Незабаром війна:
Відтворення Галичини 1930-х у портретах

Занепад Речі Посполитої призвів до того, що її землі були поділені між Австрією, Пруссією та Росією. Більшість Галичини відійшла Австрії, потім Польському царству у складі Росії, а у проміжку між світовими війнами — новопроголошеній Польській Республіці. Увесь цей час то загострювалися, то вщухали конфлікти між польським та «русинським» населенням і питання ідентичності галичан.

Eroica Романа Хімея — це фільм-притча про міжвоєнні десятиліття в Галичині. Після двох світових воєн територія України залишилася усіяна пам’ятними знаками і братськими могилами — кінопроєкт Eroica прагне ніби відмотати кіноплівку назад та розповісти історію однієї з таких пам’яток, ожививши юнака з вицвілого знімка. Фотопроєкт з’явився у процесі цієї роботи.

— Ідея альбому з’явилася, коли я готувався знімати тизер кінопроєкту. У фокусі проєкту Східна Галичина кінця 1930-х.

Усі фотографії — псевдодокументальні. Для розробки сценарію я на деякий час переїхав до Львова, де мали проходити зйомки. У Центрі міської історії я натрапив на фотоальбоми галицьких гімнастичних та спортивних гуртків того часу. Це переважно колективні фотопортрети — череда облич, за якими глядач машинально хоче дописувати біографію героїв знімка.

З лінійною продюсеркою Веронікою Гоменюк ми місяць займалися відбором та «антропометрією» наших сучасників, які, на наш погляд, мали обличчя з відбитком того часу. Потім ми з відібраними акторами провели кілька репетицій — пропрацювали пантоміміку, яка могла б бути притаманна людям міжвоєнного періоду. Разом із творчою командою та художницею-постановницею Софією Дорошенко ми ненадовго перетворили санаторій лісотехнічного університету на гімназійний двір.

Кожен учасник мав лише свою траєкторію руху, номер входу до загальної мізансцени й виходу з неї. Така схема і швидкий темп посилювали розгубленість перед камерою, що позначилося на міміці.

Для мене було важливим спостерігати за загальною картиною одночасно як автор і як глядач, тому я вирішив делегувати роботу з експозицією та зображенням оператору-постановнику Олександру Рощину й фотографу-архівісту Олександру Маханцю. Це дозволило мені видати роботу над альбомом за дослідження фотоархіву та працювати зі своїм матеріалом як із «чужим».

Зрештою, ми з Остапом Ящуком розмістили знімки у форматі шкільного фотоальбому. Його функція — не наративна, це галерея невідомих облич, які провокують глядача самого займатися фізіогномікою та міфотворчістю.

Це череда облич, за якими глядач машинально хоче дописувати біографію героїв знімка.

Вихідною точкою цієї історії став музичний твір Ріхарда Штрауса «Життя героя». Мене зацікавила невідповідність назви та мелодії, її одночасна вульгарність і шляхетність, перехід із явного декадентства в урочисті акорди. Я почав вивчати історію створення цієї поеми, і виявилося, що Штраус апелював до третьої симфонії Бетховена, більш відомої під назвою «Героїчна», — триб’юту революційного ентузіазму Європи початку ХІХ століття. На відміну від бетховенського Mein Reich ist in der Luft — «моє королівство в повітрі», — герой Eroica з цього світу, він любить епоху парадів та урочистих промов.