Чому це шедевр

Що природно, те мистецтво: Дадаїст Ганс Арп

Одного разу він спалив так багато своїх робіт, що від жару тріснула піч. А іншим разом виніс свої скульптури в лісову гущавину, залишивши їх для випадкових глядачів, вітрів і дощів. Але один із засновників напрямку дада в мистецтві Ганс Арп не сильно дбав про збереження своїх робіт і навіть не завжди їх підписував, адже вважав, що твори мистецтва — це частина природи, і хіба може у них бути автор?

Очі заплющені. Предмети на столі доводиться пересувати повільно і вдумливо, лише на дотик розуміючи їх взаємне розташування. Рано чи пізно вони сформують ідеальну гармонійну композицію, або констеляцію, як у мистецтві її називають за аналогією з астрономічним терміном, що означає розташування небесних світил. Таким був відомий метод роботи Ганса Арпа — одного з засновників дада.

Процес творення в Арпа міг тривати годинами, розтягуватися на тижні, місяці, навіть роки. За словами художника, він не придумував скульптуру або колаж, але лише допомагав їм проявитися і чекав моменту, поки твору можна буде дати ім’я, коли він вбере в себе життя. Через десятки років деякі зі своїх робіт Арп перейменовував, що фактично означало створення нових, адже назва тягне за собою асоціації, які дають можливість інтерпретувати суто абстракції художника.

Ганс Арп. Джерело: Wiki Commons

Анонімний і багатоликий

Спостерігаючи стрімку зміну «ізмів» першої половини ХХ століття, він багато експериментував із жанрами, підходами і стилями — писав вірші та картини, створював скульптури і колажі. Часто працював у співавторстві — з коханою Софі Тойбер-Арп або з друзями. Часом художник залишав роботи анонімними, слідуючи своїм переконанням, що творам мистецтва належить бути у природі, а якщо вони частина природи, як квіти або скелі, то навіщо ж їм автор?

Часом художник залишав роботи анонімними, слідуючи своїм переконанням, що творам мистецтва належить бути у природі.

Арп легко ставився до питання не тільки про те, чи зазначати своє ім’я на роботі, але і про те, яке ім’я. З дитинства він звик представлятися Жаном, Гансом або навіть Гансом Петером Вільгельмом залежно від необхідності, адже з’явився на світ у родині француженки і німця в місті Страсбург, яке належало то Німеччині, то Франції. Згодом Арп жив не тільки на ці дві країни, але й у Швейцарії, де не було необхідності обирати одну зі сторін.

Париж, Берлін, Страсбург, Мюнхен, Цюрих, Веймар — в юності Ганса Арпа було багато переїздів. У вісімнадцять років він уперше опублікував свої вірші, а у двадцять п’ять почав виставляти власні картини. Він легко заводив знайомства і дружив із тими, хто зараз для нас уособлює мистецтво першої половини ХХ століття: Пікассо, Кандинський, Аполлінер, Соня і Робер Делоне, Матісс. Дружба часто ставала приводом для співпраці, і Арп постійно брав участь у роботі над виставками, журналами, книгами, постановками, інтер’єрами, заходами, входив до складу багатьох художніх об’єднань того часу. Але визначальним для Арпа виявився дада.

Гравюра на дереві та колаж для обкладинки Dada 4—5, 1919 рік. Фото: Матьє Бертола

Іграшкова конячка дада

2 лютого 1916 року в цюрихській газеті з’явилося оголошення про те, що «на художників будь-яких напрямків чекають у „Кабаре Вольтер“ для пропозицій і перформансів». У той час у нейтральній Швейцарії перебувало безліч художників, письменників і діячів культури, які рятувалися від жахів Першої світової війни, і серед них — Арп. Раніше, щоб уникнути призову до армії та благополучно дістатися Швейцарії, він навіть зображував безумство: коли Ганса просили заповнювати у формулярі дату народження, він списував цифрами весь бланк і внизу підсумовував ці значення. Призивати його не стали. Через три дні після того оголошення в переповненому «Кабаре Вольтер», місці, створеному художниками для художників, Арп разом зі своїми друзями проголосить новий напрямок у мистецтві — дада.

«Коров’ячий хвіст», «іграшкова конячка», вигуки для висловлення згоди — залежно від того, з якої мови перекладати, «дада» означатиме щось інше або просто нагадуватиме лепетання дитини. Безглуздість назви відображала ідею нового мистецтва, адже якщо у світі є місце божевільній і жахливій війні, то й мистецтву слід бути таким же шокуючим та абсурдним.

З дада пов’язаний «закон випадковостей» — ще один відомий прийом Ганса Арпа, коли він кидав на полотно клаптики паперу і приклеював їх там, де вони впали. Так з’являлися твори, позбавлені навмисності та волі автора. Для цих природних і непередбачуваних робіт був нерелевантний досвід побудови перспективи і використання законів композиції, накопичений художниками минулого. Випадок та інтуїція, відмова від ієрархії та відображення звичного світу за допомогою зведення візуальної та вербальної мови до простих елементів — основні принципи творчості Арпа. Однак усе ж головним була близькість до природи.

«Випадковий колаж», 1916 рік. Джерело: Марія Вікторія Комас, Flickr

Біоморфія та скульптури для дощів

Уздовж берега озера Маджоре, недалеко від швейцарського містечка Аскона, і зараз на вологому піску розкидані камені, гілки та скельця — округлі і шорсткі від впливу води та вітру, такі, що абсолютно випадково сюди потрапили. У 1920-х Ганс Арп прогулювався тут і замальовував їх вигини, форми і силуети. Пізніше вони стали основою особливої мови його творів, його біоморфної естетики. Роботи Арпа і процес їх створення вторять природним метаморфозам зірок, хмар і каменів — тому, як щось росте, видозмінюється і зникає. У своїх есе і поемах він часом писав, як умовити хмару спуститися на землю або як зігріти і розговорити камінь — щоб вони ставали його скульптурами.

Уподібнюючи творчий процес до природного, Арп не ставився з пієтетом до поняття «оригіналу». Художник доробляв, переробляв і руйнував роботи на свій розсуд. У 1932 році він створював «Скульптури, яким належить загубитися в лісі»: виносив роботи зі свого будинку в Медоні у лісову гущавину і залишав їх там уздовж стежок — для випадкових глядачів, дощів і вітрів. Часом він і зовсім спалював старі роботи, як опале листя. За спогадами брата Арпа, одного разу Ганс вирішив спалити так багато своїх творів, що піч не витримала і тріснула від неймовірного жару. Деякі зі своїх ранніх робіт він використовував як мотив для поезії та переробляв їх таким чином, але частіше фізичні фрагменти ставали матеріалом для колажів і асамбляжів.

Одного разу Ганс вирішив спалити так багато своїх творів, що піч не витримала і тріснула від неймовірного жару.

Подібне ставлення поширювалося і на те, що було створено близькими Арпа. Після загибелі його коханої дружини Софії та друга Курта Швіттерса він використовував фрагменти їхніх робіт у своїх нових творах, ніби продовжуючи працювати у співавторстві, незважаючи на смерть дорогих для нього людей. Деякі з цих колажів нагадують обриси фігур або похоронні урни та досі зберігають у собі частинки назавжди втрачених робіт. «Софі це зірка, Софі це небо, Софі це квітка» — у своїх віршах Арп продовжував вихваляти кохану, але протягом чотирьох років після її похорону не створював скульптур зовсім. Багато часу художник присвячував складанню каталогу і впорядкуванню її архіву, часто відмовляючись від участі у виставках, якщо поряд із його творами в експозиції не було б робіт Софії. Нехай вона вже не знаходилася поруч, але пам’ять про неї Арп не відпускав ніколи.

«Передня частина сорочки і виделка», забарвлене дерево, 1922 рік. Джерело: Wiki Commons, AgnosticPreachersKid

Античність і метаморфози

Після цієї перерви скульптури Арпа змінилися. З’явилася різноманітність матеріалів: роботи могли бути відлиті з бронзи або висічені з мармуру, а не бути виключно гіпсовими або дерев’яними, як раніше. Арп любив невибагливу, матову поверхню гіпсу, але цей матеріал був занадто недовговічним — доводилося навіть повторювати в камені деякі з ранніх скульптур 1930-х, щоб їх зберегти. У роботах Арпа все частіше виникали рівні зрізи і порожнини — м’які округлі форми скульптур ніби потрапляли під вістря ножа, і їхня частина була назавжди відсічена або вилучена. Нарешті, після поїздки до Греції в 1952 році у Арпа проявляється мотив Античності.

ААнтична культура і мистецтво, здавалося б, утілювали те, що Арпа не цікавило: раціо, пошук законів і формул для створення ідеальних форм, реалістичність зображень. Але антична міфологія, навпаки, стала тривалою темою у творчості художника, як і інтерес до досократівської філософії. Так, образ Дафни, німфи, яка перетворилася на лаврове дерево, він створив шляхом висічення частини з іншої своєї скульптури, ніби роблячи якусь метаморфозу. Зрізи залишилися рівними — знак, що раніше форма і суть були не такими. Матеріалом для «Дафни» Арп обрав іншу роботу на античну тему «Птолемей I», що відсилає до великого захоплення художника космосом і зірками. Клавдій Птолемей був давньогрецьким астрономом, який описував петлеподібний рух небесних тіл навколо певної порожнечі, і скульптура Арпа фактично відтворює цю ідею в камені, а пізніше і в металі (варіантів було декілька).

Численні торси, створені художником, є свого роду паралеллю з Античністю, але з тією різницею, що стародавні торси дійшли до нас як уламки — час їх зробив такими. Арп же створював свої фігури часто без рук, ніг і нерідко без голови з самого початку, адже, на його думку, раціональність і активні дії відривають нас від природи. Крім того, роботи Арпа майже позбавлені еротизму, руху і бажання. Життя його персонажів — це скоріше процес поділу клітини, формування мінералу, розчинення краплі або згущення хмари. Від людського у своїх роботах він часом залишає тільки пупок або вуса, але частіше і цього немає.

Парадоксально, але в Арпа є твір, присвячений Родену, скульптуру якого так цінують за вміння передати тепло і пластику людського тіла. Арп бував у майстерні Огюста ще до Першої світової війни, але абсолютно не поділяв його цінностей. У «Омажі Родену» художник так само залишився собою. Ця скульптура лише ремінісценція ніжного і гнучкого тіла роденівських персонажів, але більшою мірою вона споріднена з морською галькою або амебою, химерним пагорбом або далекою хмарою. Без сумнівів, це образ зі світу Ганса Арпа.

«Голова ельфа», відома як «Каспар», 1959 рік. Джерело: Роб Корман, Flickr
«Ріст», 1938 рік. Джерело: Роб Корман, Flickr

Незрозуміле і божественне

В інтерв’ю Джорджу Л. К. Морісу 1956 року Арп сказав, що відправна точка для його роботи — «незрозуміле і божественне»: «…той факт, що я можу прокидатися, що я рухаюся, дію і живу, що я можу породити поезію, малюнок, скульптуру, лінії, площини, що я визначаю кольори і форми; що я відчуваю і бачу квіти, камені, погляд, крок, силует, людську фігуру у формі хмари. Мої твори пов’язані з мріями, і я абсолютно не нехтую тим, із чого вони створені».

Слава і визнання супроводжували Арпа, який слідував цим принципам, від самого початку кар’єри, а у 1954-му він був удостоєний Великої премії зі скульптури Венеційського бієнале. Примітно, що його друзі молодості Макс Ернст і Жоан Міро теж отримали призи цього року — за живопис і графіку відповідно. Заслуги Арпа відзначені орденом Почесного легіону, Великою національною мистецькою премією Франції, Золотою медаллю Міністерства культури Італії, Премією Гете Гамбурзького університету і багатьма іншими нагородами.

Але найголовнішим досягненням була його самобутність в епоху, коли світ і мистецтво змінювалися настільки стрімко. Після смерті Арпа художник Мішель Сефора згадував, що і при їхньому знайомстві у 1926-му, і в останні роки життя Ганс залишався незмінним у тому, що інтуїтивно розумів — не варто бігти, гнатися за чим-небудь. Якщо рухатися життям обережно і завбачливо, можна давати речам виростати самим по собі, як листя на дереві.

Найголовнішим досягненням була його самобутність в епоху, коли світ і мистецтво змінювалися настільки стрімко.

Без назви, 1953 рік. Джерело: Wiki Commons, EinDao

57

73

132
109

Більше матеріалів