Дивіться вгору: Бомби й тривоги на гравюрах Etching Room 1

Офорт — це різновид гравюри. Спочатку металеву дошку шліфують і знежирюють, потім покривають лаком або воском, а далі на ній голками прошкрябують малюнок. Після дошку занурюють в азотну кислоту, що потрапляє в подряпини. Врешті, заглиблення заповнюють фарбою та за допомогою друкарського верстата переносять малюнок на вогкий папір. Раніше офортні гравюри робили зовсім невеликими, але сучасні, як ті, що їх створюють Etching Room 1, можуть бути й великоформатними. Крім того, така техніка потребує багато часу, тож поки робота буде створена, може змінитися її значення та сприйняття.

Попри те, що українські митці, зокрема Тарас Шевченко, працювали в техніці офорта, традиція поглибленої гравюри не дуже поширена серед сучасних художників. Крім офорта Анна та Крістіна працюють з іншими традиційними техніками: ліногравюрами та шовкографією. Щоб поєднати їх із сучасністю, художниці зображують світ навколо і трансформують це у принти, постери й тату.

— Офортна техніка — це кропіткий, але не суперважкий процес. Створення однієї роботи може зайняти навіть місяць, але нам подобається ця тривалість, адже сама робота та її сприйняття можуть змінюватись у процесі. В кінці може вийти геть не те, що ми планували. Ми бачимо результат пізніше, ніж інші митці. Спочатку ми створюємо форму, а лише потім друкуємо її та дивимося на те, що в нас вийшло. І коли виходить добре, це особливо тішить.

Офортна техніка змінюється під впливом сучасності. Коли вона тільки з’явилась, то митці робили невеликі лінійні гравюри. Ми ж створюємо доволі великі роботи, що є нетиповим для офорта. Ми спочатку разом думаємо над ідеєю, а потім кожна малює свою частинку — вулиці та простори або персонажів, їхні емоції. Але ми не ходимо містом, шукаючи ідеї. Скоріше зображаємо те, що хвилює нас обох. Так само й дописи на наших роботах: здебільшого вони просто з’являються з буденного життя — ми чуємо ці фрази або ж використовуємо їх у своєму спілкуванні.

Сучасне українське місто — тривожне та іноді депресивне. Такими виходять і роботи. Ми вкладаємо сюди відчуття нестабільності, яке, здається, є в житті кожного. Втім, навіть не дуже радісні теми ми намагаємося обіграти в такий спосіб, щоб вони були легші для сприйняття. Щоб люди могли на це дивитися не тільки з емоцією «всьо пропало».

Сучасне українське місто — тривожне та іноді депресивне. Такими виходять і роботи.

Так, наприклад, в одній з наших попередніх серій ми використовували малюнки фломастером. Ми зробили їх схожими на те, як малюють діти. Нам здається, що діти трошки інакше сприймають світ. Коли щось відбувається навколо, вони ставляться до цього як до факту, як до даності. Вони не так емоціонують, як дорослі, не так аналізують те, що відбулося. І ми так само хотіли вимкнути емоції на цих картинах, зробити їх просто як історії — фантастичні, але такі, що відбулися.

Ми до останнього не вірили, що буде повномасштабне вторгнення. Але, мабуть, десь на рівні підсвідомості відчували ці зміни. Так у наших роботах з’являлися бомби та підводні човни. Напевне, неможливо про це не думати, коли живеш у країні, де вже давно проходять військові дії. Це тема, яка завжди хвилює. А якщо говорити про атомну бомбу, то, мабуть, ця тема турбує всіх з того дня, як її вперше використали.

Ми до останнього не вірили, що буде повномасштабне вторгнення. Але на рівні підсвідомості відчували. Так у наших роботах з’являлися бомби.

Саме ці роботи ми показали на виставці в Берліні, що відкрилася 10 травня. Одна з них — зображення бомби. Ми зробили її приблизно пів року тому. Тоді мали великі сумніви, чи друкувати її. З одного боку, відчували бажання її зробити, а з іншого боку, мали і внутрішній спротив. Адже поки ця бомба існувала тільки в уяві — вона була абстрактною. А коли ти її зображаєш на папері, вона певним чином втілюється в реальність. З початком повномасштабної війни значення цієї роботи змінилося. Тепер ці бомби — точно реальні, вони змусили багатьох людей поїхати з країни.

На одній з картин є напис «Вчора було багато людей». Ми вирішили, що буде доречно використати його як назву виставки. Бо вчора було багато людей, що збиралися на вокзалах країни для евакуації. Вчора було багато людей у метро, що рятувалися від обстрілів чи слухали концерт. А сьогодні людей уже не так багато.

Те, що тепер художники рефлексують на тему війни, це добре. Адже є чимало людей, які стежать за їхньою творчістю, тож можуть відчути певну єдність і те, що вони не самі переживають важкий досвід. Мистецтво тепер показує, що ціла країна відчуває схожі емоції.

Мистецтво тепер показує, що ціла країна відчуває схожі емоції.

Ми почали працювати десь через тиждень після початку повномасштабної війни. Це було складно, бо ми були в різних містах — у Львові та в Києві, — тому мусили працювати на відстані. Насамперед ми почали доробляти наші попередні нариси. Це дуже допомогло, бо нам не треба було сідати перед чистим аркушем і намагатися вигадати, що ми хочемо намалювати. Маючи якісь орієнтири, ми змогли влитися в роботу та навіть почати планувати на майбутнє.

Тепер маємо намір закінчити роботу над лайнером — це картина про еміграцію. Ми зробили майже всі форми до війни, але не встигли надрукувати. Ще хочемо зробити комікс, де зобразимо один день з життя вигаданого міста, до якого підпливає підводний човен з атомною бомбою на борту. Ця ідея з’явилася тоді, коли вторгнення ще не почалось, але настрій був напружений. Він і тепер лишається таким, тому й сюжет усе ще актуальний.

Роботи Etching Room 1 можна побачити:

На виставці «Вчора було багато людей» у Берліні
East Art Gallery (Gosslerstrasse 1)
10 травня — 30 червня
З понеділка по п’ятницю, із 14:00 до 18:00

На виставці у Парижі
Centre Culturel d’Ukraine en France (22 avenue de Messine)
Із 31 травня