Музика

Пісні з полів: Що таке філдрекординг і як він допомагає чути музику там, де її немає

Забратися куди-небудь в ліс і записати там спів птахів або шум вітру може бути цікаво не тільки орнітологу або любителю природи, а й музиканту. Польові записи вже стали частиною мистецтва, і вони давно не тільки, власне, про поля, а й про будь-які звуки, які нас оточують. Вухо здатне щось пропустити, а ось мікрофон — навряд чи. Електронна артистка Катерина Кострова розповідає, як філдрекординг мігрував із науки в мистецтво, що конкретно означає «конкретна музика» і навіщо сучасні виконавці записують, як тануть льодовики і шумить метро.

До другої половини XIX століття звук залишався чимось невловимим, таким, що існує тільки в конкретний момент. Одна з перших спроб «зловити» його за допомогою технологій — запис людського голосу, зроблений французьким винахідником Едуардом-Леоном Скоттом де Мартенвілем у 1860 році. Для цього він використовував фоноавтограф, який сам і придумав. Винахід записав на папері 20 секунд звукових коливань — приспів пісні Au Clair de la Lune. Однак відтворити спів пристрій був нездатний, тож реально почути запис змогли набагато пізніше.

Першим приладом, який не тільки записував музику, але вже і відтворював, став фонограф Томаса Едісона. У 1889 році Людвіг Карл Кох уперше зафіксував на такий восковий циліндричний рекордер звук природи — спів білопоясничного шама-дрозда. Майбутньому біологу тоді було всього 8 років. Надалі те, що хлопчик зробив, найімовірніше, заради забави, набуло цінності для багатьох галузей науки, а потім і мистецтва.

Людвіг Карл Кох уперше зафіксував на рекордер звук природи — спів дрозда. Майбутньому біологу тоді було всього 8 років.

Навіщо потрібні польові записи

Термін «філдрекординг» (польові записи) сам же себе і пояснює: щоб почути, наприклад, спів якого-небудь рідкісного птаха, потрібно було буквально вийти в поле, ліс, до річки тощо. Техніки польових записів багато в чому сформувалися завдяки тісній співпраці орнітологів, натуралістів-аматорів, звукоінженерів, радіомовників і, звичайно ж, музикантів. Запис звуків дикої природи і ландшафтів дозволив вивчити поведінку багатьох тварин, спостерігати за змінами клімату і рівнем шумового забруднення.

Увесь цей матеріал із часом почали збирати в бібліотеки, якими міг скористатися хто завгодно для будь-якої мети, чи то наукова робота, чи то творчість або бізнес. Перший такий звуковий архів створили у студіях BBC у 1936 році. Велика частина записів, що там зберігаються, була зроблена для використання у програмі того ж Людвіга Коха, який став відомим зоологом.

Ще одна найбільша звукова бібліотека — British Library Sound Archive (BLSA), де є й етнографічні аудіозаписи, і звуки з різних куточків світу, і авангардна музика 1960-х. Зараз у цьому зібранні більше 6 мільйонів записів, багато з яких доступні для прослуховування на сайті BLSA. Цей звуковий матеріал дозволяє досліджувати різні культурні й музичні традиції та зв’язки між ними. Крім того, іноді це документація тих явищ і звичаїв, яких більше не існує, що є цінним для науки. Подібні до BLSA і BBC Sound Effects Archive бібліотеки дають можливість не тільки вивчати історію та зберігати звукові відбитки минулого, а й простежувати розвиток нових музичних жанрів.

Як філдрекординг потрапив у музику

У 1949 році французький радіотехнік П’єр Шеффер, який мав пристрасть до музики, познайомився з композитором і перкусіоністом П’єром Анрі. Шеффер активно експериментував із записом звуків за допомогою фоногенів, грамофонів та іншого доступного тоді устаткування і робив із цього музику. Разом з Анрі вони стали вивчати і створювати електроакустичні композиції на студії Французького радіо.

Так народився абсолютно новий напрямок у цьому мистецтві — musique concréte, або «конкретна музика», яку створювали з будь-яких записаних звуків незалежно від їхнього походження. Основна її ідея полягала в тому, щоб перетворити запис на звуковий об’єкт, який існував би вже поза контекстом людського сприйняття і своєї природи.

пристрої для обробки звуку

Експериментуючи з передовими на той час технологіями, П’єр Шеффер захопився роботою з плівками. У результаті його студійних дослідів виникло поняття семплінгу. Основні принципи семплування, сформульовані й використовувані Шеффером на початку 1950-х, практично не змінилися до сьогоднішнього дня, тільки завдяки діджиталізації процес став набагато простішим. Шеффер нарізав шматочки з різних записів, потім склеював їх, зациклював, програвав у зворотний бік і проводив безліч інших маніпуляцій, створюючи таким чином нові химерні звуки, тембри й ритмічні конструкції.

Схожий досвід несподіваного виявлення музичності у непривабливих шумових звуках описує Михайло Балог, він же MANU — музикант, засновник і викладач львівської школи сучасної музики Vedel School. На його думку, семплінг і філдрекординг розширюють інструментарій сучасного артиста, тож ніхто вже напевно не може сказати, де починається музика. «Одного разу на воркшопі ми полювали за різними звуками в горах, — згадує він. — На одній із локацій, де дах будинку покривали смолою, працював насос, що видає, м’яко кажучи, не дуже приємний звук. Усі кинулися геть у пошуках тиші та звуків природного середовища, а я заради інтересу все ж записав кілька хвилин цього огидного звуку. Пізніше у студії я з подивом виявив, що найбільший інтерес викликає у мене саме цей неприємний, металевий звук. Використовуючи різні ефекти, я перетворив його на дрон, дуже схожий на звук індійської тампури, і використав в одному зі своїх треків».

«Найбільший інтерес викликає у мене саме цей неприємний, металевий звук».

безперервний однотонний звук або музичний жанр, в основі якого якраз такий тягучий монотонний звук

Наведений приклад говорить про те, що, навіть записуючи випадкові звуки, часом не найприємніші або зовсім невиразні, можна відшукати щось дивовижне. Це і робить польові записи джерелом натхнення для багатьох музикантів.

Як розвивався філдрекординг

Поява якісного звукозаписувального обладнання дала можливість музикантам отримати максимально цілісну й об’єктивну картину досліджуваного звукового простору. У книзі Noise, Water, Meat історик Дуглас Кан підкреслює принципово нову для часу винаходу фонографа особливість цього пристрою — чути все. На відміну від людей, на чий фокус слухання впливає безліч психологічних і фізіологічних чинників, мікрофони і записуюче обладнання фіксують звук у залежності виключно від власних технічних характеристик.

У свою чергу музика, створена на основі польових записів, уже показує нам певні аспекти навколишнього світу, на які вирішив звернути увагу автор. Ось, наприклад, «польовий» альбом Такера Мартіна Brokenhearted Dragonflies: Insect Electronica From Southeast Asia, де використані звуки комах Лаосу, Таїланду і М’янми.

«Коли ми говоримо про музику, не варто забувати, що ми завжди маємо справу зі сприйняттям живих істот. А воно схильне змінюватися в залежності від нашого внутрішнього стану. Прослуховуючи один і той самий фрагмент, збираючи семпли як у калейдоскопі, намагаючись висловити себе через звук і помацати світ через вухо, ми неодмінно натрапляємо на пригоди. Саме тому ми займаємося музикою», — зазначає Михайло Балог.

Оскільки мікрофон набагато чутливіший за вухо і може бути розташований навіть у недоступних людині місцях, на записі ми чуємо те, чого за нормальних обставин ніколи б не змогли. Наприклад, альбом Яни Віндерен Energy Field записаний усередині льодовикових тріщин, на фьордах і в океанських глибинах.

Альбом Energy Field записаний усередині льодовикових тріщин, на фьордах і в океанських глибинах.

Арсенал нинішніх артистів, які використовують філдрекординг, значно ширший за той, що був у піонерів цієї практики, а тому і музика з польовими записами стала набагато різноманітнішою і більш насиченою. Музикантка, кінокомпозиторка і саунд-артистка Анна Хвиль також говорить про значущість нових технічних можливостей і методик звукозапису для реалізації творчих ідей: «Завдяки технічній різноманітності ми можемо записати звуки, яких не існує або які недоступні людському вуху. Як синтез дозволяє створити звук, якого ще не було в історії музики, так і польові записи дають інструменти для експериментів».

Що можна зробити з польовими записами

Філдрекординг став частиною креативного процесу для багатьох артистів якраз тому, що технології дозволяють використовувати польові записи не тільки в їхньому оригінальному вигляді, але й усіляко їх обробляти, семплувати, накладати один на одного тощо. Звуки навколишнього простору активно використовують у медіа- та саунд-арті, бінауральній музиці, а ще в саундтреках до ігор і фільмів.

Коли в одне вухо через навушник подають звук однієї частоти, а в інше вухо — іншої, через звукову ілюзію мозок може чути звук, якого насправді не існує.

Так, українські композитори Олег Шпудейко та Олексій Шмурак придумали проєкт «Підслуханий музей. Пейзаж», в якому вони «озвучують» картини пейзажної зали Національного художнього музею. Безліч відомих музикантів, таких як Рюїті Сакамото і Джейкоб Кіркегор, записують звуки льодовиків, лісів і рідкісних тварин для своїх проєктів, що досліджують теми зміни клімату та впливу людини на навколишнє середовище.

Наприклад, альбом Джейкоба Кіркегора Eldfjall зібраний із геотермальних записів вібрацій Землі, які відображають вулканічну активність в Ісландії:

А це композиція Рюїті Сакамото про льодовик, що тане в результаті глобального потепління:

«У сучасній музиці і саунд-арті філдрекординг використовують у різні способи. Мені, наприклад, цікаво працювати зі звуковими палітрами конкретних місць і переосмислювати їх, створюючи сюрреалістичні композиції, — розповідає Анна Хвиль. — Я намагаюся проводити багато часу на локації, щоб прислухатися і пошарово фіксувати її звуковий ландшафт, грати зі знайденими предметами, — це свого роду звукова археологія. А потім у студії я працюю з цим матеріалом уже як із музичним, іноді сильно обробляючи його, а іноді й зовсім ні».

Ось саундскейпи київського метро, ​​записані Анею:

звукові ландшафти

У наш час польові записи — це вже далеко не тільки про птахів і тварин, хоча сучасні засоби обробки звуку дозволяють навіть із солов’їного співу зробити глітчевий нойз і багато музикантів використовують філдрекординг саме так — спотворюючи вихідний звук до невпізнання. Інші вважають за краще залишатися вірними традиційному «польовому» звучанню, фактично імітуючи у своїй музиці живу природу, а іноді й зовсім залишаючи записані саундскейпи у їхньому первозданному вигляді.

Польові записи — це вже далеко не тільки про птахів і тварин, хоча навіть із солов’їного співу можна зробити глітчевий нойз.

Навіщо це потрібно

Філдрекординг — явище не нове, але методи створення та застосування польових записів продовжують розвиватися не тільки завдяки технологічному прогресу, але і змінам самого звукового простору, в якому ми живемо. У світі, де шум цивілізації практично не залишає місця тиші, неможливо не переосмислювати аудіальну інформацію та способи її сприйняття. Саме філдрекординг, який досліджує шум, допомагає боротися з тотальним шумовим забрудненням.

Запис звуків оточення дає можливість заглибитися в якусь конкретну атмосферу, почути ледь помітні деталі, які роблять те чи інше місце особливим, відчути його по-справжньому і сприйняти в усій повноті. Так, проєкт RIVERSSSOUNDS, співкураторкою якого була Анна Хвиль, фокусувався на саундскейпах річок Європи. Шістнадцять саунд-артистів досліджували водойми у своїх містах і створювали із записів інтерактивні композиції. Ось, наприклад, робота однієї з учасниць резиденції, NFNR, присвячена звуковому ландшафту річки Нивка в Києві.

Філдрекординг допомагає розширити межі сприйняття, навчитися розрізняти більше звуків навколо і чути музику навіть там, де її немає. Для цього не потрібно бути наділеним винятковим слухом, мати складне устаткування або володіти якимись хитромудрими когнітивними техніками — для початку може бути досить і простого диктофона. «Для мене польові записи стали додатковою музичною освітою і допомогли розвинути сприйняття нюансів звуку. Аудіальний світ навколо багатий на унікальні ритмічні патерни, тембри, текстури, композиційні ходи. Увага на слуханні дозволяє заглибитися в це багатство і розширити власний спектр чутливості», — каже Хвиль.

Зрештою, де б ми не знаходилися, нас завжди оточують звуки. Вони можуть бути м’якими або різкими, тихими або гучними, передбачуваними або несподіваними, але вони точно будуть. Вслухаючись у ці звуки, записуючи їх і перетворюючи на музику, ми так чи інакше займаємося творенням, навіть якщо результат не почує ніхто інший.


Фото на обкладинці: Wikimedia Commons

1 993

105

103
12

Більше матеріалів