Журі Bird in Flight Prize ’20 — про головні сюжети, прийоми та тенденції в сучасній фотографії

Батька Паоли вбили, коли їй було п’ять. Фотографії з місця злочину, вирізки з газет, поліцейські документи, сторінки з особистих щоденників і склали її проєкт «Правила сварки», відзначений премією Bird in Flight Prize ’20. Паола вже розповіла Bird in Flight, як вона його створювала, а тепер члени журі пояснили, чому переміг саме «Правила сварки» і що об’єднує роботи конкурсантів цього року.

Усього фотографи надіслали понад 450 заявок із 53 країн.

Індивідуальність не часто приносить призи, важлива історія. Саме тому перемогла Паола Хіменез Кіспе: вона розповіла найкращу історію.

— Проєкт, який переміг, поєднує в собі особисту і політичну історії — одночасно емоційні, прямі та зрозумілі. Це історія шлюбу, історія вбивства, історія про батька, історія смирення перед обличчям горя. Усі ці елементи зливаються разом, але залишаються зазори, адже ми так і не дізнаємося напевно, що сталося з батьком фотографки. Це теж дуже особиста історія, але ця особиста історія спроєктована назовні та універсалізована.

Мені також сподобався проєкт Сільвії Росі за блискуче відтворення життя її батьків, Глорії Оярзабал — за її африканських жінок, чиї образи вона переосмислює (частіше сумніватися і рефлексувати не завадило б нікому у світі), пейзажі Ігоря Єлукова і фантастичні фотографії Рафаеля Гайгстера.

Цього року було багато особистого матеріалу. Але розповідь про себе може сильно обмежувати автора (і, правду кажучи, такі історії часто повторюються), якщо вона не проєктується назовні та навколо неї не будується структура оповіді. Було багато колажів і фотоманіпуляцій, через локдаун — багато постановочної фотографії. Багато проєктів були з гумором, дивні й індивідуальні. Вони не потрапили до шорт-листа — індивідуальність не часто приносить вам призи. Важлива історія. Саме тому цього року перемогла Паола Хіменез Кіспе: вона розповіла найкращу історію.

Читайте також: Колін Панталл: «Сенс фотографії змінюється з часом»

У сучасному мистецтві візуальна мова все частіше заміщається наративом.

— У мене є відчуття, що ми як члени журі свого завдання не виконали. Нам потрібно було знайти переможця серед тих фотографів, чия візуальна мова відрізняється новизною. Йшлося не про те, щоб обрати найбільш жалісну, прекрасну або жахливу історію. На жаль, тенденції, які я бачу у мистецтві взагалі, торкнулися і фотографії: візуальна мова заміщається наративом, коли важливо не «як», а «що». Як тільки ця система посіла панівне становище, з’явилися спекуляції. Фотографії, які ілюструють історію Паоли Хіменез Кіспе, — еклектика, добре знайома мені за останні 15 років. Естетичної логіки в цьому проєкті я не бачу, хоча її історія зворушила і мене.

Найкращою роботою цього року для мене став проєкт американського фотографа Алексa Тернера, де змішані звичайні знімки і фотографії, зроблені через лінзу впізнання штучного інтелекту. Це візуально прекрасний проєкт з цікавою, зважаючи на плани Трампа побудувати стіну, темою. Робота Тернера відповідала тим завданням, які були поставлені.

Цікавим був проєкт в’єтнамського фотографа, що не увійшов до шорт-листа, про те, як суспільство споживання і мрія про шикарне життя захоплюють усе більше простору.

Я не можу дати поради фотографам на майбутній рік. Журі буде іншим, які у нього будуть смаки, передбачити неможливо — і це добре. Єдине, в чому я впевнений, — художник повинен не брехати в першу чергу собі. Гадаю, що одній роботі можна присвятити кілька місяців, а то й років. Тому що нескінченне виробництво творчих проєктів стало нагадувати роботу фабрик з виробництва дешевого одягу в Бангладеш. Ще одна виставка, ще один рядок у CV, ще одна згадка в журналі, і здається, що ти щось виграєш. Але ніякого виграшу тут бути не може.

Читайте також: Міша Педан: «Мова фотографії — це лише естетика»

— Якщо чесно, проєкт Паоли мій улюблений. Найбільш новаторське в ньому те, як вона структурувала оповідь, використовуючи різні фотографічні техніки.

Що стосується загальної тенденції, то вона і полягає у використанні різних методів і технік створення зображень та історій. Їх було навіть занадто багато, але, наприклад, робота з камерами нічного бачення здалася мені дуже цікавою.

Фотографам я можу порадити бути безстрашними і чесними з собою. Не слідувати трендам.

Читайте також: Шадман Шахід: «Я задумував історію про насильство над жінками в цілому»

— Цього року мені найбільше сподобалася різноманітність візуальних мов. Прагнення до нестандартної творчості було ключовим у створенні такого цікавого і якісного контенту. Я задоволена різноманітністю історій, які я можу додати собі в закладки.

Читайте також: інтерв’ю Емми Боукетт, в якому вона розповідає про роботу фоторедактора у журналі та ділиться своїм списком літератури; інтерв’ю Арі Вершлауса про підходи у фотографії.