дві овальні вежі, з’єднані переходом, допомагають забезпечити достатню кількість сонячного світла у сусідніх будівлях. І це автоматично робить форму легшою.

Споруда дуже вдало посаджена, її не видно з вулиці, і вона не псує своїм масштабом навколишню забудову.