Інструкція до небезпеки
Фотограф із Москви. Вивчав фотографію в Кемеровському інституті культури. З 2016 року працює над персональними проєктами, в яких знімає самого себе. Лауреат International Photography Grant, IPA, Wellcome Photography Prize, Gomma Grant, Kuala Lumpur International Photoawards, «Серебряная камера».
— З березня 2020 року ми з дружиною основну частину часу проводимо вдома, в єдиному безпечному місці. Якийсь період у Москві можна було виходити на вулицю тільки за цифровими перепустками. Їх згодом скасували, але віддалена робота залишилася, а я опинився без засобів до існування. Роботи не було пів року, заощадження танули з кожним днем, тож довелося навіть з’їхати в більш дешеву квартиру. Там я зняв фотоісторію про те, як страх і невпевненість стали нашими постійними супутниками.
На ідею мене наштовхнули інструкції з безпеки в літаках. Ще кілька років тому я почав боятися літати, вивчаючи ці інструкції. Невдовзі я з’ясував, що існує безліч різних посібників, які дають рекомендації про те, що робити, якщо щось піде не так. Я вирішив перезняти повторювані сюжети, тобто зробити фотографії за мотивами ілюстрацій із цих інструкцій. Але в підсумку використав тільки один образ — людини з променями з очей, наче вона герой фантастичного фільму, який дивиться в ілюмінатор. При цьому назва серії — Safety cards — залишилася.
Не так давно я летів літаком, і мені вже було зовсім не страшно, адже яка різниця, коли це все ж станеться. У нашому світі інструкцій усе одно все завжди йде шкереберть: грабіжники вдираються до квартири, будинок руйнує землетрус, літак падає у воду — небезпека чатує за кожним рогом. Я прочитав сотні посібників з безпеки, і всі вони описують жахливий світ, сповнений небезпек і параной. І в цьому світі завжди потрібно бути пильним: не сидіти в ресторані близько до виходу, не рухатися, якщо ви поранені, обов’язково замикати вхідні двері. Щоб вижити, важливо знати багато речей: перш ніж з’їсти фрукт, потрібно його вимити, а якщо ви випадково опинитеся в натовпі, потрібно швидше спробувати з нього вибратися.
У цьому світі завжди потрібно бути пильним: не сидіти в ресторані близько до виходу, не рухатися, якщо ви поранені, обов’язково замикати вхідні двері.
Ще одним джерелом натхнення для моєї фотоісторії послужили ілюстрації з книги радянського популяризатора фізики і математики Якова Перельмана. Ці картинки здавалися мені загадковими і моторошними, ніби вони з фільмів Девіда Лінча. Деякі образи я і втілив у фотографіях, як, наприклад, жінку з сірниками на обличчі, яка ілюструвала у книзі якийсь загадковий дослід. Усі інші відсилання важко перелічити, але, наприклад, автопортрет з буграми на спині — це з новели Кафки, в якій головний герой Грегор Замза перетворювався на комаху.
Зараз я спостерігаю поступове зняття карантинних обмежень у всіх країнах, я зробив щеплення — більше нічого не боюся і не переживаю. Я не думаю, що ковід якось особливо вплинув на мене як на художника або фотографа; просто у мене було достатньо часу, щоб попрацювати над своїми камерними портретами в орендованій квартирі. Тепер, як мені здається, я вичерпав цю історію з ув’язненням, і мені просто необхідно вийти нарешті з дому і почати робити інший проєкт.
