Пісні у стіл: Культові альбоми, які ви ніколи не почуєте

Pink Floyd, Household Objects

Протягом майже 30 років звуки «налаштованих» винних келихів залишалися єдиним доступним фрагментом Household Objects — авангардного альбому Pink Floyd, який повинен був прокласти місток між шаленим успіхом The Dark Side of the Moon і майбутніми роботами гурту. Задум полягав у тому, щоб записати збірку без використання будь-яких традиційних інструментів, — їх планували замінити різним господарським начинням. Сьогодні щось подібне провернути не так уже й складно за допомогою аудіобібліотеки та всіляких синтезаторів, проте в ті часи завдання здавалося не тільки інноваційним, але і неймовірно важким.

Зачатки ідеї Household Objects проявилися ще в композиції Work, яку Pink Floyd почали грати на концертах в 1969 році. У ній ми чуємо гул бензопили і свист чайника, що закипає. Є ще трек 1970-го Alan’s Psychedelic Breakfast, де шкварчання яєчні на пательні сусідить зі звуками крана, який протікає. Household Objects належало стати вершиною подібних аудіоекспериментів.

У 1971 році Pink Floyd здійснили першу спробу роботи над альбомом, проте їхнього ентузіазму вистачило ненадовго. Учасники колективу цілодобово безперервно грали з мітлами, міксерами, лампочками, газетами, молотками, намагаючись хоч якось зімітувати ритм і наблизитися до музичного звучання — невдало. У результаті було вирішено звернутися до допомоги традиційних інструментів, і гурт випустив лонгплей Meddle, використавши лише малу частину створеної колекції.

Учасники колективу цілодобово безперервно грали з мітлами, міксерами, лампочками, газетами, молотками, намагаючись хоч якось зімітувати ритм і наблизитися до музичного звучання.

До своєї первісної химерної концепції Pink Floyd повернулися тільки через два роки на хвилі хайпу навколо платівки The Dark Side of the Moon, але все знову пішло не так, як очікували. Наприкінці 1973-го гурт остаточно закинув Household Objects. Усі старання музикантів вилилися у два напівзавершених треки — Wine Glasses і The Hard Way. Перший увійшов до Shine On You Crazy Diamond, центральної частини альбому Wish You Were Here, другий же фанати змогли оцінити тільки у 2011 році. The Hard Way став бонус-треком до розширеної версії Dark Side.

Нехай і в нездійсненому вигляді, Household Objects, мабуть, усе ж таки вдалося стати тим вододілом між Pink Floyd — всесвітніми зірками і Pink Floyd — наївними експериментаторами, які не боялися робити помилки. The Dark Side of the Moon виніс гурт на новий рівень музичного бізнесу, і відтоді його учасники ніколи більше не поверталися до себе минулих.

Джимі Гендрікс, Black Gold

На рахунку Джимі Гендрікса також досить невиданого матеріалу, проте більшість музичних творів артиста рано чи пізно все ж побачили світ. Але є в його творчості і свого роду святий Грааль — магнітофонні плівки, які кожен фанат мріє почути до сьогодні. На них серія з шістнадцяти пісень Black Gold. Гендрікс записав їх наодинці у своїй квартирі у Грінвіч-Віллідж у 1970 році. Над трьома композиціями музикант продовжив роботу у студії, і в підсумку вони увійшли до його дискографії як Stepping Stone, Machine Gun і Drifting. Однак як мінімум ще дев’ять треків залишаються недоступними слухачам. Відомо лише, що Black Gold вийшов автобіографічним — це нетипово для Гендрікса, — а також що запис був зроблений із використанням лише одного інструменту, гітари Martin.

У 1970 році Джимі Гендрікс потрапив до сумно відомого «Клубу 27» — 18 вересня його знайшли мертвим у номері готелю Samarkand у Лондоні. За однією з версій, після смерті артиста плівки з Black Gold були вкрадені з його квартири, однак усе виявилося набагато прозаїчніше. Мітч Мітчелл просто забув про касети, які отримав від Джимі. Увесь час, упродовж якого навколо запису будували нові міфічні теорії, він просто припадав пилом у коробці на горищі барабанщика. До слова, там же зберігалася і культова гітара Martin, яка звучить у Black Gold.

Увесь час, упродовж якого навколо запису будували нові міфічні теорії, він просто припадав пилом у коробці на горищі барабанщика.

Правду про дивне зникнення альбому вдалося з’ясувати біографу Гендрікса Тоні Брауну, який у 1992 році брав у Мітчелла інтерв’ю. Барабанщик дозволив письменникові не тільки прослухати плівки, а й опублікувати рецензію на пісні, що на них зберігаються. Однак цього не сталося. Після смерті Мітча Мітчелла доля Black Gold стала ще більш туманною — наразі випущена лише одна композиція з серії Suddenly November Morning у збірці West Coast Seattle Boy: The Jimi Hendrix Anthology. Залишається лише сподіватися, що інший матеріал із Black Gold теж рано чи пізно видадуть. Ходять чутки, ніби це найкращі гітара і вокал за всю історію виступів Джимі Гендрікса.

Green Day, Cigarettes and Valentines

Виконати роботу у стіл — розчарування практично для будь-якого артиста. Але коли у 2003 році зі студії Green Day вкрали майстер-записи їхнього нового альбому Cigarettes and Valentines, соліст проєкту Біллі Джо Армстронг поставився до того, що трапилося, як до «прихованого благословення». Можливо, так воно і було, адже замість того щоб спробувати відновити зниклі треки, гурт вирішив почати з нуля і створив свою найуспішнішу збірку American Idiot.

Соліст Green Day поставився до крадіжки запису як до «прихованого благословення».

За словами учасників Green Day, Cigarettes and Valentines повертався до звучання раннього Kerplunk! — більш швидкого грубого панку, однак це не була робота «на максимум». Якщо вірити фанатським чуткам, то після Warning, який публіка і критики зустріли досить холодно, рокери просто не могли дозволити собі ще один посередній реліз. І нехай деякі пісні з загубленого альбому все ж допрацювали і випустили, оригінальні записи офіційно так і не опублікували. Заголовна композиція Cigarettes and Valentines з’явилася в концертному альбомі Awesome As F**k. Ще один трек звідти Too Much, Too Soon посів місце на B-боці синглу American Idiot.

У 2003 році на лейблі Армстронга Adeline Records вийшла збірка Money Money 2020 нью-вейв-гурту The Network. Тривалий час Green Day заперечували причетність до колективу, проте незабаром визнали, що в дійсності це був їхній секретний сайд-проєкт. Серед шанувальників досі побутує думка, ніби Money Money 2020 не що інше, як перезаписаний Cigarettes and Valentines. Сам Армстронг спростовує будь-який зв’язок між двома роботами.

Прінс, Camille

За 40 років своєї музичної кар’єри Прінс випустив 39 студійних альбомів, але це лише крапля в морі у порівнянні з кількістю матеріалу, який артист з тієї чи іншої причини вирішив не видавати. Він був неймовірно продуктивний, настільки, що лейбл Warner Bros. намагався в деякому сенсі стримувати його нескінченний творчий потік. Реалії музичного просування вимагали випускати не більше одного альбому на рік — що ж стосується Прінса, то він цілком міг викотити три. Так сталося в 1986-му, коли співак запланував монументальний триптих Crystal Ball. Збірка так і не з’явилася на світ у задуманому вигляді, Warner наполягли на скороченні трек-листа. Сильно урізаний альбом вийшов через рік під назвою Sign o’ the Times.

Знаменитий музичний комплекс-студія «Пейслі-Парк» виконавця функціонував 24 години на добу і сім днів на тиждень. За словами Сьюзан Роджерс, колишньої звукорежисерки Прінса, кожного разу, коли той записував нову композицію, їй здавалося, що це найкраща річ, коли-небудь ним створена. Сам же співак, який буквально жив музикою, раз у раз переключався з одного проєкту на інший, з легкістю відкладаючи в бік попередні ідеї. А ще він постійно записував абсолютно всі джеми і репетиції, і ця колекція не загублена, а зберігається там же, в «Пейслі-Парк».

Коли Сьюзан тільки прийшла в команду Прінса, вона почала амбітний проєкт — зібрати в одному місці і каталогізувати кожну плівку співака. Згодом вийшла справжня скарбниця. Деякі з невиданих композицій і альбомів були опубліковані вже після смерті музиканта. Наприклад, цього року відбувся реліз Welcome 2 America. Але один із найбільш яскравих і радикальних проєктів епатажного артиста, альбом Camille, так офіційно і не побачив світ у своєму початковому вигляді. Багато треків збірки знаходяться у відкритому доступі, вони якраз з’явилися на Sign o’ the Times, але, як написав The Wire, це скоріше «прагматичний компроміс».

У піснях Camille вокал виконавця або сповільнювався, або прискорювався за допомогою пітч-шифтера, щоб звучати більш андрогінно. Свій новий голос музикант хотів представити світові під жіночим ім’ям Камілла. Прінс сповістив Warner Bros. про намір випустити збірку під псевдонімом, без вказівки власного авторства та без будь-якої фотографії на обкладинці. Коли справа дійшла до мастерингу і вже навіть було надруковано кілька копій Camille, співак несподівано відмовився від офіційного релізу. Можливо, це пов’язано з небажанням лейбла ризикувати і випускати «no name» матеріал. Точно не відомо, скільки копій оригінального запису існує. У 2017 році один із рідкісних екземплярів невиданого LP сплив на аукціоні RR Auction.

Свій новий голос музикант хотів представити світові під жіночим ім’ям Камілла. Він збирався випустити збірку під псевдонімом і без фото на обкладинці.

«Камілла мала стати найсміливішим перетворенням Прінса», і він навіть повернувся до цього альтер его в роботі над знаменитим The Black Album. До слова, та збірка також була видана з першого разу. Перед самим релізом музикант відчув духовне прозріння і вирішив, що створив якесь «зло». Пізніше він розповів, ніби за альбомом стояла сутність на ім’я Spooky Electric, демонічне альтер его Камілли.

Wu-Tang Clan, Once Upon a Time in Shaolin

Ця історія про альбом, який майже ніхто не чув, хоч він і вийшов давно і був очікуваним. У 2014 році знаменитий нью-йоркський реп-гурт Wu-Tang Clan закінчив роботу над найдорожчою збіркою у світі. LP був випущений у єдиному екземплярі у суперексклюзивній упаковці зі срібла. Ідея проєкту полягала в тому, щоб кинути виклик потоковим сервісам і діджитал-платформам, які абсолютно знецінили музику з моменту своєї появи. Альбом назвали Once Upon a Time in Shaolin, на його створення пішло шість років. Якщо вірити рідкісним щасливчикам, що встигли оцінити платівку перед тим, як вона вирушила на аукціон, це одна з найкращих робіт Wu-Tang Clan. Від того образливіше було фанатам колективу, коли у 2015 році її за $2 мільйони придбав Мартін Шкрелі, який отримав прізвисько «найбільш ненависного» громадянина Америки. Шкрелі прославився тим, що його фармакологічна компанія придбала права на виробництво необхідного для терапії ВІЛ препарату і підняла його ціну в 41 раз.

У 2015 році альбом за $2 мільйони придбав Мартін Шкрелі, який отримав прізвисько «найбільш ненависного» громадянина Америки.

Згідно з умовами продажу Once Upon a Time in Shaolin, покупець не мав права отримувати комерційну вигоду від запису до 2103 року, проте він міг поширити його безкоштовно і влаштовувати колективні прослуховування. У 2016-му Шкрелі навіть стримив те, як він слухає цей альбом, тож уривки збірки з’явилися в мережі. Мартін пообіцяв, що викладе Once Upon a Time in Shaolin у разі перемоги Трампа, мабуть не чекаючи, що той і справді переможе, але слова дотримав і почав трансляції. Щоправда, після граду гнівних коментарів на свою адресу Шкрелі припинив стрим, заявивши, що відновить його, якщо хтось із користувачів вибачиться. Більше він так не розщедрився.

У 2018-му бізнесмена засудили до семи років в’язниці за шахрайство з цінними паперами. Кілька років по тому, в липні 2021-го, прокуратура США заявила про продаж єдиного примірника Once Upon a Time in Shaolin новому власнику. Ім’я покупця поки тримають у секреті. Залишається лише сподіватися, що завдяки йому на один культовий альбом, який ніхто не чув, стане менше.

Фото на обкладинці: Robyn Beck / AFP / East News