Це шпак на ім’я Чижик із протезом лапки. Ось його історія

— Я ніколи не любила тварин. Коли в дитинстві по телевізору йшла передача «У світі тварин», мене вистачало тільки на те, щоб подивитися анімовану заставку. Раніше я не розуміла тих, хто їм допомагає, мені здавалося, що допомагати потрібно людям, адже тварини все одно нічого не розуміють. Але кілька років тому моє життя змінилося. Я зрозуміла, що тварини — джерело вражень, знань, емоцій, почуттів, хоча і плата за це — моя свобода.

Більшість звірів у мене з’явилося за схожим сценарієм: мені дзвонив мій хлопець і повідомляв, що врятував когось і тепер ми за цього когось відповідаємо. Він людина військової професії та суворого вигляду, його навіть побоюються мої знайомі. Але добра душа в нашій парі — саме він.

Джон Сноу

Навесні минулого року хлопець зателефонував і сказав, що щойно врятував пташеня шпака, якого клювали круки. Він запитав, чи можна принести його додому, щоб вилікувати і через пару днів відпустити на волю. Я погодилася. До того моменту на моєму балконі жив інший птах — галка Хугін. Хугіна теж приніс мій хлопець зі словами: «Юлю, знайомся, це галка. Я назвав її Хугін, як ворона Одіна. Вона буде моєю тотемною твариною і хранителем моєї мудрості. Бо, — каже, — я розумний, а ось мудрості бракує. Бережи її».

«Знайомся, це галка. Я назвав її Хугін, як ворона Одіна. Вона буде моєю тотемною твариною».

Так крім відповідальності за мудрість мого хлопця на мене лягла відповідальність за двох птахів.

Незабаром Хугін полетів. А у проміжку між птахами в моєму житті з’явилася Луна, доросла сука ротвейлера. Коли хлопець зателефонував і сказав, що її хазяйка померла і собаку присплять, якщо ми її не врятуємо, я заблокувала його у всіх месенджерах. Але він надсилав мені ролики з собакою через канали в телеграмі, знаючи, що ці відео попадуться і він мене «дотисне». Так і вийшло. Кот Ванєчка в домі з’явився природним шляхом, він кошеня маминої кішки, вихований хлопчик без драм у долі та з золотим характером.

Коли ми вперше занесли шпака на балкон, галка Хугін моментально кинувся в атаку і клюнув пташеня в голову. У шпака почалися судоми, здавалося, що він помирає. Коли пташеня перестало дихати, я зрозуміла, що страшенно не хочу, щоб у цьому домі хтось помирав. Злилася на себе за те, що дозволила його принести у квартиру і тепер воно гинуло з моєї вини, — краще б його з’їли або заклювали на волі. Я попросила хлопця зробити птаху масаж серця, і він пальцем гладив бездиханні груди. Через хвилину шпак почав жадібно хапати повітря, і я вирішила, що птах пережив клінічну смерть.

Через пів року у шпака відросло нове пір’я, і ​​я звернула увагу на його зовнішню схожість із Джоном Сноу з «Гри престолів», а історія з воскресінням тільки посилила цю подібність, тож тепер ми іноді його так і називаємо — Джон Сноу.

Кураторка пташеняти

Отже, у мене прижився шпак, який не міг літати. Він дивовижний, але з поганим характером. Був період, коли пташеня ночами зводило всіх з розуму: стукало дзьобом, наче дятел, пхало його в розетки, пищало, всіляко вимагало уваги. Він став нічним птахом, як сова. Мені здавалося, він бачить у темряві й це компенсація за те, що він не літає.

Те, що він мені заважав спати, ще терпимо, адже я все ж отримувала вигоду — задоволення спостерігати за ним. Але як вирішити питання з сусідами, я не знала. Одного разу серед ночі він влаштував таку гучну вечірку, що прийшли стукати у двері. Пам’ятаю, я схопила пташку і сказала: «Якщо ти не заспокоїшся — тобі кінець!» Якимось дивом він зрозумів і заспокоївся. Він дуже розумний, як собака. І дуже волелюбний. Дуже!

Шпак важить 83 грами, але в ньому енергії та прагнення волі більше, ніж у більшості людей. У клітці пташеня не могло жити, у нього одразу починалася істерика в замкненому просторі: він перевертався на спину, крутився, як брейк-дансер, і верещав. Верещав він як свиня, яку ріжуть, я не перебільшую.

У клітці пташеня не могло жити, у нього одразу починалася істерика: він перевертався на спину, крутився, як брейк-дансер, і верещав.

Поки тепло, його клітка — це балкон. Причому весь, але йому і цього замало. Балкон ми називаємо «одиночкою». О шостій ранку шпак починав кричати «випустіть мене звідси». Кричав він довго і йшов на тональне підвищення, поки його не випустять. Міг замовкнути на пів хвилини, щоб набратися енергії, а потім видавав таке несамовите «кря-я-я», яке чув увесь континент, мені здається. Спостерігати за цим було дуже смішно.

І ось ти йшов відчиняти балкон, пташеня, побачивши тінь людини, усе стискалося і готувалося до вирішального стрибка через поріг. Двері відчинялися, воно застрибувало у кімнату і стрімголов тікало і переховувалося, щоб його не загнали знову в «одиночку».

Спіймати його було практично неможливо, він дуже верткий. Шпак постійно падав, коли бігав, але швидко перевертався і біг далі. Потім ховався по різних кутках, звідки його складно було дістати. Щоб його відшукати, потрібно було ввімкнути музику: він не міг втриматися і починав підспівувати. Співає він чарівно. Обожнює джаз. Я мрію, щоб у нього був онлайн-бокс, в якому він буде виступати як співак на великій сцені. Узимку він переселявся до кімнати і жив у ній як повноцінний член сім’ї.

Мій найбільш крихітний вихованець — найдорожчий в утриманні. Їсть він більше, ніж я і всі тварини, разом узяті. Цвіркуни, лохина, гранат і корм, якими він харчується, обходяться у 600 гривень на тиждень. А ще його їжу, цвіркунів, теж потрібно годувати. Морквою.

Найбільш крихітний вихованець — найдорожчий в утриманні. Їсть більше, ніж я і всі тварини, разом узяті. А ще його їжу теж потрібно годувати.

Я давно хотіла написати про нього. І хотіла назвати себе в цьому оповіданні «кураторка пташеняти». Це визначення я вичитала на одному місцевому сайті. Там було написано: «Якщо у вас стислося серце і ви підібрали пташеня, яке випало, ви тепер — куратор пташеняти, ось список телефонів і план дій…» Навіть у біографії хотіла додати рядок про свій кураторський досвід. Однак тепер я почуваюся не кураторкою, а пекельною сусідкою.

Коли люди дізнаються нашу зі шпаком історію, вони часто говорять мені, як сильно я люблю тварин, якщо згодна проживати все це заради них. Але я розумію любов по-іншому, ця історія більше про відповідальність, ніж про мою любов до тварин. Я не можу його кинути і просто здатися.

Нога

Пташеня добре ладнало з собакою Луною й котом Ванею. Але оскільки габарити у тварин різні, одного разу Луна неакуратно збила птаха зі свого нашийника і зламала йому лапку. Мені колись рекомендували лікаря-орнітолога, я йому зателефонувала, домовилася про прийом і дві години затискала рану до призначеного часу. Лікар сказав, що в лапку потрібно вставити спицю, грубо видер пір’я навколо лапи. Потім я прочитала, що вирвати пір’я для птаха — це великий стрес. Загалом, мені не подобався лікар, але у мене не було досвіду та інших ветлікарів, які працюють із дикими птахами, я не знала. Через тиждень лікар сказав, що лапка відсихає. Я плакала всі ті дні, мені було дуже прикро за долю Чижика — в той період за ним закріпилося це ім’я.

Я забрала пташеня додому, лікар сказав, що його не можна випускати з клітки, що тепер його функція — їсти. Але тримати тварину у клітці — це взагалі не моя історія. І вже точно не історія Чижика. Шпак у клітці став для мене символом несвободи і несправедливості.

Він майже не ворушився і не співав. Піднімався, тільки щоб поїсти, але постійно перевертався на спину і не міг перевернутися назад, видовище було дуже болючим. І я вирішила випустити пташеня ненадовго. Пам’ятаю, постелила великий червоний рушник біля клітки, відчинила її та сказала: «Ну все, Чижику, це твоя червона доріжка і зоряний час». Він одразу виліз і якимось дивом підстрибом ідеально рівно пройшов увесь шлях. Було дуже зворушливо.

Ветлікар сказав, що приїде до мене додому через тиждень і ампутує лапку, що відсихає. Але пташеня її невдало зачепило, вона почала кровоточити, і я була змушена зробити ампутацію сама — маленькими ножицями. Було страшно, проте коли ти в умовах «треба зробити самій», то береш і робиш.

Лапа почала кровоточити, і я була змушена зробити ампутацію сама — маленькими ножицями.

Я зробила фотографію лапки і надіслала її лікареві у вайбер. Зараз я дивлюся на цей знімок, думаю, що він вийшов таким похмурим і асоціюється у мене з тим періодом. Але, як не дивно, саме після ампутації я зрозуміла, що все буде добре.

Протез

Коли пташеня втратило лапку, я одразу ж вирішила, що нам потрібен протез, і сама почала його розробляти. Мій був механічний і ювелірний. Ветеринари сказали, що якщо знайдеться той, хто його зробить, він стане мільйонером, оскільки у них уже є для нього безліч замовлень. Але потім я познайомилася з лікарем Кирилом Міловановим, і він мене переконав, що протез повинен бути не механічним, оскільки птахам не властиво справляти потребу акуратно, а ювелірна механіка вимагає чистоти. Так ми вирішили друкувати пластиковий протез на 3D-принтері.

Лікар на чистому ентузіазмі, безкоштовно, зробив вісім варіантів протеза. Ми експериментували з довжиною, з параметрами, шукали, підбирали. І останній Чижику підходив ідеально. Щоправда, він постійно намагається його зняти і навіть почав на знак протесту вискубувати у себе хвостові пір’їни, тому доводиться надягати протез під наглядом.

Я вірю, що такі люди, як Кирило, не тільки впливають на долю своїх пацієнтів, але і роблять внесок у медицину та історію. Гадаю, якби Чижик одразу потрапив до нього, то він би залишився з лапкою.

Як би там не було, зараз він уже трохи звик до протеза, але ходить ще через раз. Ми не втрачаємо надії. Віримо, що шпак на ім’я Чижик виступить на великій сцені з відомими музикантами, міцно спираючись на найкращий, зручний і сучасний протез.

Ми віримо, що Чижик виступить на великій сцені з відомими музикантами, міцно спираючись на протез.

Фото: Юлія Овсянникова, Юлія Кисіль