Тіла України: 21 робота з книги «Українська еротична фотографія»

До видання увійшло понад 100 робіт від 21 автора — це найповніший зріз української еротичної фотографії. Тираж лімітований: 1 тисяча примірників, кожен з яких підписаний від руки. Робота над книгою зайняла два роки — за словами видавчині Дани Павличко, багато часу знадобилося для відбору матеріалів, дослідження та пошуку авторів. «Ми поширюватимемо її в Україні насамперед через сайт „Основ“ і розраховуємо на міжнародні продажі, — каже Дана. — У нас дуже багато попередніх замовлень. На жаль, усім книги не вистачить».

Для вибору матеріалу, який мав увійти до книги, оголосили open call — охочі могли надіслати свої роботи. Їх розглядала редакційна група, яка складалася з Саші Курмаза, Віктора Марущенка, Олі Костирко, Вікторії Мироненко та Дани Павличко. За словами Саші Курмаза, головна проблема української фотографії — вторинність. «Іноді складається враження, що багато українських фотографів усе ще живуть у минулому», — сказав він Bird in Flight.

На думку випускової редакторки Свєти Лібет, видання має просвітницький характер: «Фотографії, що увійшли до книги, були зняті в період з початку 90-х і донині. У представників Харківської школи фотографії яскраво виражений почерк, багато кадрів легко впізнати. Але також вирізняються і молоді автори, такі як Анастасія Лазуренко, Женя Волков. Ми намагалися уникати оцінки знімків „хороші“ чи „погані“, а скоріше хотіли показати зріз української еротичної фотографії — ключових для свого часу фотографів та їхньої роботи. Яке життя — така й еротика, і за світлинами це добре помітно. У цьому, нам здається, і є основна цінність проєкту».

Віктор Марущенко, фотограф:

«Ми працювали над воєнним альманахом для „Основ“, й у нас склалася команда: Оля Костирко, Саша Курмаз та я. І ми настільки втомилися від перегляду тих робіт, що коли Дана Павличко запитала, що ж буде далі, мені на думку спало зробити щось абсолютно протилежне, аби відпочити. Ми вирішили, що це буде українська еротична фотографія. Але за пошуком авторів ця тема виявилася складнішою, ніж воєнна.

Ми понад рік відбирали світлини для книги. Спочатку ми оголосили open call, нам надсилали багато робіт, але все не ті. Ми хотіли повністю відмовитися від комерційної фотографії, тому всім хорошим фотографам із комерційним ухилом ми відмовили. Хотілося вийти на більш „домашню“ фотографію, безпосередню та більш затребувану сьогодні у світі. Але, на жаль, українські фотографи еротику знімають дуже комерційно, і все це схоже на обкладинки модних журналів.

Ми включили роботи як маститих авторів (Олег Мальований, Євген Павлов, Сергій Братков, Микола Трох), так і маловідомих, знімки яких можуть увійти в історію української фотографії. Ми не можемо говорити про те, що ми „відкривачі“, бо всі ці світлини вже були давно до нас — просто у своїх вузьких колах, навіть десь видавалися за кордоном. Зріз української еротичної фотографії нам, безперечно, вдалося представити — саме таку мету ми й мали. Роботи, відібрані для книги, були зроблені в період з 1991 до 2017 року. За ними можна простежити не лише те, як розвивалася фотографія, але і яким було життя в Україні в цей час.

Як можна охарактеризувати українську еротичну фотографію? Як і всю українську фотографію: повний хаос. Люди не розуміють, що роблять. Багато хто отруєний комерційними картинками. Люди не вільні. У них кліше в голові, які вони не в змозі поміняти, і тому працюють у дуже вузькому сегменті. Зрушення у бік комерції губить добрих авторів.

Напевне, ми не розкрили прошарку аматорської фотографії, пов’язаної з еротикою, — ця інформація не дійшла до нас. Але вона десь має бути, бо ми бачимо: дуже багато дівчат себе знімають. І серед цих зображень точно є справжня аматорська еротика.

Гадаю, що книга може бути цікавою за кордоном. Еротика — поняття міжнародне та кордонів не має. А від слів „українська еротика“ за кордоном взагалі здригатися повинні: всі знають, які в Україні гарні дівчата».