Очікуйте за дверима: Історія однієї грін-карти

Грін-карта США — посвідчення особи, що дозволяє його власнику вільно в’їжджати на територію Сполучених Штатів, проживати, працювати і здобувати освіту там. Карту можна отримати у кілька способів. Наприклад, уклавши шлюб із громадянином США, вигравши її в лотерею або інвестувавши велику суму в економіку країни.

У 2020 році уряд зробив більш жорсткими правила отримання грін-карти в основному для тих, хто знаходиться на території США на законних підставах. Також можуть виникнути складнощі, якщо людина користувалася пільговим медстрахуванням, брала участь у програмах отримання продуктових талонів та пільгової купівлі житла або має важке захворювання.

Художник Леонард Сур’яджая переїхав до США з Індонезії чотирнадцять років тому, коли йому виповнилося вісімнадцять. Тривалий час він перебував у країні за студентською візою, а 2016-го подав заяву на грін-карту — його чоловік є громадянином США. Процес отримання карти зайняв п’ять років. Увесь цей час Сур’яджая працював над проєктом «Фальшивий ідол». У ньому він висловив свої переживання з приводу знаходження під мікроскопом американської влади, яка досліджує його документи та сімейне життя. На яскравих, сповнених дрібних деталей постановочних знімках він зобразив своїх рідних і близьких та поєднав своє походження з американським майбутнім.

— «Фальшивий ідол» — це подорож до Америки з погляду китайсько-індонезійського інопланетянина-міленіала. В основі моєї роботи — теми сім’ї, суспільства й культури, а також пошуку нового дому. Проєкт розповідає історію мого походження, і водночас він про мої очікування від майбутнього.

Працюючи над «Фальшивим ідолом», я повністю усвідомив свій потенціал, а також попрощався з Індонезією — місцем, де народився. Проєкт відображає один із розділів мого життя. У ньому простежується мій шлях: імміграція до Америки, гей-шлюб, часи хаосу та невизначеності.

Коли я перебував у процесі отримання грін-карти, то почувався наче на прив’язі. Мені здавалося, що за мною постійно стежать, перевіряють, наскільки я відданий США та цінний для суспільства. Це був стомлюючий досвід, сповнений невизначеності та очікування, але він був необхідний: завдяки йому я розробив свою візуальну мову. Моя робота — це результат власного досвіду, вона відбиває мої погляди на світ.

Мені здавалося, що за мною постійно стежать, перевіряють, наскільки я відданий США та цінний для суспільства.

Я фотографую тих, із ким мене пов’язують особисті стосунки, мені приємніше проводити час із цими людьми. Герої моїх робіт — це моя сім’я, друзі, поряд з ними я відчуваю необхідність творити.

Я назвав би свій метод роботи «структурованою імпровізацією». Я готуюся і планую, але якщо приходить натхнення, то зроблю все, що в моїх силах, аби слідувати за ним.

У моїй рідній країні я був частиною меншини, яку переслідують, і після імміграції до Америки я усвідомив, що співчуття і відповідальність важливіші за власну правоту. Я сподіваюся, що, дивлячись на мої роботи, глядачі зрозуміють, що у світі є безліч культур та ракурсів.

Після імміграції до Америки я усвідомив, що співчуття і відповідальність важливіші за власну правоту.

Навіть якщо глядачі не розуміють посилань, які я поміщаю у свої зображення, вони знайдуть щось, що допоможе їм самостійно інтерпретувати побачене. Я радий вітати їх у своєму світі.