Десять знакових світлин з війни Єфрема Лукацького

Єфрем Лукацький — фоторепортер міжнародного агентства The Associated Press, який бачив багато воєн. Він знімав у Чечні, Афганістані, Іраку та Секторі Гази. Але історія його батьківщини не менш буремна. Лукацький задокументував багато важливих подій: від внесення прапора України у Раду в 1991 році до першого збитого у Гостомелі російського вертольота 24 лютого. Його фотографії публікували провідні закордонні медіа на кшталт The New York Times, The Guardian та The Independent, а минулого року журнал Time включив роботу Лукацького до переліку 100 головних знімків 2022-го. На прохання Bird in Flight фотограф розповів про 10 своїх світлин, які вважає знаковими.

Тростянець

28 березня 2022 року

26 березня минулого року українські воїни звільнили Тростянець у Сумській області. А вже за кілька днів я був на головній площі міста. Тоді там було дуже багато російської техніки та, що символічно, знаходився монумент визволителям Другої світової війни.
Людей же було дуже мало — на вулицю ще ніхто не виходив. Ще були свіжими спогади про те, як російські солдати шукали по хатах «золото-брильянти». Іноді тих, у кого нічого не знаходили, вбивали.

У Тростянці я працював із всесвітньо відомим фотографом Джеймсом Нахтвеєм. Разом ми поїхали до лікарні, де лежали трупи росіян. Вони були з «ЛНР» та «ДНР» — їх дуже легко відрізнити за старою армійською формою і ременями з пряжкою у вигляді зірки. Солдати з невизнаних республік також зазвичай старші.

Тоді я помітив різницю у нашому із Нахтвеєм погляді на мертвих: він знімав їхні обличчя великим планом, стоячи прямо над тілами. Мене ж росіяни цікавили мало. Я сконцентрувався на українських військових, які стояли поруч і оглядали тіла ворогів.

Збитий російський гелікоптер

9 квітня 2022 року

Цю фотографію я зробив біля Макарова дорогою до Бучі. Проїжджаючи трасою, я помітив багато ворон на полі й зупинився. Там я побачив згорілий екіпаж російського гвинтокрила, який ЗСУ збили 4 березня. На хвості гелікоптера лишився номер, з якого зрозуміло, що екіпаж прибув із Далекого Сходу.

Скелети лежали в полі досить довго — досі пам’ятаю обручку на пальці одного з них. Проте жалю не було. Я відчував жах, коли бачив тіла вбитих цивільних. А від вигляду трупів росіян — жодних емоцій. Мені було настільки байдуже, що я навіть думав, чи не захворів. Але тоді я замислився про людську долю. Можливо, пращури цих росіян колись прибули на Далекий Схід з України.

Родина з Мотижина

4 квітня 2022 року

На фотографії розстріляна родина Сухенків, яких витягли з братської могили того дня. Ольга Сухенко була головою Мотижинської сільради. Її тіло, а також тіла її чоловіка та сина знайшли на подвір’ї їхнього ж будинку. Сухенко не втекла з села й не пішла на співпрацю з росіянами.

Ще одного чоловіка, місцевого охоронця, вбили та кинули у колодязь без води поряд. Людей у Мотижині тоді було мало. Після цього я поїхав до Бучі.

З першого дня повномасштабної війни я перебував у стані шоку, тому вчиняв не дуже професійно — нехтував правилами безпеки. Мої іноземні колеги, які прибули до Києва напередодні, виїхали зі столиці. Я ж намагався бути всюди. Зазвичай перед роботою у гарячих точках я проходжу курси домедичної допомоги, готуюся, але 24 лютого одразу поїхав до Гостомеля.

Війна вдома вибила з рівноваги. У перші дні я наївно думав, що зміг би говорити з росіянами при зустрічі, щось їм пояснювати. Але коли побачив убитих дітей, закатованих цивільних, коли вбили фотографа Макса Левіна, я зрозумів, що жодних слів для них немає.

Михайлівський собор

24 квітня 2022 року

У мене багато друзів у Грузії, які теж пережили війну з Росією. Тому перший тост у них завжди за мир. До війни я не дуже розумів важливість такого побажання.

На цьому фото військовий у неділю молиться за мир. Він був у храмі з дружиною. Розповів, що пішов у тероборону добровольцем, а до Києва повернувся на дуже короткий термін.

На жаль, Михайлівський собор тепер асоціюється у мене тільки з похованнями.

Збір зерна у Дніпропетровській області

4 липня 2022 року

Влітку минулого року світ згадав, що Україна — це житниця Європи, Африки та Азії. Тому я вирушив на південь, аби зробити репортаж про українських фермерів.

Ось тут йде збір урожаю, а вже у 12 кілометрах точаться важкі бої. На цьому полі, як і на інших, багато уламків ракет і снарядів. У фермерів, з якими я познайомився, є навіть своє невелике сховище таких уламків. Ці люди постійно ризикують: наприклад, якось снаряд потрапив у їхній склад і вся техніка згоріла. Бояться, як і всі. Але в робочому приміщенні у фермерів висить великий плакат «Воля або смерть» і прапор із портретом Махна.

Поховання у Вінниці

17 липня 2022 року

14 липня росіяни вдарили по Вінниці ракетами. Тоді загинуло 26 людей, однією з жертв була чотирирічна Ліза. Похорон відбувся за три дні, на ньому був батько дитини. Її мати отримала поранення і на той момент ще не знала, що втратила доньку. Преси не було зовсім, лише один італійський фотограф. Я плакав, коли робив цей знімок.

Херсон

13 листопада 2022 року

Потрапити до деокупованого Херсона було дуже важко, майже неможливо. Пресу не пускали. На вулицях ще висіли російські білборди з написом «З Росією назавжди». На свій ризик мене на годину відвезли в центр міста, на площу Свободи. Люди ще були дуже обережні, але туди приходили з квітами та прапорами. На фото — військовий, який, як виявилося, і сам з Херсона. Попри радість у мене в голові було одне питання: коли росіяни почнуть мститися та стріляти по місту? Вони чекали недовго.

Похорон Володимира Єжова

27 грудня 2022 року

На фото похорон Володимира Єжова, одного з найбільш відомих українських геймдизайнерів, який працював над персонажами гри S.T.A.L.K.E.R. Clear Sky, створював «Козаків». Володимир загинув у грудні в боях під Бахмутом. З першого дня повномасштабної війни він був волонтером, а потім і військовим.

Велика Димерка

17 травня 2023 року

На цьому фото — знищений російський танк на приватному обійсті. Його вигляд вразив мене як приклад незламності українського духу. У кадрі хазяїн, чоловік років п’ятдесяти, який висаджує соняхи на клаптику землі біля іржавої техніки. Будинок був спалений під час боїв за Велику Димерку. На щастя, родини господаря не було у селищі в той момент. Влада пропонувала забрати танк, але чоловік навідріз відмовився — боїться, що коли техніку вивозитимуть, то пошкодять подвір’я. Тому ворожий танк так і залишився, але маленький трикутник між баштою і корпусом тепер даватиме врожай.

Я часто слідкую за долею героїв і збираюся скоро зустрітися з цим чоловіком у Великій Димерці.

Бахмут

29 травня 2023 року

У самому Бахмуті я був багато разів, а це бої на околицях. Ситуація весь час змінюється, тому відповісти на питання, як там зараз, я не можу. Гадаю, це місто увійде в історію як таке, за яке найдовше точилися бої. На фото мінометник із Харківської тероборони.

Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie / Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.