Як нацист Філіп Джонсон став найважливішою фігурою американської архітектури і чому його спадщину час переглянути

Статуя Христофора Колумба, яка падає зі свого постаменту, ймовірно, стане одним із символів нинішньої епохи. Для України може бути складно усвідомити контекст руху Black Lives Matter у США, але ми теж проходимо через процес перегляду усталених історичних наративів — декомунізацію. При цьому архітектура — середовище досить консервативне і неповоротке. Однак і тут є свої колумби і ті, хто вирішив скинути їх з постаменту.

У грудні 2020 року група американських архітекторів виступила з відкритим листом, в якому закликала прибрати всі публічні згадки імені Філіпа Джонсона. Він — знакова фігура в історії американської та світової архітектури, перший лауреат Прітцкерівської премії — «архітектурного Нобеля». Свого часу Джонсон багато зробив для того, щоб познайомити Америку з модернізмом, перетворити цей стиль на модний і масовий.

Звернення направлено в першу чергу двом адресатам — Гарвардській школі дизайну і Музею сучасного мистецтва (МоМА) в Нью-Йорку. Альма-матер Джонсона досі належить перша будівля, спроєктована архітектором, і до недавнього часу вона офіційно називалася «Будівля дипломної роботи Джонсона». Музей — одна з найбільш впливових культурних інституцій у світі. Тут Філіп заснував архітектурний департамент і курував його до кінця життя, тому відділ досі й носить ім’я Джонсона. Але в біографії архітектора є чимало фактів, які дозволяють ставити під сумнів увесь його авторитет і заслуги.

Джонсон багато зробив для того, щоб познайомити Америку з модернізмом, перетворити цей стиль на модний і масовий.

«Для архітектурних робіт Джонсона знайдеться місце в архівах, однак збереження його імені в титулах і просторах неминуче передбачає, що удостоєний цієї честі є рольовою моделлю для кураторів, адміністраторів, студентів та інших, хто залучений до діяльності цих інституцій», — йдеться в листі.

Соціальна справедливість Філіпа Джонсона

Джонсон народився в 1906 році, після закінчення школи вступив до Гарварду, де вивчав філософію, історію та філологію. Після університету їздив до Європи заради готичної архітектури. Там він і познайомився з роботами європейських модерністів, які задавали тон архітектурній моді Старого світу. Відкривши для себе Вальтера Гропіуса, Ле Корбюзьє і Міса ван дер Рое, Філіп безповоротно захопився сучасною архітектурою. У 1930 році він влаштувався до Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку, де і почав створювати архітектурну колекцію.

У середині 30-х Джонсон зацікавився політикою, особливо ідеями правих. Він познайомився з Чарльзом Кофліном, католицьким проповідником і популярним радіоведучим, який завжди виступав з антикомуністичних і антисемітських позицій. Кофлін не соромився підтримувати режими Гітлера і Муссоліні, вбачаючи в них противагу більшовизму, а революцію в Росії та Велику депресію вважав результатом єврейської змови. Джонсон кинув роботу в музеї та влаштувався журналістом у газету Кофліна «Соціальна справедливість», в якій пастор зазвичай публікував антисемітські та конспірологічні тексти, такі як «Протоколи сіонських мудреців».

У якості журналіста «Соціальної справедливості» Джонсон відвідав з’їзди партії Гітлера в Нюрнберзі. Нацистські шоу з масовими маніфестаціями і факельною ходою вочевидь вразили спецкора, який слав з Німеччини захоплені відгуки. У 1939-му він уже висвітлював вторгнення Німеччини до Польщі, розповідаючи про привітних польських мирних жителів, які радісно зустрічали німецькі танки. У тому ж році Джонсон написав рецензію на Mein Kampf для фашистського журналу The Examiner.

Він висвітлював вторгнення Німеччини до Польщі, розповідаючи про польських жителів, які радісно зустрічали німецькі танки.

Показове спокутування

Але в 1941-му, коли у війну вступили США, Філіп вирішив зректися нацистського минулого, а замість журналістики повністю присвятити себе архітектурі. У Гарвардській школі дизайну Джонсон вивчав її під керівництвом двох викладачів з Баухауса, які втекли до Сполучених Штатів від нацизму, — Вальтера Гропіуса і Марселя Брейєра. Ба більше, Джонсон заснував у навчальному закладі антифашистську лігу, і в результаті йому навіть не висунули жодних звинувачень, тоді як багато його однодумців були засуджені. У Філіпа ж усе складалося чудово, зі зростанням у США популярності нового архітектурного стилю, модернізму, він досить швидко став затребуваним архітектором.

При цьому його нацистське минуле ніколи не було особливою ​​таємницею. У 1956 році, намагаючись обілити свій імідж, Джонсон безкоштовно спроєктував синагогу для єврейської громади Кнезес Тіферет Ізраїль у штаті Нью-Йорк. Біограф архітектора Франц Шульце прямо називав цей вчинок «практичним», орієнтованим на прихильність потенційних замовників — великих бізнесменів єврейського походження.

Лаконічний і стильний дизайн культової будівлі прекрасно виглядав в архітектурних каталогах, проте в реальності вона виявилася незатишною. По суті, Джонсон спроєктував гігантський зал із бетону: споруда вміщала всіх охочих на релігійні свята, проте у звичайні дні була занадто холодною та порожньою для молитви й інтимного спілкування з Богом. Щоб не вступати в конфлікт з архітектором, єврейська громада не наважувалася вносити зміни в дизайн. Але після смерті Джонсона у 2005 році Кнезес Тіферет Ізраїль оголосила про реконструкцію будівлі, щоб краще пристосувати її до своїх потреб.

Джонсон коментував захоплення нацизмом кажучи, що він «не знаходить виправдань для такої дурості, але не знає, як спокутувати провину». В інтерв’ю Францу Шульце він пояснював свою пристрасть естетичною складовою ідеології, а не симпатією до неї самої. «Неможливо не захопитися цим, маршами з піснями, крещендо і кульмінацією всього, коли Гітлер виходить, щоб звернутися до натовпу», — зазначав він, а також додавав, що «був збуджений виглядом білявих хлопців у чорній шкірі». В іншому інтерв’ю Джонсон зізнавався, що ідея спроєктувати будівлю для Гітлера «спокусила б кого завгодно».

Пасаж про хлопців з’явився у спогадах архітектора не випадково: Джонсон був геєм. На публічний камінг-аут він наважився тільки в 1993-му, у вісімдесят сім. Сорок років він прожив у союзі з одним чоловіком — Девідом Уїтні, галеристом і арт-критиком, який помер через п’ять місяців після смерті архітектора.

Естетика квір-нацизму

Зв’язки з нацизмом в юності — не єдине, що обурює підписантів відкритого звернення. Його автори акцентують увагу на тому, що за роки кураторства Джонсона Музей сучасного мистецтва накопичив солідну архітектурну колекцію, з якої тільки один невеликий скетч належить чорношкірому архітекторові, особистому знайомому Філіпа. Джонсон був одним із тих, хто збудував такий структурний расизм в американській архітектурній галузі, що навіть зараз, відзначають автори листа, тільки 2% з ліцензованих архітекторів у США — темношкірі.

Джонсон був одним із тих, хто збудував структурний расизм в американській архітектурній галузі.

Наприкінці лютого в МоМА якраз повинна відкритися виставка «Реконструкції: архітектура і приналежність до чорної раси (в оригінальній назві використовується іменник blackness, який у широкому розумінні характеризує спільноту чорних американців. — Прим. ред.) в Америці», присвячена впливу архітектури та міських просторів на життя небілих у США за часів расової сегрегації. З десяти архітекторів, які беруть участь у виставці, вісім підписали звернення. Також серед підписантів — професорка архітектури з Університету Колумбії Мейбел Вілсон, яка є одним із кураторів виставки. Музею доведеться реагувати, щоб не допустити більш серйозного скандалу. Куратор департаменту архітектури установи Мартіно Стерлі заявив: «Я і музей сприймаємо цю проблему дуже серйозно та активно досліджуємо всю доступну інформацію».

Тим часом у Гарварді вже відреагували на прохання авторів листа, і будівля, спроєктована Джонсоном для дипломної роботи, більше не носить його ім’я.

Проте чи так уже впливають особисті політичні погляди архітектора на його роботи? Основними замовниками Джонсона були великі бізнесмени, для яких він будував офісні хмарочоси. Ближче до заходу кар’єри його творчість поступово еволюціонувала у постмодернізм, а створені Джонсоном будівлі все більше ставали схожими на сучасні замки, неприступні цитаделі нової аристократії — корпорацій. До слова, серед його іменитих клієнтів був і Дональд Трамп. Девелоперські проєкти Трампа в Нью-Йорку, створені у співпраці з Джонсоном й іншими архітекторами, згодом були розкритиковані за несмак і недбале ставлення до історичного вигляду міста.

Аарон Бетські, директор Школи архітектури в Технологічному університеті Вірджинії, вважає, що на роботи Джонсона вплинули не тільки його політичні погляди, а й сексуальні уподобання. «Він був Великим Кемп-Квіром, у якого завжди напоготові була іронічна ремарка і який був щасливий використовувати образи, сильні саме тим, що вони були злими. Він був зачарований поєднанням порядку, болю та насолоди і готовий був продавати це в найбільш обурливій манері.

Іншими словами, захоплення Джонсона нацизмом було глибоко переплетено з його квірністю, і великі жести його постмодерністського періоду легко зрозуміти — Республіканський банк у Далласі або будівля AT&T у Нью-Йорку зчитуються як квір-версії фашистської естетики. Навіть „Скляний будинок“ з його навмисною відвертістю, яка контрастує із захованою в бункер „секс-печерою“, — все це пахне садомазо-нацизмом».

Джонсон досі є однією з найбільших фігур американської архітектури: його роботами захоплюються, студенти вивчають його проєкти, а до резиденції в Коннектикуті все так же їдуть туристи. Він безумовно залишиться в історії архітектури, його спадщина дуже широка, щоб автор був повністю забутий. Однак прикладом для наслідування серед нових поколінь він уже навряд чи стане.