Кіно

А сам не схиб: «Рука Бога» Соррентіно як сеанс психотерапії

Після «Оскара» за «Велику красу», серіалів «Молодий папа» і «Новий папа» Соррентіно опинився серед тих представників індустрії, яким, здається, можна вже все. І він вважав за краще зняти кіно про себе та для себе. Аксінья Куріна розповідає, чому драматична історія «Рука Бога» справді найбільше потрібна саме режисерові.

Робить Паоло Соррентіно фільми або змінює кінематограф, колись вирішать історики кіно — велике бачиться на відстані. Але з моменту виходу «Дивовижного» (2008 рік), байопіка про італійського політика Джуліо Андреотті, стало очевидним, що Соррентіно — видатний художник. Експериментуючи та залишаючись представником авторського кіно, він щоразу знаходить шлях до широкої публіки.

Його нова картина «Рука Бога» теж подолала цей шлях: після участі у Венеційському кінофестивалі вона вийшла на Netflix. І стрічка залишить привід для цікавих інтерпретацій уже не лише історикам кіно, а й психологам — в її основі автобіографічна історія.

Дія відбувається у 80-х, перед нами благополучне неаполітанське сімейство. Усі персонажі винятково колоритні: вони відчайдушно жартують, пристрасно сваряться, випромінюють вітальність, за якою ховається чорна меланхолія. Одне слово, автор виправдовує очікування як шанувальників італійського півдня, так і його злостивців, для яких тут дуже галасливо, брудно, весело. І звісно, корупційно.

Автор виправдовує очікування як шанувальників італійського півдня, так і його злостивців, для яких тут дуже шумно, брудно, весело.

Рука Бога Паоло Соррентино

Режисер П’єр Паоло Пазоліні, цитуючи філософа Бенедетто Кроче, зазначив, що неможливо бути італійцем і не бути католиком. У «Руці Бога» на першому місці інший релігійний культ, швидше язичницький, — футбол. Для героїв фільму перехід Дієго Марадони до клубу «Наполі» — явлення живого бога. Власне, сама назва стрічки відсилає до обурливого порушення правил, яке харизматичний Марадона виправдовував втручанням «божественної руки». У Соррентіно особливе ставлення до Марадони: у картині «Молодість» той постає у вигляді бога втомленого, ледь живого. Тут же футбольний ідол усе ще на п’єдесталі, от тільки рука Бога торкається не лише його.

Неможливо бути італійцем і не бути католиком. У «Руці Бога» на першому місці інший культ, швидше язичницький, — футбол.

Головний герой, очима якого ми дивимося на світ, — сам автор фільму, коханий і люблячий син, брат та племінник. Це підліток, але він не бунтує, а перебуває в розгубленості, стоячи на порозі дорослого життя. І його ініціація у цей дорослий світ виявиться навіть надто жорстокою.

Той, хто чекає від стрічки сяйва «Молодості», почуватиметься обділеним. Краса тут теж є, але швидше лякаюче барочна. Наприклад, вона з’явиться у вигляді жінки з психічним розладом.

Шанувальники політичного та соціального кіно, що ностальгують за добою неореалізму, теж будуть розчаровані. «Рука Бога» — скромна чарівність італійської буржуазії. І немає жодної іронії в цих словах: приємно спостерігати за побутом середнього класу, який відчуває впевненість у завтрашньому дні.

Ті, хто бачить у Соррентіно головного спадкоємця Фелліні, яким він був оголошений після тріумфу «Великої краси», теж навряд чи відчують піднесення. Хоча картина населена цілком фелінівськими персонажами, характером вони недотягують.

Рука Бога Паоло Соррентино

Якось кінокритик і режисер Франсуа Трюффо лаконічно пояснив суть кіно: фільм подібний до циркової вистави. У Соррентіно, який заново відкрив цю формулу, у випадку з «Рукою Бога» вона дала збій, а все тому, що стрічка стала інструментом психотерапії. Робота з власним травматичним досвідом, можливо, допоможе автору завершити процес горювання, але творчим успіхом подібну картину не назвуть. Відчуття від фільму таке, ніби його знімав той невпевнений підліток, що дивиться на нас з екрана.

У художньому відношенні «Рука Бога» — нагадування, що уява не має меж, проте у кіно вони є. Це грубе мистецтво, тут характеру, щоб бути вираженим, потрібні дії, а складносурядні переливи емоцій та почуттів — територія літератури й музики. Гонитва за щирістю підкуповує, але обертається тривіальністю. Перетворити спогад про втрачений рай на хорошу циркову виставу не під силу навіть Паоло Соррентіно.


Фото: Netflix / Courtesy Everett Collection

263

41

64
283

Більше матеріалів