Музика

Говорить Київ: Як звучать знакові місця міста

Проєкт українського саунд-дизайнера Тихона Левченка дозволяє почути Батьківщину-мати, покинутий автобусний парк № 7 чи Києво-Печерську лавру не виходячи з дому. Bird in Flight пояснює, як це можливо і навіщо взагалі потрібно.

Звук завжди існує у певному просторі, який неминуче на нього впливає. Так, мелодія, зіграна в соборі Паризької Богоматері, сильно відрізнятиметься за звучанням від неї ж, але виконаної вже в підземній печері.

Реверберація — це те, що ми чуємо після затихання самого джерела звуку, тобто відлуння, яке виникає, коли звук відбивається від поверхонь або об’єктів. І що більше таких відбивань, то більше виражена реверберація, що менше — то чистіший звук. Ефект може не тільки допомогти розкрити нові грані музичного твору, але й спотворити звучання настільки, що початковий задум автора загубиться через занадто сильну луну.

Акустика істотно впливає на звук та його сприйняття, і саме це робить простір цікавим із музичної точки зору. Архітектори, дизайнери та інженери-акустики давно використовують такі знання, щоб створювати концертні зали, стадіони, собори та різноманітні публічні майданчики, де звук має поширюватися певним чином. За цими природними «налаштуваннями» реверберації і полював київський композитор та саунд-дизайнер Тихін Левченко, працюючи над своїм проєктом «Луни Києва».

Левченко записав звучання знакових місць столиці, щоб показати їхню унікальність не лише з історичної чи візуальної, а й з аудіальної точки зору. Підсумком проєкту стала підбірка пресетів з луною Батьківщини-матері, вестибюля станції метро «Золоті ворота», «Мистецького арсеналу», Миколаївського костелу, Андріївської церкви, Національної опери, Маріїнського палацу, Софії Київської, Володимирського собору, автобусного парку № 7 та Бессарабського ринку.

Пресет — це, по суті, збережені налаштування, заздалегідь задані параметри інструментів, ефектів або мідіпристроїв. У випадку з реверберацією встановлюють область та інтенсивність розповсюдження ефекту (high-pass та low-pass), швидкість його згасання (decay), амплітуду і щільність відображень (diffuse та density), розмір віртуального простору (size) та багато інших характеристик. Тобто за допомогою конкретного пресета можна змусити свою мелодію звучати так, ніби вона була зіграна, наприклад, у «Мистецькому арсеналі».

У цьому відео Тихін наочно показав, як змінюється звучання однієї мелодії в залежності від пресета, налаштованого на певну локацію.

Тихін Левченко

Композитор та саунд-дизайнер. Живе у Києві.

— На одній із виставок у «Мистецькому арсеналі» наприкінці експозиції був величезний портрет Джімі Гендрікса, метрів п’ять заввишки, та гітара. Напис на стіні запрошував пограти на ній, що я і вирішив зробити, знявши це на відео. Хотів такою музикою озвучити майбутній ролик про виставку. Але не встиг я до пуття взяти гітару, як до мене підбіг охоронець і заборонив грати. Каже: «Там же написано „ущипни“, а не „грай“». Одне слово, бюрократія в чистому вигляді. Мене це якось по-дитячому зачепило.

Хоча вщипнути я все ж таки встиг — і почув луну, яку зазвичай почути неможливо, адже люди на виставках намагаються говорити тихо. Якщо ж відвідувачів багато, то, знову ж таки, неможливо почути в загальному шумі хвіст реверберації від якогось єдиного сплеску. Я до цього моменту вже знав про технологію конволюційної реверберації, завдяки якій можна робити свого роду акустичні зліпки приміщень, але тільки тоді я зрозумів справжню цінність подібної можливості. Загалом, жодного ролика з виставки у мене не вийшло, зате тепер є відео про те, як звучать найзнаковіші місця Києва, і луну цих місць можна використовувати будь-кому.

Я почув луну, яку зазвичай почути неможливо, адже люди на виставках намагаються говорити тихо.

«Арсенал», звісно, ​​став першим та обов’язковим пунктом списку. А далі я відштовхувався від того, що бачу довкола себе. Щоразу, проїжджаючи мостом Патона, я бачив Батьківщину-мати і вирішив, що вона може замінити собою пластинчасту і пружинну реверберацію.

Праворуч від монумента знаходиться Лавра, і я розумів, що вона повинна бути у списку, якщо її навіть малюють на іконках у метро. Це я, до речі, дізнався, коли спустився записувати саме метро — теж важливий кластер життя міста, де часто грають музиканти. Далі я міркував, що метро так само важливе для міста, як, наприклад, ринки, а найвідоміший ринок Києва — Бессарабський.

Храми обирав із тих, які швидко спали на думку, а отже, вони швидко спадуть на думку й іншим людям, які бували у столиці або живуть тут. Тому у списку і Андріївська церква, і Миколаївський костел, і Володимирський собор, і Софія. Плюс вони всі різних розмірів, що підвищує різноманітність київської луни для музикантів.

пластинчастий ревербатор є металевим листом, схожим на ті, що зазвичай використовують у театрі для створення ефекту громового удару

цей ефект часто застосовували у 1960-х у популярному на той час музичному напрямку серф-музика (сирий «брудний» рок-саунд)

lavra
andreevskaya

Під мене ніякі локації не зачиняли, зазвичай я пропонував приїхати до початку або після закінчення роботи, щоб була мінімальна кількість шуму. Не скрізь це виявлялося можливим, тому в метро я чекав, поки вимкнуть хоча б один із двох ескалаторів. І поспішав записати відгук на імпульс, поки мене не прогнали звідти люди, які не стали розбиратися у дозволах і допусках. Така сама історія була в Маріїнському — одні дозволили, інші нічого не знали про це. Але процес запису досить швидкий, тож я все встигав.

Тобто основні складнощі були бюрократичні й виникали там, де я не бачив, до кого звертаюся, не міг пояснити, чому це важливо та цікаво. А там, де був прямий зв’язок, пускали, проводжали, допомагали без проблем. До напівзанедбаного парку № 7 вдалося увійти і без перепустки.

У метро я чекав, поки вимкнуть хоча б один із двох ескалаторів. І поспішав зробити запис, доки мене не прогнали.

Тепер мені надсилають свої варіанти локацій для запису реверберації, та я й сам став уважніше прислухатися до місць, де буваю. Гадаю, у майбутньому відштовхуватимуся від художніх завдань проєктів, для яких можна записати не лише потрібні шуми чи музичні інструменти, а й луну приміщень. Адже технологія досить проста, багато хто про неї просто не знав — потрібні тільки колонка і рекордер.

Знайомий кінематографіст розповів, що на зйомках в унікальній локації тепер запише додатково реверберацію, щоб потім накласти її на переозвучений діалог героїв фільму. Радий, що не лише записані мною варіанти луни Києва живуть, а й сама ідея.

Луна в певному сенсі твій партнер: ти зіграв ноту, а приміщення тобі відповіло.

Свої пресети я вирішив розповсюджувати безкоштовно. І тепер, якщо музикант захоче використати, наприклад, церковну реверберацію, йому не потрібно брати луну якогось собору Паризької Богоматері, а можна використати луну того храму, який він бачить постійно, який будували його пращури, до якого він, можливо, ходить. Можна навіть уявляти себе у цих приміщеннях, візуалізовувати. Творчість — це від початку порожнеча, і лише асоціації народжують нові думки. Луна в певному сенсі твій партнер: ти зіграв ноту, а приміщення тобі відповіло. А з реверберацією будь-яка музика звучить крутіше, головне — не переборщити.

Як ще звучить місто

Цінність проєкту Тихона Левченка і подібних полягає не тільки й не стільки у тому, що тепер будь-хто може відтворити атмосферу Софійського собору або Маріїнського палацу у своїх треках. Його пресети — фактично історична документація звучання цих місць, які самі по собі не вічні. Будинки та локації постійно змінюються або руйнуються з різних причин. Але завдяки подібним пресетам можна закарбувати акустику того чи іншого місця і продовжувати працювати з нею навіть тоді, коли воно перестане існувати.

Проте музиканти можуть використовувати простір не тільки як щось, що впливає на звуки ззовні, а й як саме джерело звуків. Один із прикладів такої роботи з шумами різних просторів — локальний проєкт 2020 року «Під напругою» українського медіахудожника Тимофія Максименка.

Його метою було дослідження шумового простору Києва та створення з певних звуків, що виникають в обраних локаціях, свого роду аудіоперформансу. У ньому взяли участь українські музиканти Станіслав Толкачов, Friedensreich, Synthkey та Андрій Кириченко.

Артисти працювали з простором у два етапи: спочатку зчитували звуки у самому середовищі разом з усіма його особливостями, а потім обробляли їх додатковими ефектами, включаючи ту ж реверберацію. У результаті сам міський шум став інструментом, а простір створювали музиканти. Андрій Кириченко, наприклад, писав музику з шуму витяжки в одній із арок на Бессарабській площі.

Андрій Кириченко

Український електронний музикант, організатор фестивалю Next Sound. Живе у Києві.

— Можливо, всі вже багато разів чули цю фразу, але обмеження стимулюють креативність. Для мене вони часто є тією самою іскрою, з якої спалахує полум’я творчості. Створювати весь цей музичний сюжет було так само, як варити кашу з сокири, в якій з інгредієнтів справді лише сокира. Ідеї ​​Джона Кейджа про те, що все навколо нас є музика, практики Поліни Оліверос про уважне слухання (Deep Listening) та акустична усвідомленість допомагають і дають дозвіл на подібні експерименти.

Створювати цей музичний сюжет було так само, як варити кашу з сокири, в якій з інгредієнтів справді лише сокира.

Виступ у рамках проєкту — по суті, це було семплювання звуку витяжки у прямому ефірі, пропускання її через різні ефекти та записування цих уривків на вісім окремих шарів. Далі шари, кожен по-своєму, змінювалися за висотою звуку та гучності, у них з’являвся власний ритмічний малюнок, який доповнював усю композицію.

Ми розташували мікрофон усередині самої витяжки. Мені здається, що в трубі, через яку виходило повітря, одна з металевих деталей була погано закріплена і час від часу брязкотіла. Це додавало цікаві призвуки до монотонного та досить нудного основного звуку витяжки й суттєво вплинуло на динаміку виступу.

один із найвпливовіших американських композиторів ХХ століття, відомий насамперед тричастинним твором «4′33″» 1952 року, під час виконання якого не грається жоден звук

американська композиторка і дослідниця звуку, важлива представниця електронної та експериментальної музики XX століття


Усі фото надані Тихоном Левченком

4 485

68

55
141

Більше матеріалів