Всесвіт Такасі Муракамі: Світ після радіації, життя після смерті

Шістдесяті — важливий час для світової культури. Свобода, секс, наркотики, популярне мистецтво, бажання жити і насолоджуватися життям, а не воювати — ось основні принципи цього десятиліття. Для Японії, батьківщини Такасі Муракамі, це також був час першого економічного підйому після програної Другої світової війни.

Чудовиська реальні та не дуже

Муракамі народився в бідній токійській сім’ї у 1962 році. Його батько працював таксистом, а мати була домогосподаркою. Але незважаючи на фінансові труднощі, родина намагалася розвивати дитину і давати їй усе необхідне. Наприклад, хлопчика постійно водили на виставки, і одного разу семирічний Такасі побачив справжнє «чудовисько», яке, за його словами, потім супроводжувало його всю юність. Цим чудовиськом був персонаж картини Гойї, який оселився в кімнаті маленького Такасі на плакаті.

Чудовиська і казкові персонажі населяли не тільки кімнату, але й уяву майбутнього художника. На хлопчика впливало все навколо — тіснота рідного міста, апокаліптичні сюжети, навіяні трагічною історією Хіросіми і Нагасакі. Не дарма нова виставка у Нью-Йорку, запланована на 2021 рік, носить одночасно гнітючу і поетичну назву «Привіт, темряво, мій новий друже (Я йду до тебе знову, щоб поговорити)». Монстри і чудовиська, яких художник придумував, жили в зовсім іншому світі — більш яскравому і вільному, не зв’язаному кам’яними міськими джунглями.

Муракамі — справжній фанат наукової фантастики. «Я почуваюся звільненим від своїх нав’язливих думок, тільки коли дивлюся науково-фантастичний або фентезійний фільм. Серйозні роздуми про інопланетян або про дитячі наукові теорії викликають в мені захват», — говорив художник.

Він довго шукав себе, пробував працювати режисером, займатися дизайном, і незабаром любов до дивних персонажів привела Муракамі в мультиплікацію. Свою анімацію він знімав на восьмиміліметрову плівку, проте за чотири роки так і не досяг успіху в цій справі. Тестуючи різні медіа, Такасі вирішив вступити на факультет традиційного японського живопису ніхонга, однак і це виявилося не його.

Чудовиська і казкові персонажі населяли не тільки кімнату, але й уяву майбутнього художника.

Лише після виставки японського сучасного художника Сінро Отаке він зрозумів, чим насправді йому потрібно займатися, — сучасним мистецтвом. У своїх інтерв’ю Муракамі зазначає, що ніколи не володів унікальним талантом малювання, а секрет його успіху криється в наполегливій і копіткій праці.

Серед своїх учителів він називає історика японського мистецтва Нобуо Цудзі, режисерів Джорджа Лукаса, Хаяо Міядзакі та Йосінорі Канаду. На їхніх оповідях Муракамі виріс, і своїх героїв він створює саме під впливом їхніх творів. Його першою значущою роботою в 1991 році став великий шматок жовтої смоли, покритий безліччю іграшкових солдатиків, під назвою Polyrhythm.

Пласко, дуже пласко, суперпласко

Про Муракамі говорять як про японського Енді Воргола, але не тільки тому, що створення своїх робіт він перевів у виробничі умови (у художника є власна фабрика Kaikai Kiki Co., Ltd.). Як і Воргол, Муракамі звертається до масової культури, створюючи мистецтво зі всілякої всячини — від етикеток цукерок до сотень тисяч черепів. Надихається художник сюжетами з реклами, кіно та мультфільмів. Сам колекціонує «всілякі дурниці», яких у нього понад 10 тисяч екземплярів, а може, вже й більше.

За багато років у Муракамі виробився свій власний стиль — superflat, або «суперпласкість», який об’єднав у собі стилістику поп-арту з японською культурою коміксів манга, аніме та масмедіа. У героях Муракамі є щось і від Міккі-Мауса, майстра Йоди, Hello Kitty і Сейлор Мун. У 1996 році він придумав свого персонажа на ім’я Містер ДОБ, який став культовим. ДОБ — це скорочення фрази «Dobojite dobojite» («Навіщо? Навіщо?»). Він з’являється в багатьох картинах і навіть у модних колабораціях. ДОБ — важливий герой всесвіту Муракамі.

У Муракамі виробився свій власний стиль, який об’єднав у собі стилістику поп-арту з японською культурою коміксів манга, аніме та масмедіа.

Тим, хто вперше стикається з його роботами, вони можуть здатися сповненими божевілля, а їхні сюжети — психоделічними, що не вкладаються у традиційне уявлення про красу. Ніби художник навіть не думав про те, щоб створити гармонійний твір. Але все це лише поверхневий погляд, у божевілля в роботах Муракамі — свій метод. «Є роботи, які можна завершити в досить стислі терміни, але деякі з моїх картин і скульптур можуть зайняти від чотирьох до шести років. Це схоже на дуже повільну шахову партію. За довгі роки я знайшов власну мову — потрібен час, щоб подумати про композицію і кольори. Іноді на те, щоб просто відточити ідею (обміркувати і дослідити), потрібні роки. Потім я накидаю її, роздруковую і розміщую на стіну. Потрібен час, щоб концептуально і візуально створити картину», — розповідає художник.

В одному зі своїх інтерв’ю Муракамі говорив про те, що японці не бачать різниці між тим, що красиво, і тим, що бідно, — для них краса і бідність рівнозначні. Однак сам художник з цим не згоден: у своїх роботах він намагається об’єднати високу культуру з низькою, приправивши цю суміш субкультурними елементами. Він не соромиться звертатися до образів на екрані телевізора або в інтернеті, осмислювати сучасну рекламу. І якщо здається, що деякі персонажі дуже щільно засіли в його картинах, варто звернути увагу на те, що відбувається у світі: міста стали ще тіснішими для людей, жителям бракує особистого простору; тротуари та бігові доріжки забиті машинами, яким ніде паркуватися; діти грають не в парках, а на асфальті. В інтернеті на людину обрушується море інформації — сотні відкритих вкладок і забита повідомленнями поштова скринька.

У таких умовах простір сприймається зовсім інакше. «Superflat розповідає про те, як соціальні мережі створюють однорідність інформації. На смартфон можна отримати все що завгодно. Зараз це великий поворотний момент», — коментує Муракамі свій проєкт. Художник і сам активний користувач соцмереж: він постить і надихається в інстаграмі, дивиться відео в ютубі і пише жартівливі історії у твіттері.

Апокаліпсис завжди

Тема апокаліпсису і смерті для художника є однією з головних. Незважаючи на те що Муракамі особисто не стикався з таким досвідом, страх повторення ядерного вибуху він відчував завжди. Такасі пам’ятає, як у дитинстві мама говорила йому не виходити на вулицю під час дощу, побоюючись радіації. Крім того, головною настільною книгою художника в дитинстві була «Босоногий Ген» Кейдзі Накадзави — історія про хлопчика, який пережив бомбардування. Муракамі навіть написав текст пісні Let’s Go See the Nuclear Reactor, музику до якої створили Юміко Оно і Зак Онпа.

Роботи художника стали більш похмурими і драматичними після 2011 року, коли трапилася аварія на атомній станції у Фукусімі. Хаос і тривога ще більше позначилися на його персонажах і сюжетах. Яким буде світ після катастрофи? Хто зможе вижити? До теми смерті Муракамі ставиться серйозно, хоча часом і здається, що його черепи — це всього лише частина поп-культури. Насправді художник тільки помічає те, що відбувається у світі: люди не бояться смерті, вони ставляться до життя занадто іронічно і легко, часто не замислюючись ні над своїми вчинками, ні над діями політиків. Своїм мистецтвом він хоче змінити сприйняття глобальних проблем і повернути фокус уваги до світової екології та цінності людського життя. Саме тому одні й ті самі персонажі у Муракамі можуть бути як добрими, так і злими. Квіти, які на одних картинах розквітають і приносять радість, на інших перетворюються на вбивць або мерців.

Художник тільки помічає те, що відбувається у світі: люди не бояться смерті.

Казка в темні часи

Для Муракамі важлива його саморепрезентація і стиль, він — один із затребуваних художників, з якими люблять працювати дизайнери. Перша його співпраця у світі моди була з Issey Miyake Men by Naoki Takizawa. Але найбільш відомою колаборацією є робота з Louis Vuitton і Марком Джейкобсом. Крім того, Муракамі — автор відео на пісню You Should See Me in a Crown Біллі Айліш.

Художник часто з’являється у світській хроніці, а у 2018-му американський Vogue узагалі назвав його best-dressed-знаменитістю на модній презентації італійського бренду Off-White. Саме Vogue завжди наполягав на тому, що одяг художника гідний такої ж пильної уваги, що і його художні роботи. А торік японська редакція журналу запросила Муракамі оформити обкладинку номера, присвяченого темі надії. Пізніше він також підготував обкладинку для Vogue India, обравши її елементом квітку як символ надії на те, що людство впорається з випробуваннями.

На початку пандемії Муракамі запустив флешмоб #amabiechallenge, щоб підтримати і надихнути людей. «Живучи в передмісті Токіо, ми завжди ризикуємо зіткнутися з наступним Великим землетрусом Канто. Це означає, що ми завжди повинні усвідомлювати можливість смерті через катастрофічний землетрус, у результаті якого загине багато людей. Тому наше почуття страху перед смертю відбувається з визнання нашої близькості до неї. […] Я вважаю, що досвід нинішньої пандемії познайомив багатьох зі смертю, тому люди змогли б зробити більш глибоке відкриття щодо ідеї смерті, прихованої в моїй роботі», — коментував Муракамі. Його критикували за те, що навіть під час пандемії він примудряється заробити, але для художника було важливо розібратися, як мистецтво здатне допомогти людині. На його думку, саме в темні часи казка особливо необхідна.

Своїм неповторним стилем, простотою, але водночас яскравістю та епатажністю Муракамі доводить, що не тільки його роботи — це мистецтво, проте і він сам по собі — один зі своїх найкращих творів.

Українській публіці Муракамі відомий завдяки кільком колективним експозиціям, представленим у київському PinchukArtCentre. А у 2010-му в арт-центрі відбулася велика персональна виставка Такасі Муракамі: на ній були і отруйні квіти, і Містер DOB, і багато інших персонажів з чарівного світу художника.